ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Гальянова (1986) /
Проза
ХИМЕРА ФІЛОЛОГІЧНА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХИМЕРА ФІЛОЛОГІЧНА
Ніколи, вже ніколи більше ми не побачимося. Ти сидиш на асфальті, по-турецькому схрестивши ноги, й намагаєшся відігнати від себе цю думку. Але вона вперта, і все ніяк не хоче покидати твою змучену голову.
А що, врешті, сталося? Нічого такого, просто слово НІКОЛИ іще раз вдерлося в твоє життя. Але що ж тут особливого? Просто слово саме по собі якесь моторошне, воно лякає людей, та насправді ми з ним зустрічаємося набагато частіше, ніж може видатися на перший погляд. Ну хіба не кожен день ми говоримо щось на зразок: «Я НІКОЛИ більше не підсковзнусь на цій ковзанці», «Я НІКОЛИ більше не побачу цю хмару», «Я НІКОЛИ більше не штовхну цього перехожого на цьому перехресті», але ж ми не переймаємося через це. От і ми вже НІКОЛИ більше з тобою не побачимося, та не слід засмучуватися з цього приводу.
Ось я, наприклад, зовсім не засмучуюся. Я не боюся слів. Я дивлюся, як ти сидиш на асфальті, який ти самотній, як тобі зимно і мені хочеться підійти до тебе, обійняти, пожаліти. Та я цього не роблю, бо знаю, що буде ще гірше, адже ти боїшся того звичайного слова і не вмієш із ним жити.
А є ж і інші страшні слова, яких ми чомусь не боїмося, хоч і було б варто. Ось, до речі, слово ЗАВЖДИ. Воно ж, як рідний брат слова НІКОЛИ, а ми його не лякаємося, навіть любимо, тягнемося до нього. Але послухай, наскільки жахливо звучить: «Я ЗАВЖДИ забуватиму вдома гаманець», «Я ЗАВЖДИ носитиму лише це пальто», «Я ЗАВЖДИ житиму без тебе». І чому я не сказала саме так, а сказала, що ми НІКОЛИ не побачимося? Чому? Бо філологія й життя – речі не завжди сумісні. Бо ми ніколи не побачимося, та я ніколи не житиму без тебе. Ніколи. Не житиму. Просто не житиму. Бо житимеш ти. Бо ти сидітимеш тут, на цьому холодному асфальті, обхопивши голову руками, схрестивши по-турецькому ноги, думаючи, чому сталося так, що ми ніколи не побачимося. А я буду поряд. Я ЗАВЖДИ буду поряд і НІКОЛИ тебе не покину…
А що, врешті, сталося? Нічого такого, просто слово НІКОЛИ іще раз вдерлося в твоє життя. Але що ж тут особливого? Просто слово саме по собі якесь моторошне, воно лякає людей, та насправді ми з ним зустрічаємося набагато частіше, ніж може видатися на перший погляд. Ну хіба не кожен день ми говоримо щось на зразок: «Я НІКОЛИ більше не підсковзнусь на цій ковзанці», «Я НІКОЛИ більше не побачу цю хмару», «Я НІКОЛИ більше не штовхну цього перехожого на цьому перехресті», але ж ми не переймаємося через це. От і ми вже НІКОЛИ більше з тобою не побачимося, та не слід засмучуватися з цього приводу.
Ось я, наприклад, зовсім не засмучуюся. Я не боюся слів. Я дивлюся, як ти сидиш на асфальті, який ти самотній, як тобі зимно і мені хочеться підійти до тебе, обійняти, пожаліти. Та я цього не роблю, бо знаю, що буде ще гірше, адже ти боїшся того звичайного слова і не вмієш із ним жити.
А є ж і інші страшні слова, яких ми чомусь не боїмося, хоч і було б варто. Ось, до речі, слово ЗАВЖДИ. Воно ж, як рідний брат слова НІКОЛИ, а ми його не лякаємося, навіть любимо, тягнемося до нього. Але послухай, наскільки жахливо звучить: «Я ЗАВЖДИ забуватиму вдома гаманець», «Я ЗАВЖДИ носитиму лише це пальто», «Я ЗАВЖДИ житиму без тебе». І чому я не сказала саме так, а сказала, що ми НІКОЛИ не побачимося? Чому? Бо філологія й життя – речі не завжди сумісні. Бо ми ніколи не побачимося, та я ніколи не житиму без тебе. Ніколи. Не житиму. Просто не житиму. Бо житимеш ти. Бо ти сидітимеш тут, на цьому холодному асфальті, обхопивши голову руками, схрестивши по-турецькому ноги, думаючи, чому сталося так, що ми ніколи не побачимося. А я буду поряд. Я ЗАВЖДИ буду поряд і НІКОЛИ тебе не покину…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію