Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
2026.08.30
21:06
Це слово про Техаське радіо й такий біґ-біт
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
2026.08.30
19:47
якось незрозуміло вийшло
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
2026.08.30
19:29
Я бачила, як плаче генерал,
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
2026.08.30
18:16
Тепер уже не скоро буду бігать.
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
2026.08.30
17:55
У схвальному минулому
Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я з вами на коні,
А перед ним нечувано
Бринить життя в борні.
Пітьма горить і падає,
Рипить канатний блок,
Весну передбачаючи,
Бабак дає урок.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Рагас (1986) /
Проза
Народження Жарптиці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Народження Жарптиці
Усім відома істина стара:
Рівнялася зелена жаба до вола,
Та луснула з натуги бідолаха –
Якщо ти жаба, то й живи як жаба…
таку байку у дитячому журналі «Звірятко» читало Жабеня, зручно вмостившись на великому листку латаття. Потім важко, зовсім по-дорослому зітхнуло, закрило журнал, зробивши у ньому закладку із жовтої водяної лілії. Жабеня заплющило очі та задумалося. І линули його помисли, мабуть, дуже далеко від дитячих пустощів й забав, бо на лобику малечі з’явилися глибокі зморшки. Так тривало кілька хвилин. Повіки жабенятка затремтіли. Поволі з-під однієї з’явилась кришталева сльоза. Боязко подивилася врізнобіч, а потім побігла щічкою Жабенятка. За нею чимдуж викочувалися інші солоні кришталики-намистинки. Не зразу малюк помітив, що м’яке, зручне латаття вислизнуло з-під нього, а він сам завис у повітрі. Що це?! Сльози хутко обсохли на обличчі Жабенятка, а на зміну їм у його очах з’явився жах. І неспроста. Лапки впивалися у щось незвично шорстке та тепле. А ще щось дуже міцно обхопило його. Та це ж… людська долоня! Як на ній високо! Жабеня мало не зомліло зі страху. Та ось озвався тихий, лагідний голос: «Не бійся, Жабенятку. Я не зашкоджу тобі». Малюк боязко роздивлявся руку, що надійно тримала його та обличчя сивого дідуся.
- Не хвилюйся, відпущу. Я от рибалив на човні та й помітив тебе. Побачив, як ти гірко плачеш. Що трапилося у такого малого Жабенятка? Може, я чимось зараджу твоїй біді?
За цей час Жабеня трохи оговталося.
- Навряд чи, дідусю… Не думаю, що хто-небудь зарадить у цьому…
- То в чому все ж таки справа?
- Ось дивлюся я на своїх рідних, друзів і мені здається, що дуже жалюгідно живуть вони. Ловити комашню, їсти та спати – ось і минає день за днем. А я завжди прагнуло… не смійся, дідусю, літати попід хмарами, розмовляти із сонцем, бути сильним, красивим, могутнім, таким як орел… Скільком бідолахам змогло б я допомогти у біді: захистити невинно скривджених. Покарати злих і винагородити добрих, вказати правильний шлях у житті тому, хто на своїй стежині заблукав. Адже згори стільки всього видно!..
Задумався дідусь. Надовго поринув спогадами у лише йому знані краї та часи:
- Кажуть мудрі люди, Жабенятку, якщо дуже сильно чогось прагнути і вірити в це, а ще - мати добре серце та світлу душу, і основне – докласти всеможливих старань своїх, - то здійснитися зможе будь-яка мрія, якою б незвичайною вона не була.
- Не знаю, що кажуть люди, дідусю, та я все ж вірив, вірив, що зможе трапитися диво для мене. Та щойно мрії мої розбилися на друзки. Ким народився, тим і мусиш умерти. Такий закон життя, - Жабенятко простягло дідусеві свй журнал.
Подивився дідусь. Цього разу ще надовше задумався. Нарешті промовив:
- Не твій, Жабенятку, рід згадується у цій байці. А йдеться про мілку душу, яка заздрить усім, та лише хоче, і хоче, і хоче без угаву - задовольнити свою захланність та порожнє честолюбство. Така душа не має високої мети у житті та любові до світу. Зрештою, вона знищує себе марнотою і нездійсненністю своїх невгамовних бажань, адже докласти зусиль для їх здійснення не бажає. А у того, чиї помисли зринають до неба, у того, хто бажає щастя цілому світу, виростають крила за спиною, і несуть вони свого власника у надхмарні обрії. Немає нічого неможливого для такої душі. Найясніші зорі вклоняються перед нею, даруючи їй свої найкоштовніші дари, які вона не складає у власну велику скриню, а щедро роздає усім, хто їх потребує, - сказавши це, дідусь заплющив очі, наче згадував щось своє, дуже-дуже давнє. На устах старенького ледь затремтіла посмішка, а з рук випурхнула сонцесяйна Жарптиця. І чимдуж понеслася до неба.
