Я нікого не вбив на добро України,
Москалі, малороси, манкурти,
Скільки вас розвелося, охочих зі спини
В мене шкіру зідрати на куртку.
Німо плачуть і денствують рідні краяни,
І немає церков на майдані,
Знову пана годують німі хуторяни,
Дні гіркі і як ланки кайданів.
Не чатує на здобич старий сіроманець,
Загубились у мітах кентаври,
Уся вольниця може вміститися в ранець,
Дикий Луг подробивсь на гектари.
Мої стріли поламані в п'яному герці,
Ти пробач, ми тебе пропили,
За тобою приїдуть на чорному мерсі,
Й згодом викинуть в рот ковили.
Я підвестись хотів, та не слухають ноги,
За шаблюку - проклятий шинкар!
Ну до кого, у кого просить допомоги?
Хто полегшить мій чорний тягар?
Моя торба стікає і повниться кров'ю,
В ній лоби закатованих люто,
В ній підрізані мрії вляглися з горою,
І по ним не злунають салюти.


2
Я убитий козак у нерівнім бою,
Нерухомо у житі лежу й, наче, сплю,
Я напоюю щедро землицю мою,
Я тебе, моя земле, люблю.
Ти пробач мені, рідна, що колос вломив,
Неславетною смертю ще більш завинив,
Не зійду упокос на твої килими,
Просто я не вернувся з війни.
Мої вії розвіє завійний борвій,
Грає вусом та чубом, та я не живий,
Я спочинок надибав собі у траві,
Та не можу спочити, хоч вий.
Ворог мій переміг й свій провадить закон,
Його правда і воля у нас у хатах,
Рідна кров цебенить із новітніх ікон,
Із гаптованих риз на катах.
Хто заступиться, мати, за тебе, я ж впав?
А живі - мов у сні - ще мертвіші собою...
Не сумуй, моя рідна, на згине гопак,
Я постану із пекла до бою.

2001