Історія знає чимало випадків прямого культурного запозичення або навіть і паразитування на чужій культурній спадщині. Війни, міграції, пошесті інші якісь причини упродовж тисячоліть змішували народи, народжуючи нові культури або відтворюючи вже давно померлі. Наші сусіди росіяни назвали себе за назвою давньоукраїнської держави Русь. Вірування колись малочисельної семітської общини стало вірою спочатку римських рабів, а потім і світовою релігією.
Біблія претендує на роль найцікавішої книги людства. Віруючий люд сприймає її як священне одкровення, написане рукою самого Бога. Юдеї мають Біблію за програму дій, написану Богом для їхнього народу. Більш того, юдаїзм затято доводить: основоположні міфи - про всесвітній потоп, рай, пекло, Адама та Єву – набуток виключно єврейський. Християни вийшли за рамки вузького націоналізму, сприймаючи те Писання як шлях спасіння для всього людства.
Розшифрування давньошумерських табличок та дослідження культурних шарів міст археологами в Межиріччі протягом останнього століття встановило, що давні правителі за часів Вавілонської держави називали себе царями Аккаду й Шумеру, Аккад – географічна назва краю, яку населяли семіти, а Шумер – назва області, де жили не семіти.
Англієць Джордж Сміт 1872 року розшифрував таблички з всесвітньо відомою легендою про Гільгамеша, з ассірійсько-вавілонським описом “всесвітнього потопу”. Текст табличок мав величезну кількість подробиць, що й у Біблії, але на півтисячоліття давніших за саму Біблію. Давньошумерська казка про Утнапаштіма, якого юдеї згодом перемейнували на праотця Ноя, виявилася звичайним культурним запозиченням. Незабаром розкопали таблички з описом цієї легенди з часів, до яких навіть Біблія не відносить створення Книги буття. Нові дослідження виявили, що ядро цієї легенди становить шумерський “Епос про Зіусурду”, на півтисячоліття давніший за найдавнішу легенду про Гільгамеша.
1930 року британський археолог Сер Леонадр Вуллі, провадячи розкопки шумерського міста Ур (згідно з Біблією, у ньому жив праотець Авраам), виявив сліди “всесвітнього потопу” – кількаметрові нашарування мулу, що залягали над найдавнішим шаром цього поселення. Газети всього світу тоді ряхтіли заголовками “В Біблії написано правду!”, “Наука підтверджує віру!”. Особливо лементували юдеї.
Згодом таких потужних нашарувань знайшли ще декілька. Виявилося, що вони є наслідком страшних повеней, але таких, що сталися в різні часи. Тобто “всесвітніх потопів” було кілька. Галасуни примовкли.
Біблійні міфи - не єдине запозичення юдеїв. Перш за все, це стосується історії з “Книги Йова”. Про шумерський правзірець цієї історії, за тисячу років до Біблії, людство довідалося випадково в 1954 році. Також встановлено авторство шумерів у створенні міфа про спокусу Єви та створення її з Адамового ребра. Знайшли і місто (Ереду), де начебто жила перша людина.
Семіти прийшли в Межиріччя тоді, коли там вже сформувалася і своя міфологія, і своя культура. Це звичайне явище, бо на планеті немає жодного народу, який би тією чи іншою мірою не використав культурних набутків своїх попередників.

Олександр Сушко