ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Шевченко (1972) /
Проза
Перед їж...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перед їж...
Спотикаючись, гублячи капці, він попростував на кухню. Чомусь, зненацька,
так захотілося яблука, неначе перед... З кімнати долинув знавіснілий рик – певно
чудовисько з дівідішного жахіття отримало чергову порцію срібних куль... Забув
натиснути «стоп» - пусте, передивлю... А де отой маленький, вправний ніж, до речі?
Хрумнути, по-простецьки, білявою смакотою він одвик, запитай коли – не згада...
Відрізати скибочку, обдивитися з усіх боків (незважаючи на той факт, що магазинних
яблучок черв`ячок уникає) а тоді вже й до рота. Самий ци...
Ось ти де? Висихаєш в обіймах наглої виделки – а що їй, нержавієчці, стане? Я в тебе позичу його ненадовго, не проти... А то вже сли...
А красиві ж! Червонобокуваті та лискучі... Гра світла вражає – надвечірній
промінь майстерно освітлює подіум стола крізь фіранку. Натюрморту блага... Треба буде...
... Різь!.. Овва! Яблуко катапультувалося з неслухняних пальців, відстреливши
собі бока. Гупнуло, приречено, килимом, котнулося під ніжку стола. А ось ніж – той роздратовано дзенькнув, зачепивши тарілку з плодами, мовляв, навряд чи вдасться
сьогодні вас поколошматити. І, майже одночасно, на тарілчине бильце стрибнула крапелька, за нею – ще одна. З руки? Кров? Та ж ні! Чому ж тоді чорна?!
Глянув на пальця – ранка манісінька чорніє – як у отого монстряччя з трилера. З кімнати знов ревнуло...
Кинувся до люстра... Закопилив пальцями неврізаної руки повіку...
Бу!.. Чорніла в яблуці (вже тепер ока) темінь несусвітня. Не переймаючись відкопилити повіки – повільно сповз додолу...
Гра світла продовжувала вражати саму себе – оскільки він вже нічого не бачив.
І не чув, як ота екранна звірина доривала чиєсь нещасне єство... Їй було глибоко
байдуже на цю квартиру, оцього художника, недомальований плакат і на отой
каламарчик чорнила, що вдало маскувався, приміряючи собі все темніші шати мряки, що насувалася...
* * *
Очуняв він від рику? Та ж ні... Рик ні до чого. Рик...лама (як добре мати ще й радіо вдома).
« Рідке мило, що вбиває всі відомі і невідомі бак... Завжди мийте руки перед їж...»
21.12.09
так захотілося яблука, неначе перед... З кімнати долинув знавіснілий рик – певно
чудовисько з дівідішного жахіття отримало чергову порцію срібних куль... Забув
натиснути «стоп» - пусте, передивлю... А де отой маленький, вправний ніж, до речі?
Хрумнути, по-простецьки, білявою смакотою він одвик, запитай коли – не згада...
Відрізати скибочку, обдивитися з усіх боків (незважаючи на той факт, що магазинних
яблучок черв`ячок уникає) а тоді вже й до рота. Самий ци...
Ось ти де? Висихаєш в обіймах наглої виделки – а що їй, нержавієчці, стане? Я в тебе позичу його ненадовго, не проти... А то вже сли...
А красиві ж! Червонобокуваті та лискучі... Гра світла вражає – надвечірній
промінь майстерно освітлює подіум стола крізь фіранку. Натюрморту блага... Треба буде...
... Різь!.. Овва! Яблуко катапультувалося з неслухняних пальців, відстреливши
собі бока. Гупнуло, приречено, килимом, котнулося під ніжку стола. А ось ніж – той роздратовано дзенькнув, зачепивши тарілку з плодами, мовляв, навряд чи вдасться
сьогодні вас поколошматити. І, майже одночасно, на тарілчине бильце стрибнула крапелька, за нею – ще одна. З руки? Кров? Та ж ні! Чому ж тоді чорна?!
Глянув на пальця – ранка манісінька чорніє – як у отого монстряччя з трилера. З кімнати знов ревнуло...
Кинувся до люстра... Закопилив пальцями неврізаної руки повіку...
Бу!.. Чорніла в яблуці (вже тепер ока) темінь несусвітня. Не переймаючись відкопилити повіки – повільно сповз додолу...
Гра світла продовжувала вражати саму себе – оскільки він вже нічого не бачив.
І не чув, як ота екранна звірина доривала чиєсь нещасне єство... Їй було глибоко
байдуже на цю квартиру, оцього художника, недомальований плакат і на отой
каламарчик чорнила, що вдало маскувався, приміряючи собі все темніші шати мряки, що насувалася...
* * *
Очуняв він від рику? Та ж ні... Рик ні до чого. Рик...лама (як добре мати ще й радіо вдома).
« Рідке мило, що вбиває всі відомі і невідомі бак... Завжди мийте руки перед їж...»
21.12.09
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1431 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1431 seconds