Ідеї лежать на Етажерці. Нею в уяві можна замінити весь їх простір, що нема йому ні кінця ні краю. Кожна ідея у своїй коробочці, які рівненькими рядочками лежать на полицях, вкритих товстим шаром космічної пилюки, що осідала пухким килимом з часу створення Світу. Етажерка простягається безконечно догори та в боки, проте можна уявити, що вона стоїть на дзеркальній підлозі, у якій довжелезні ряди полиць Етажерки тягнуться й донизу, приховуючи від нас цілу плеяду просторів з ідеями задзеркалля. Тверда дзеркальна підлога символізує тимчасову закритість для нашого розуміння цих ідей, проте не далекий той час, коли і вони поступово ставатимуть доступними для пізнання. Зараз головне просто знати, що вони існують.
Прямо перед нами, у центрі, лежать раціональні ідеї, які можливо легко реалізувати, а десь далеко, зліва і справа – ірраціональні або фантастичні. Межа між раціональними та ірраціональними ідеями розмита і її добре видно лише здалеку. Мабуть, саме у цій області знаходяться найцікавіші з них, проте при наближенні вона немов розчиняється у химерних візерунках з міріад коробочок на запилених полицях.
Коли ми підходимо до Етажерки, то бачимо, прямо перед нами у коробочках лежать прості, іноді наївні, а часом й безглузді ідеї. У нас вдосталь часу, щоб відкрити кожну коробочку та переглянути її вміст. Ми можемо довго йти вправо чи вліво перебираючи коробочки з ідеями – кожну чи навмання у пошуках найбільш близької собі. Проте коли ми хочемо більшого, доведеться піднятися якомога вище, адже там – найкращі та найкреативніші ідеї. А для цього є чарівна драбинка, яка «вміє» нарощувати східці догори або опускатися вниз, залежно від стану нашої Душі та почуттів, що ми переживаємо у той чи інший момент. Хтось, щоб наростити східці, слухає чарівну музику, яка торкається струн його серця, хтось йде на зустріч з високим мистецтвом у одному з його проявів, хтось повертається в лоно природи, надихаючись чарівними краєвидами, а ще хтось веде запеклі дискусії з соратниками та опонентами щоб азарт, мов пружина, виштовхнув його високо вгору до полиці з потрібною ідеєю, яку слід міцно вхопити та стрімголов мчати назад…
Слід знати, що такий стан рідко триває довго, тому, піднявшись сходинками чи у вільному польоті до верхніх полиць Етажерки, ми не маємо досить часу, щоб переглянути всі коробочки в пошуку найяскравіших ідей. То що ж робити? Все просто: слід налаштувати свою Душу на частоту цих найкращих ідей, і вони, в унісон, враз зазвучать м’яким лагідним звуком, що, мов ніжна травинка асфальт, проб'є стінки коробочок та привабить нас своєю чарівністю. Зробити це не важко: лише слід вірити в себе, у свої сили та творчі можливості, зрозуміти, що тут і зараз ми – одні з найкращих, найталановитіших творчих особистостей у світі, для яких не існує жодних рамок та обмежень. А ще мусимо сформувати намір побачити ці ідеї, тобто захотіти цього Розумом і Душею, бо коли їх світлі бажання поєднаються, то вже ніщо не перешкодить здійсненню наших мрій.
Деякі щасливці можуть вільно без усіляких драбинок ширяти по всій Етажерці та завдяки вродженим інтуїції й таланту легко знаходити геніальні ідеї. Проте більшість з нас мусить докласти зусиль, щоб піднятися якомога вище і заволодіти своїми ідеями-перлинками.
Шлях до Етажерки може бути коротким чи довгим, прямим чи опосередкованим, проте, пізнавши її хоч раз, ми вже ніколи не забудемо дороги до неї. Що ж змушує усіх щоразу повертатися до Етажерки по нові ідеї? Напевне, прагнення до гармонії, до досконалості, до прекрасного. А ще - наше нестримне бажання пізнати нове, незвідане, таке, що його не побачили інші, ті, хто перед нами вже переглядав вміст коробочок на полицях. Ми хочемо знову і знову відчути азарт першовідкривача та дослідника безконечних таємниць Природи. Часом здається, що ми керуємось честолюбством та прагненням відчути той особливий стан, на вершині якого ми почуваємося щасливими, вигукуючи на весь голос: "Ееееееврика!". Але, швидше за все, ми просто хочемо осягнути таємниці Буття та відчути щастя творення, адже саме це є нашим найпершим призначенням на Землі.
Здобувши найкращі ідеї, не можна приховувати їх лише для себе. Слід щиро поділитися ними з усіма, щоб вони, викликаючи світлу усмішку, торкнулися сердець людей і підняли їх хоч на одну сходинку ближче до тих вершин Етажерки, де ідеї самотньо лежали цілу вічність. Це відкриє перед нами нові вершини та дасть наснагу ще і ще підніматися туди сходинками, щоб знову зустрітися з чарівним та незвіданим.
Творчих успіхів нам усім!

Тарас Плахтій, керівник дизайн-студії „Літар”