Наприкінці лютого морозними і сніжними днями у культурному житті Ворзеля відчувався зовсім не зимовий настрій: сама назва літературно-музичного дуету „Сонячний вітер”, який завітав до селища, налаштовувала на прийняття весни, легкості і радості. Майже трьохгодинний концерт, організований у Центрі культури „Уваровський дім” Алєсєю Алісієвич та Сергієм Короленком, вніс стільки світла і оптимізму, що пережити період міжсезоння видалося зовсім нескладною справою. Треба лише: „...На рассвете встать, / И помышляя о чуде, / Рукой обожженною солнце достать, / И подарить его людям”.
Як кажуть мислителі – „Радість – це особлива мудрість”, то ж гріх не повчитися цієї мудрості у наших білоруських гостей.

- Протягом концерту, який проходив в „Уваровському домі”, я спостерігала за виразами облич глядачів. Вони проймалися вашою піднесеністю, щирістю та – у першу чергу - радістю. Звідки ви її черпаєте, адже у світі, якщо, скажімо, увімкнути телевізор чи відкрити газету, легко помітити - значно більше горя та болю?
- А.Алісієвич: Радість багатьма людьми сприймається надто однобоко: просто як веселощі. Насправді ж вона має дуже багато граней і буває активною, задумливою чи виваженою. Сьогодні у мистецтві надто багато суму, але ми слідуємо словам Максиміліана Волошина: „Справжнє мистецтво завжди радісне”.
- С.Короленко: Радість – це у першу чергу – світло. Для того, щоб його принести в душі іншим людям, необхідно мати у собі. Розвіювати млу засудженням останньої – неможливо. „Засвітись сам і у твоєму сяйві засвітяться тисячі”, - сказав Серафім Саровський. Основа нашої радості – у природі, її законах, у Космосі, у Всесвіті, творчості, спілкуванні, праці.
- Як давно існує ваш творчий союз і яку має історію?
- А.Алісієвич: Із Сергієм разом ми виступаємо уже рік. Увесь цей час ми провели у безперервній мандрівці: об`їздили майже усі міста України, Білорусії та Росії. Наш останній маршрут – від Калінінграду до Камчатки і Сахаліну. Побували у Молдавії, Казахстані, Киргистані, Прибалтиці. Також наш дует входить до складу відомого Каравану Любові Сонячних бардів „Свята Русь”. До речі, на початку березня він зупиняється у Києві, так що можете потрапити на їхній концерт.
- Ви також виступатимете із ним у Києві?
- С.Короленко: Ні, ми зараз їдемо на південь України.
- У вас справжнісіньке кочове життя...
- С.Короленко: Так, ми весь час у дорозі, їздимо часто автостопом, зупиняємося у тих людей, які нас запрошують виступити. Рюкзак, гітара, сумка із нашими дисками – такі наші найнеобхідніші речі.
- Чи не втомлює вас таке життя? Хочеться, аби був свій будинок, сім`я?
- А.Алісієвич: Звичайно! Ми, мандруючи, часто думаємо про це. Але образ дому треба виносити в собі і відчути, де місце і час його народження. Ми впевнені, що це у нас – попереду. Простір і серце нам підкажуть – коли, де і як це має відбутися. Поки що у нас саме такий образ життя і ми черпаємо у ньому радість і приймаємо усе як є.
- А чим ви займалися до цих концертних мандрівок?
- А.Алісієвич: Я вела театральний гурток, робила різноманітні постановки, викладала танці, займалася з дітьми творчістю. Потім познайомилася із бардом Алєгом із Білорусі, п’ять років із ним співала (репертуар у нас складався із наших власних пісень), їздила з ним у складі Каравану Сонячних бардів.