Здається, Жабенятко перевершило навіть свою мрію.
Рівнялася зелена жаба до вола,
Та луснула з натуги бідолаха –
Якщо ти жаба, то й живи як жаба…
таку байку у дитячому журналі «Звірятко» читало Жабеня, зручно вмостившись на великому листку латаття. Потім важко, зовсім по-дорослому зітхнуло, закрило журнал, зробивши у ньому закладку із жовтої водяної лілії. Жабеня заплющило очі та задумалося. І линули його помисли, мабуть, дуже далеко від дитячих пустощів й забав, бо на лобику малечі з’явилися глибокі зморшки. Так тривало кілька хвилин. Повіки жабенятка затремтіли. Поволі з-під однієї з’явилась кришталева сльоза. Боязко подивилася врізнобіч, а потім побігла щічкою Жабенятка. За нею чимдуж викочувалися інші солоні кришталики-намистинки. Не зразу малюк помітив, що м’яке, зручне латаття вислизнуло з-під нього, а він сам завис у повітрі. Що це?! Сльози хутко обсохли на обличчі Жабенятка, а на зміну їм у його очах з’явився жах. І неспроста. Лапки впивалися у щось незвично шорстке та тепле. А ще щось дуже міцно обхопило його. Та це ж… людська долоня! Як на ній високо! Жабеня мало не зомліло зі страху. Та ось озвався тихий, лагідний голос: «Не бійся, Жабенятку. Я не зашкоджу тобі». Малюк боязко роздивлявся руку, що надійно тримала його та обличчя сивого дідуся.
- Не хвилюйся, відпущу. Я от рибалив на човні та й помітив тебе. Побачив, як ти гірко плачеш. Що трапилося у такого малого Жабенятка? Може, я чимось зараджу твоїй біді?
За цей час Жабеня трохи оговталося.
- Навряд чи, дідусю… Не думаю, що хто-небудь зарадить у цьому…
- То в чому все ж таки справа?
- Ось дивлюся я на своїх рідних, друзів і мені здається, що дуже жалюгідно живуть вони. Ловити комашню, їсти та спати – ось і минає день за днем. А я завжди прагнуло… не смійся, дідусю, літати попід хмарами, розмовляти із сонцем, бути сильним, красивим, могутнім, таким як орел… Скільком бідолахам змогло б я допомогти у біді: захистити невинно скривджених. Покарати злих і винагородити добрих, вказати правильний шлях у житті тому, хто на своїй стежині заблукав. Адже згори стільки всього видно!..
Задумався дідусь. Надовго поринув спогадами у лише йому знані краї та часи:
- Кажуть мудрі люди, Жабенятку, якщо дуже сильно чогось прагнути і вірити в це, а ще - мати добре серце та світлу душу, і основне – докласти всеможливих старань своїх, - то здійснитися зможе будь-яка мрія, якою б незвичайною вона не була.
- Не знаю, що кажуть люди, дідусю, та я все ж вірив, вірив, що зможе трапитися диво для мене. Та щойно мрії мої розбилися на друзки. Ким народився, тим і мусиш умерти. Такий закон життя, - Жабенятко простягло дідусеві свй журнал.
Подивився дідусь. Цього разу ще надовше задумався. Нарешті промовив:
- Не твій, Жабенятку, рід згадується у цій байці. А йдеться про мілку душу, яка заздрить усім, та лише хоче, і хоче, і хоче без угаву - задовольнити свою захланність та порожнє честолюбство. Така душа не має високої мети у житті та любові до світу. Зрештою, вона знищує себе марнотою і нездійсненністю своїх невгамовних бажань, адже докласти зусиль для їх здійснення не бажає. А у того, чиї помисли зринають до неба, у того, хто бажає щастя цілому світу, виростають крила за спиною, і несуть вони свого власника у надхмарні обрії. Немає нічого неможливого для такої душі. Найясніші зорі вклоняються перед нею, даруючи їй свої найкоштовніші дари, які вона не складає у власну велику скриню, а щедро роздає усім, хто їх потребує, - сказавши це, дідусь заплющив очі, наче згадував щось своє, дуже-дуже давнє. На устах старенького ледь затремтіла посмішка, а з рук випурхнула сонцесяйна Жарптиця. І чимдуж понеслася до неба.
Здається, Жабенятко перевершило навіть свою мрію.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
