
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.13
13:43
Адверза* тактика –
є така практика.
Мабуть і нині
щось в Україні.
Пройдено гірше все –
зась коїть більше це,
поруч нам жити –
є така практика.
Мабуть і нині
щось в Україні.
Пройдено гірше все –
зась коїть більше це,
поруч нам жити –
2025.08.13
07:25
День щезає за днем,
Наче зерна в ріллі,
А ми далі живем
На поверхні землі.
Повні мріями вщерть,
Любим радість і сміх, –
І дівається смерть
Із майбутніх доріг.
Наче зерна в ріллі,
А ми далі живем
На поверхні землі.
Повні мріями вщерть,
Любим радість і сміх, –
І дівається смерть
Із майбутніх доріг.
2025.08.13
00:31
Голос розбився об скелі німі,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.
Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.
Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,
2025.08.12
23:09
Із Бориса Заходера
– Дайте півкіло усмішки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,
– Дайте півкіло усмішки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,
2025.08.12
22:40
Без кори й коріння
Про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в деревв,-різні:
Про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в деревв,-різні:
2025.08.12
21:49
На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.
Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.
Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
2025.08.12
17:09
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Наголоси позна
Наголоси позна
2025.08.12
17:00
Промені сонця пестливо
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними
І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія,
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними
І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія,
2025.08.12
13:47
Загубились удвох,
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.
Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звуку, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.
Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звуку, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.
2025.08.12
10:06
У червні 2023 року російські окупанти в Бердянську вбили двох підлітків - 16-річних Тиграна Оганнісяна
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову,
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову,
2025.08.12
07:33
на годиннику час коли зачиняють
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце
2025.08.12
07:30
МАГІСТРАЛ
Ось тут, на майданчику, серед панельних будинків,
Зустріли ми квітень. Хай стане він принцом казковим!
Легким амфібрахієм, ніжним, замріяним словом
Альтанку весна подарує, неначе з картинки.
В реальності лавки нема і тепла - ні краплинк
Ось тут, на майданчику, серед панельних будинків,
Зустріли ми квітень. Хай стане він принцом казковим!
Легким амфібрахієм, ніжним, замріяним словом
Альтанку весна подарує, неначе з картинки.
В реальності лавки нема і тепла - ні краплинк
2025.08.12
01:23
Асю - в сільмазі і на матраці.
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без м
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без м
2025.08.12
01:16
Не кажи, не проси, не кляни --
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.
Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.
Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть
2025.08.11
21:29
Я шукаю тебе у далеких жінках,
Як загублений час у далеких віках.
Впізнаю твої риси в далеких, чужих
Чарівницях на крайній життєвій межі.
Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
Все одно повертаюсь до рідних твоїх
Як загублений час у далеких віках.
Впізнаю твої риси в далеких, чужих
Чарівницях на крайній життєвій межі.
Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
Все одно повертаюсь до рідних твоїх
2025.08.10
21:55
Мій телефон вимкнувся.
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тіна Рагас (1986) /
Проза
Лісова бувальщина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лісова бувальщина
На гілці старого, могутнього дуба вмостилося орлятко. Воно зіщулилося у невеличку, пухнасту, білу кульку. Орлятко зажурилося. Це було помітно кожному. Воно просиділо отак цілісінький день. І ніхто з лісових мешканців не міг розрадити пташеня. Ні балакучий горобець, який невтомно розповідав анекдоти, ні пустотлива білка, лісова артистка, яка демонструвала повітряні трюки, ні невгамовна сорока, що охоче переповідала найцікавіші деталі світського життя лісу, ані їжак, який щедро пропонував малюку червонобокі яблука та жовтогарячі груші, ані сірий заєць, який виводив на гітарі останні лісові хіти. Орлятко мовби не помічало нікого й нічого.
Увечері повернувся додому батько орел із роботи. Побачив зажуру свого дитинчати, сів поряд, обняв крилом.
- Що сталося, синку?, - запитав.
Орлятко довго не відповідало тату, а потім, схлипуючи, розповіло таку історію.
Вранці орлятко робило свою звичну ранкову гімнастику. Раптом почуло чиєсь жалібне скімління. Пташеня уважно прислухалося. Здається, хтось вскочив у халепу. Орлятко попрямувало до найближчого куща, звідки доносилися дивні звуки. Продерлося крізь густе листя – а там руде лисеня, що втрапило лапкою у капкан. Лисенятку було дуже боляче. Гіркі сльози градом котилися по щічках лисенятка.
- Допоможи мені, орлятку, - ледь чутно проказало лисеня, - не кидай мене у біді.
Орлятко маленьким, але вже дуже міцним дзьобом розтулило залізні лещата пастки. Лисеня прожогом висмикнуло пошкоджену лапку. З радості кілька разів прокотилося зеленою травою. Орлятко підлетіло до нього з бажанням розділити щастя свого щойно знайденого товариша. Лисеня та орлятко якийсь час весело розмовляли, гралися, стрибали, доганяли та ловили один одного. Та раптом орлятко відчуло гострий біль у шиї. А за мить – у крилі. Пташеня з усіх сил змахнуло крильцями та злетіло вгору. Ще раз по крилі встигли ковзнути чиїсь гострі зуби. Орлятко вмостилося на найнижчій гілці дуба. З ран на траву крапала кров. А під деревом хижо усміхалося лисеня, вишкіривши гострющі ікла. Лисеня ще якийсь час потупцювало під дубом, сподіваючись, що орлятко повернеться до їхньої гри чи ненароком упаде, а потім подалося по своїх злодійських справах.
- Як таке могло трапитися, татусю?!, - ридало орлятко, - я ж врятував лисеня, а воно… воно захотіло з’їсти мене!
- На жаль, таке у житті буває, синку, - відповів мудрий орел, - не завжди наше добро, подароване комусь, повертається до нас вдячністю чи взаємністю. А інколи буває й зовсім навпаки – повертається злом і горем. Що ж вдієш… Не у всіх благородна, висока душа.
- Ніколи більше не допомагатиму нікому, якщо так, - сердито скрикнуло пташеня.
- Ні, малюче, так не можна. Здіяне добро не минає безслідно все одно. Воно робить увесь світ кращим, чистішим, хоча це може й бути непомітно відразу. Добро облагороджує нашу сутність, нас самих. Саме воно і дає нам крила за спиною, дозволяє літати, а невдячність, зло – нищить, спалює, руйнує і того, хто чинить негоже, і все навкруги нього. Безкрилий не той, хто не народився птахом, а той, хто за добро відплачує злом.
- Татусю, ти такі розумні речі кажеш, але … але спокою я все ж не знаходжу. Я таким осоромленим почуваюся. Повірило лисеняті! Я такий бовдур! Мені шкода, що я звільнив його з того капкану!
- Синку, ніколи не шкодуй про такі речі. Якщо ми робимо добро, чекаючи наперед вдячності, відплати, взаємності за це – це не добро! Добро – безкоштовне, безкорисне. Воно чинитися саме по собі та не відбирається назад, щоби потім не сталося. Пам’ятай це завжди, малюче. А довіряти – не соромно, навіть коли тобі у відповідь за це лунає сміх. Довіряти – це мистецтво, це уміння серця, - сказав тато орел.
Орлятко ще якийсь час посумувало, а потім повернулося до рідного, затишного гніздечка. Через кілька днів пташеня звільнило з підступних лещат капкана зайченя. От і товариш знайшовся, який не нападе підступно, не зрадить.
Серце орлятка сповнювалося щастям від того, що воно принесло комусь полегкість, зробило світ трішки світлішим і добрішим. А світ відповів взаємністю орлятку.
Увечері повернувся додому батько орел із роботи. Побачив зажуру свого дитинчати, сів поряд, обняв крилом.
- Що сталося, синку?, - запитав.
Орлятко довго не відповідало тату, а потім, схлипуючи, розповіло таку історію.
Вранці орлятко робило свою звичну ранкову гімнастику. Раптом почуло чиєсь жалібне скімління. Пташеня уважно прислухалося. Здається, хтось вскочив у халепу. Орлятко попрямувало до найближчого куща, звідки доносилися дивні звуки. Продерлося крізь густе листя – а там руде лисеня, що втрапило лапкою у капкан. Лисенятку було дуже боляче. Гіркі сльози градом котилися по щічках лисенятка.
- Допоможи мені, орлятку, - ледь чутно проказало лисеня, - не кидай мене у біді.
Орлятко маленьким, але вже дуже міцним дзьобом розтулило залізні лещата пастки. Лисеня прожогом висмикнуло пошкоджену лапку. З радості кілька разів прокотилося зеленою травою. Орлятко підлетіло до нього з бажанням розділити щастя свого щойно знайденого товариша. Лисеня та орлятко якийсь час весело розмовляли, гралися, стрибали, доганяли та ловили один одного. Та раптом орлятко відчуло гострий біль у шиї. А за мить – у крилі. Пташеня з усіх сил змахнуло крильцями та злетіло вгору. Ще раз по крилі встигли ковзнути чиїсь гострі зуби. Орлятко вмостилося на найнижчій гілці дуба. З ран на траву крапала кров. А під деревом хижо усміхалося лисеня, вишкіривши гострющі ікла. Лисеня ще якийсь час потупцювало під дубом, сподіваючись, що орлятко повернеться до їхньої гри чи ненароком упаде, а потім подалося по своїх злодійських справах.
- Як таке могло трапитися, татусю?!, - ридало орлятко, - я ж врятував лисеня, а воно… воно захотіло з’їсти мене!
- На жаль, таке у житті буває, синку, - відповів мудрий орел, - не завжди наше добро, подароване комусь, повертається до нас вдячністю чи взаємністю. А інколи буває й зовсім навпаки – повертається злом і горем. Що ж вдієш… Не у всіх благородна, висока душа.
- Ніколи більше не допомагатиму нікому, якщо так, - сердито скрикнуло пташеня.
- Ні, малюче, так не можна. Здіяне добро не минає безслідно все одно. Воно робить увесь світ кращим, чистішим, хоча це може й бути непомітно відразу. Добро облагороджує нашу сутність, нас самих. Саме воно і дає нам крила за спиною, дозволяє літати, а невдячність, зло – нищить, спалює, руйнує і того, хто чинить негоже, і все навкруги нього. Безкрилий не той, хто не народився птахом, а той, хто за добро відплачує злом.
- Татусю, ти такі розумні речі кажеш, але … але спокою я все ж не знаходжу. Я таким осоромленим почуваюся. Повірило лисеняті! Я такий бовдур! Мені шкода, що я звільнив його з того капкану!
- Синку, ніколи не шкодуй про такі речі. Якщо ми робимо добро, чекаючи наперед вдячності, відплати, взаємності за це – це не добро! Добро – безкоштовне, безкорисне. Воно чинитися саме по собі та не відбирається назад, щоби потім не сталося. Пам’ятай це завжди, малюче. А довіряти – не соромно, навіть коли тобі у відповідь за це лунає сміх. Довіряти – це мистецтво, це уміння серця, - сказав тато орел.
Орлятко ще якийсь час посумувало, а потім повернулося до рідного, затишного гніздечка. Через кілька днів пташеня звільнило з підступних лещат капкана зайченя. От і товариш знайшовся, який не нападе підступно, не зрадить.
Серце орлятка сповнювалося щастям від того, що воно принесло комусь полегкість, зробило світ трішки світлішим і добрішим. А світ відповів взаємністю орлятку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію