ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
2026.02.26
20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
2026.02.26
20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
2026.02.26
20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
2026.02.26
19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
2026.02.26
17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
2026.02.26
12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту:
«Що бачить читач, який натрапив на публікацію
2026.02.26
11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
2026.02.26
11:47
Літо не відчувається,
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
2026.02.26
09:38
Вчетверте лютий дихає вогнем,
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
2026.02.26
09:12
Панічні атаки уже пережиті —
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
2026.02.26
06:09
Старанно сповите туманом,
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віталій Білець (1975) /
Вірші
Струмить ріка, пливе між берегами
Струмить ріка, пливе між берегами,
Бурливі води в далечі несе.
Стара земля покинута богами,
Сама себе між зорями пасе.
Кудись нестримно лине без оглядки,
Мов заблукалий в морі корабель,
Своє Різдво спростивши до колядки,
Згубивши блиск Священних Паралель.
І ми живемо, хай на мить живемо,
І виростаєм, хай не до гори,
Та все таки усі кудись пливемо
Блудливим руслом пружної пори.
Несемось вихром замислів гордливих,
Сягнувши неба – Неба не знайшли,
Зате в облозі стад звірино-хтивих,
До самозгуби близько підійшли.
На кого нині наші уповання ?
Чиїх тепер чекаємо предтеч ?
Коли серця нездалі до єднання,
То хто примирить їх ?
Насилля ?
Меч ?
Чи може ті, що у гризні кривавій,
Невпинних сварах людству вкажуть Путь,
Рачкуючи по колії іржавій,
Із вуст ллючи словесну каламуть…
Біда, біда ! Вона передомною…
Невже й за мною ?.. Думати страшусь...
Боюся йти реальністю земною,
Гадаючи, де нею спокушусь ?
І ось погрузши в розмисли безсонні,
Нап’явши серце на незгойний біль,
Їдка жура мої пронизла скроні,
Зробивши з мене нерухому ціль.
Я зрозумів, що все у світі тлінне,
Все нетривале... Зорі – і вони
По часі згаснуть, впавши в море пінне
Покритої віками давнини.
Все суєта… А як інакше жити ?
Яким шляхом іти в земне буття,
Якщо душа приречена тужити
І розчинитись в Лєті забуття...
Яка ж є суть в тих безконечних втомах,
У гармидерах, бучах, біготні ?
Коли невдача чи дрібненький промах,
Бувають все ж до болю клопітні.
Від них усі спішать відгородитись...
Комусь дарує доля сотню літ,
А хтось помер, не встигши народитись,
Злетівши з гіль мов зсохлий пустоцвіт.
Хтось у багатстві, в розкошах, у славі
Знаходить сенс і ніби має все,
Та як безумець в пафосній поставі
Себе над світом високо несе.
А час летить, збігає невблаганно,
І скільки б того статку не було,
Кінець прийде і виллється спонтанно
Могильним сном й на золоте чоло.
А далі що ? І чи існує далі ?
І де існує... Роздумів - мільйон...
За них, одначе, не дають медалей,
З них не формують полк чи батальйон.
Вони живуть і там, де умирають
Усі надії... Звідки ж мислі ці,
Як не з душі…
Це з неї проростають
В Безсмертя світлоносні пагінці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Струмить ріка, пливе між берегами
Струмить ріка, пливе між берегами,
Бурливі води в далечі несе.
Стара земля покинута богами,
Сама себе між зорями пасе.
Кудись нестримно лине без оглядки,
Мов заблукалий в морі корабель,
Своє Різдво спростивши до колядки,
Згубивши блиск Священних Паралель.
І ми живемо, хай на мить живемо,
І виростаєм, хай не до гори,
Та все таки усі кудись пливемо
Блудливим руслом пружної пори.
Несемось вихром замислів гордливих,
Сягнувши неба – Неба не знайшли,
Зате в облозі стад звірино-хтивих,
До самозгуби близько підійшли.
На кого нині наші уповання ?
Чиїх тепер чекаємо предтеч ?
Коли серця нездалі до єднання,
То хто примирить їх ?
Насилля ?
Меч ?
Чи може ті, що у гризні кривавій,
Невпинних сварах людству вкажуть Путь,
Рачкуючи по колії іржавій,
Із вуст ллючи словесну каламуть…
Біда, біда ! Вона передомною…
Невже й за мною ?.. Думати страшусь...
Боюся йти реальністю земною,
Гадаючи, де нею спокушусь ?
І ось погрузши в розмисли безсонні,
Нап’явши серце на незгойний біль,
Їдка жура мої пронизла скроні,
Зробивши з мене нерухому ціль.
Я зрозумів, що все у світі тлінне,
Все нетривале... Зорі – і вони
По часі згаснуть, впавши в море пінне
Покритої віками давнини.
Все суєта… А як інакше жити ?
Яким шляхом іти в земне буття,
Якщо душа приречена тужити
І розчинитись в Лєті забуття...
Яка ж є суть в тих безконечних втомах,
У гармидерах, бучах, біготні ?
Коли невдача чи дрібненький промах,
Бувають все ж до болю клопітні.
Від них усі спішать відгородитись...
Комусь дарує доля сотню літ,
А хтось помер, не встигши народитись,
Злетівши з гіль мов зсохлий пустоцвіт.
Хтось у багатстві, в розкошах, у славі
Знаходить сенс і ніби має все,
Та як безумець в пафосній поставі
Себе над світом високо несе.
А час летить, збігає невблаганно,
І скільки б того статку не було,
Кінець прийде і виллється спонтанно
Могильним сном й на золоте чоло.
А далі що ? І чи існує далі ?
І де існує... Роздумів - мільйон...
За них, одначе, не дають медалей,
З них не формують полк чи батальйон.
Вони живуть і там, де умирають
Усі надії... Звідки ж мислі ці,
Як не з душі…
Це з неї проростають
В Безсмертя світлоносні пагінці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.081 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.081 seconds