Мене зачепило. Доволі органічно виплівся вірш.
Можна допрацювати хіба останній рядок...Щось на кшталт:
".....Обірвався рядок на прийменнику."

"Дехто з поетів вважає, що написане виправляти не треба..." Маю сумнів, що то правдиві митці, які бачать недосконалість і не виправляють її. Справа, певно, в тому, коли саме бачать...
Буває так, що певні речі зауважуєш надто пізно, коли вже і загальне авторське розуміння змінилося, так? І тоді виправлення часто не виправдано деформують оригінали...
Щодо композиції, то вона цікава, є деякі стандартні вікові відхилення від "найідеальнішого" стану справ, та це неминуче...
Можливо, "обірве" краще?

Редакціє, З Новим роком:)
Може, краще сказати зрозуміліше, аніж "стандартні вікові відхилення" - скажімо так, збіги приголосних у певних місцях? :) І чому одразу "вікові" - на немилозвучність страждають і старші автори.

Варіант із "обірве" цікавий - тоді буде доволі органічне продовження передостаннього рядка.

Дякую, Вандо, і вас зі світлом доброзичливості нехай сприймають і проводжають погляди у цьому році! :)

Щодо "вікових відхилень" - то просто у кожному віці є свої ідеали, які, зрештою, зумовлюють до певних поетичних рішень - коли є досконала техніка, то вплив "вікової ідеології" не такий помітний, але досконала техніка, якщо і з'являється, то далеко не відразу...

Звукопис надважливий, і порушення його оптимальностей - це завжди суперечка авторської ідеології і можливостей мови, - здебільшого, саме мова (як колективний труд сотень мільйонів) має рацію.
Коли автор це починає розуміти, тоді і визріває...
Але кожен має право на дитинство і юність!

По-перше, усіх з Новим Роком! :)
Так, звукопис - важлива річ. Але сумніваюсь, щоб "надважлива". З гарним звукописом можна написати повну маячню. Мені здається, що в процесі "народження" текстів неможливо виокремити щось "над". Все одно лишиться щось невловиме, що і створить або не створить вірш. А дуже в рідких випадках - поезію.

Вітання навзаєм!

Я згідний, справжня поезія - напевно не все, що і найталановитіші написали. А щодо маячні, тут різне буває. Для молоді, дуже часто маячнею є тексти зрілих авторів, бо у молоді своє бачення, а в зрілих до молоді ще менше уваги, бо що та молодь їм, супер-пупер-маститим? :(

Має значення і енергетика мови, але це питання ще тільки намагаюсь зрозуміти глибше...

Зрештою, хороша поезія напевно з'являється тільки "на передовій" актуальних епосі творчих процесів?
Звідси і те "щось невловиме" - таке жадане?

Думаю, що справжня поезія стоїть над "актуальним". Інакше би і поезія Давньої Греції, і "срібний вік" уже навіть ніхто б і не згадував. Між тим, і те, і те ще надовго залишаться взірцями, не дивлячись на те, що творчі процеси давно вже змінились. Незмінним лишилось єдине - присутність отого жаданого "невловимого" :)

Як на мене, досвідченість і майстерність далеко не завжди залежать од віку.

Винятки дуже не часті, і вееельми містичні. :)

А як на мене - досвідчені (на їхню власну думку) автори часто занехаюють роботу над собою, бо вважають, що уже всього досягли. Тому молодь їх часто випереджує у майстерності - вона гнучкіша й енергійніша. Отак:)

...досвідчені, тут - старшого віку.
З усією до них повагою:)

... на що я тут вже давно звернула увагу, але не було нагоди порозмовляти про це: кілька разів були такі вислови у різних колег, мовляв, нехай редактори виловлюють жуків, це їхня робота; або: редактор Л.К. розгромила мій рукопис, але відредагувала класно, дошки на дошці не лишила.
Тобто, редактори тепер є співавтори чи так завжди було?
Чи автор тільки чернетки може подати у видавництво, а там доведуть до ладу, а його ім*я все одно лишиться як автора?
Тільки не смійтеся, мене це й справді цікавить.
Може, я неправильно зрозуміла.
Хто може реально відповісти, чесно.
Будь ласка.

Частіше у старших і досвідчених інша проблематика, часто не цікава молоді, звідси і відчуття в молодих, що "вапняки" ні до чого.

І я таки маю переконання, що сучасна молодь, і це нормально, далека від майстерності.
Майстер - різноманітний, всі стилі і форми йому досяжні, він може все, що захоче, здійснити. А хоче він багато, і пише багато. :)

Вважати, наприклад, що вміння смачно смажити яєшню це ознака вищої кулінарної майстерності - безпідставно без найширшого спектру інших кулінарних досягнень. Те саме і в поезії.
А наявність великих (і за розміром теж) творів, просто обов'язковий атрибут майстерності.

Василинко, ти про яких редакторів? Про ПМіывських чи про тих, що у видавництвах? Це - "дві великі різниці" :)

...звісно, Любо, тих, що у видавництвах...

А я маю переконання, що Ви, і це нормально, маєте упередження до молодих авторів:)

Аж ніяк не збагну, який зв"язок між розміром твору і рівнем майстерності. Можна написати багато-багато сторінок прісної маячні - а можна три катрени справжнього.

Погоджуюся, Юліє, щодо звукопису - особисто я не вважаю, що для справжньої поезії він є найважливішим. Є щось інше - як писала Чорнява Жінка вище - невловиме. Навіть так - сукупність різних складових.
Стосовно одного великого твору - можливо, достатньо одного, але чи хоче автор бути "зіркою" одного хіта?:)
Скажу тільки, що у Вас цікаве поетичне бачення і хороший творчий потенціал. І розуміння потреби роботи над собою - що дуже важливо.