Спотикаючись, гублячи капці, він попростував на кухню. Чомусь, зненацька,
так захотілося яблука, неначе перед... З кімнати долинув знавіснілий рик – певно
чудовисько з дівідішного жахіття отримало чергову порцію срібних куль... Забув
натиснути «стоп» - пусте, передивлю... А де отой маленький, вправний ніж, до речі?
Хрумнути, по-простецьки, білявою смакотою він одвик, запитай коли – не згада...
Відрізати скибочку, обдивитися з усіх боків (незважаючи на той факт, що магазинних
яблучок черв`ячок уникає) а тоді вже й до рота. Самий ци...
Ось ти де? Висихаєш в обіймах наглої виделки – а що їй, нержавієчці, стане? Я в тебе позичу його ненадовго, не проти... А то вже сли...
А красиві ж! Червонобокуваті та лискучі... Гра світла вражає – надвечірній
промінь майстерно освітлює подіум стола крізь фіранку. Натюрморту блага... Треба буде...
... Різь!.. Овва! Яблуко катапультувалося з неслухняних пальців, відстреливши
собі бока. Гупнуло, приречено, килимом, котнулося під ніжку стола. А ось ніж – той роздратовано дзенькнув, зачепивши тарілку з плодами, мовляв, навряд чи вдасться
сьогодні вас поколошматити. І, майже одночасно, на тарілчине бильце стрибнула крапелька, за нею – ще одна. З руки? Кров? Та ж ні! Чому ж тоді чорна?!
Глянув на пальця – ранка манісінька чорніє – як у отого монстряччя з трилера. З кімнати знов ревнуло...
Кинувся до люстра... Закопилив пальцями неврізаної руки повіку...
Бу!.. Чорніла в яблуці (вже тепер ока) темінь несусвітня. Не переймаючись відкопилити повіки – повільно сповз додолу...
Гра світла продовжувала вражати саму себе – оскільки він вже нічого не бачив.
І не чув, як ота екранна звірина доривала чиєсь нещасне єство... Їй було глибоко
байдуже на цю квартиру, оцього художника, недомальований плакат і на отой
каламарчик чорнила, що вдало маскувався, приміряючи собі все темніші шати мряки, що насувалася...

* * *

Очуняв він від рику? Та ж ні... Рик ні до чого. Рик...лама (як добре мати ще й радіо вдома).
« Рідке мило, що вбиває всі відомі і невідомі бак... Завжди мийте руки перед їж...»

21.12.09