- С.Короленко: А я працював геологом, 10 років був задіяний у гідрогеологічній кримській експедиції полів, мав дружину та дітей. Музику любив завжди, закінчив музичну школу (клас баяну). Що цікаво: якщо хочеш зрозуміти, для чого прийшов у світ, згадай свої бажання у підлітковому віці. Я любив мандрівки і музику. Після смерті жінки, скорочення на роботі, різноманітних бізнесових починань, прочитання книжок В.Мегре „Анастасія”, я вирішив разом із дітьми здійснити свою мрію – відправився у першу творчу подорож. Через якийсь час познайомився з Алєсєю Алісієвич...
- Ви у стількох місцях уже побували, з багатьма людьми познайомилися. Яке місто, яка зустріч запам’яталися найбільше?
- С.Короленко: Кожне місто по-своєму унікальне, і в кожному на нас чекає якась цікава зустріч. Нова поїздка – як нове життя. Навіть не знаю, чи можна їх між собою порівнювати. На сьогодні для нас найцікавіший – Ворзель, його історія і його жителі.
- На концерті в „Уваровському домі” цікавилися, чому ви безплатно виступаєте, за рахунок чого живете.
- С.Короленко: Це усіх цікавить. Живемо за рахунок благодійних внесків, які глядачі лишають у нашій коробці після творчих вечорів. А також ми розповсюджуємо власні диски із піснями та концертами.
- А.Алісієвич: Просто так – чесно по відношенню до глядачів. Зазвичай люди купують не квиток, а, образно кажучи, кота в мішку. І потім часто лишаються невдоволеними: заплатили гроші, а концерт того не вартий. Щоб такого не було, кожен під час виступу має можливість оцінити нашу творчість і самому призначити ціну, виходячи зі своїх можливостей. Саме так виступають й інші барди із Каравану.
- Ви розповідали, що концертного репертуару у вас не менше ніж на сім годин безперервного виступу. Із чого складається Ваша програма?
- С.Короленко: Перш за все із віршів та пісень, які ми збираємо всюди, де буваємо: і народних, і авторських. Нам дарують свої поетичні рядки ті поети, з якими знайомимося; музику до них я найчастіше вже пишу сам, виконуємо разом із Алєсею під гітару. Алєся також представляє власну поезію, танцює, грає на деяких народних інструментах і, звичайно ж, співає.
- Алєсє, Вперше я побачила ваш виступ у Києві в Будинку вчених. Ви танцювали під фортепіанну музику Романа Коляди. Зала була переповнена, аплодисменти довго не вщухали, деякі глядачі не в силах були стримати сльози радості і захоплення вашим обдаруванням. Як часто ви виступаєте із Романом?
- А.Алісієвич: Із Романом Колядою я знайома два роки. Але разом ми давали концерти всього двічі. Все так несподівано вийшло: якось я зайшла до великого магазину „Караван” і почула чарівну музику. Забувши про те, за чим прийшла, піднялася на другий поверх – там на фортепіано грав Роман. І якось мимоволі почала танцювати під його музику. Усе виходило так просто і красиво. Більше ніж півгодини він грав, а я танцювала. Після того Роман підійшов до мене і запропонував виступити із ним наступного дня. Я люблю експериментувати і вигадувати. До речі, той виступ (другий) в київському Будинку вчених, також був експромтом. Просто треба відчувати музику і віддаватися їй. Вона сама підкаже, що робити тілу.
- Які задачі ви зараз ставите перед собою?
- С.Короленко: Колись я казав собі: жоден день не повинен проходити даремно. Згодом – жодна година. Тепер – аби жодну хвилину не викинути за борт свого життя.
- А.Алісієвич: А також: „Светить всегда, светить везде, до дней последних донца…”
- Нехай те сонце, яке ви несете у собі, ніколи не втрачає своєї сили і життєдайності. Чи можемо сподіватися, що ви ще колись побуваєте у Ворзелі?
- А.Алісієвич: У травні плануємо бути на Київщині, то ж пам’ятатимемо і про Ворзель.
- Щасливої дороги і до нових зустрічей!

Бесіду провела Юлія Бережко-Камінська
http://ikt.at.ua/publ/8