Magna est veritas et praevalebit


Національна Ідея, в суті своїй, покликана забезпечити рух, злет, якщо хочете, державної машини нації від матеріальних світоглядних орієнтирів до віри і розкриття божественних (для атеїстів – природних) потенціалів людини і народу. Економіка то лише економка, яка добре виконує хатню роботу в маєтку Національної Ідеї. Не більше. Саме цього, не просто не розуміють нинішні політики, а й взагалі не переймаються ні вірою, ні метою, ні, зрештою, економікою. Відтак – нацією. Віра одними політиками відкинута як зайвина, а іншими використовується на показ, як атрибут політичного джентльменського набору. Інтереси ж економіки зводяться до інтересів власних кишень. Як би це було не так ми б «не мали те, що маємо» за класиком української політики.

В зв’язку з державною механікою чи, простіше, машиною, уявімо собі таку алегорію або притчу. Далекобійник, перетнувши держави й континенти перевозячи цінний вантаж від постачальника до одержувача, заїхав зрештою на свою територію. Втомившись від європейських гамбургерів і скучивши за українським борщем він припаркував машину і зайшов до шинку з’їсти миску-другу гарячої страви, бо то для українського водія як високооктановий бензин для авто. В цей час де не взялась зграя малолітніх розбишак і налетіла на вантажівку. Якимось чином відкривши дверцята пацанва вдерлась до кабіни, і не знаючи досконально що там до чого, забажала покататись. Найспритніший одразу вхопився за руль, інший заволодів педаллю газу, ще інший захопив гальма. Кожен волів володіти якоюсь «штукою» в кабіні, щоб займати в ній своє особливе місце при майбутній їзді. Наймудріший повідомив: «Машина не поїде без ключа заводження!» Хтось сказав, що треба з’єднати між собою якісь дротики і машина заведеться. Та в цей час пролунав незлий, але твердий голос: «Геть, від машини!»

Така притча прийшла на ум розмірковуючи над людиною Повноти в якості державного діяча. Та як учить, інший живий класик, майстер притчі і сама Повнота Христос – всяка притча має свою приховану суть. Спробуємо вивести її з історії з далекобійником, машиною, та розбишаками. Тим більше, що й Бог тут, у кабіні, під дашком, як образок-оберіг у дорозі далекобійника – благословляє.

Далекобійник, який знає досконально не лише як вести машину, а й відає все пов’язане з професією: маршрут, пункти «А» і «Б», цінність вантажу, і ще багато чого, є людина самодостатньої свідомості або свідомості Повноти. Це тип інтуїтивного політика (правителя, водія) який, власне, перевищує (або синтезує) всі часткові ідеології (ліві, праві, ліберальні, консерваторські, демократичні, республіканські т. і.) Те, що далекобійник притчі уже на своїй, Богом даній території, означає повернення суверенітету України. Шинок і український борщ – символи навернення до традицій, родового укладу, усвідомлення своєї відмінності від решти світових націй.

Зграя малолітніх розбишак у притчі це є всі перелічені типи часткових політиків плюс, що гірше, ідеологічні імітатори, а насправді тривіальні користолюбці, чого в Україні з лихвою. Звідси й лихо! Добравшись до кабіни, чи то – кабінетів державної машини, ці неуки намагаються зрушити її з місця, звичайно аби задовольнити свої дитячі потреби. Хтось в дитинстві недоїдав, бідував, ходив у дранті і тепер намагається «наситити» той комплекс дитинства. Хтось від природи недорозвинутий і тому надзвичайно амбітний, жадібний ще з дитинства до влади над собі подібними. Банальні прагнення грошей, влади, вивищення над іншими – ховаються за піар-технологіями чисельних блокових, коаліційних, партійних утворень. Одних тільки партій в Україні сьогодні близько півтораста! Продовжуючи аналогію з машиною, тут тобі: і партія руля України (ПРУ), і партія зчеплення (ПЗУ), і гальмівна партії України (ГПУ) і багато, багато інших партій політичної броунівської штовханини. Наприклад ПЛПУ (партія лівого повороту України) вічно чубиться зі своєю антагоністкою ПППУ (партія правого повороту України), не розуміючи, що виключно той чи інший поворот це рух по колу. А чого варті такі політичні карлики, як партія «бардачка», чи партія «двірників». Всі вони надзвичайно амбітні, і хизуються своєю амбітністю*, бо знають як «ощасливити» Україну зробивши Її схожою на руль чи на дірку від нього, або причепити Її до хвоста Європи, або загальмувати Її поступ, або пустити Її по колу, або перетворити на бардак, або влаштувати підмітайлом світового непотребу. Все це повною мірою відбувається нині з Україною.

Та водій далекобійник вже розрахувався за український борщ і направляється до машини. І коли він проганяючи політичне младоуміє зачепить їхнє амбітне партійне «ми» то, мабуть, почує гнівне і, як це не парадоксально, одностайне: «Він хоче анархії! Безпартійність це повернення у хаос, в печерний світ, хто він такий, яку ідеологію сповідує, до якої належить партії?». Відповідь буде проста: «До партії Доріг». І якщо, дасть Бог, вгамувавши амбіції, хтось запитає: «З кого складається партія Доріг? Що то за Дороги, де їх початок і кінець? Де серед них шлях України?» – далекобійник скаже:

– До партії Доріг відносяться далекобійники всіх націй. Пункт «А» на тих Дорогах – Архаїчна печерна община, пункт «Б» – Боголюдство. Дорога ж України починається в дольодовиковий період, пролягає через Мезенську Стоянку, Трипільську Цивілізацію, Сколотську Державу, Київську Русь, Запорізьку Січ, Царську Імперію, Атеїстичну Комунократію, Олігархічну Сваволю… Маршрут, кермо, педаль газу, гальма, повороти на тій трасі не протидіють одне одному, а злагоджено працюють в руках Повноти, узгоджуються в Єдиній Свідомості нації. Геть, від машини!




*Від латинського ambitio, що перекладається як: пиха, честолюбство, кар’єризм, низькопоклонство, підлабузництво, суєтність, марнославство. Це неповний перелік людського негативу пов’язаного із терміном амбітність. Мавпуючи його у європейців і, можливо, не здогадуючись про латинські значення цього слова, українські політики кажуть щиру правду, коли пишаються своєю амбітністю, бо відповідають тим значенням.