Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
Чи навігаціям навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Гальянова (1986) /
Проза
ХИМЕРА ФІЛОЛОГІЧНА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ХИМЕРА ФІЛОЛОГІЧНА
Ніколи, вже ніколи більше ми не побачимося. Ти сидиш на асфальті, по-турецькому схрестивши ноги, й намагаєшся відігнати від себе цю думку. Але вона вперта, і все ніяк не хоче покидати твою змучену голову.
А що, врешті, сталося? Нічого такого, просто слово НІКОЛИ іще раз вдерлося в твоє життя. Але що ж тут особливого? Просто слово саме по собі якесь моторошне, воно лякає людей, та насправді ми з ним зустрічаємося набагато частіше, ніж може видатися на перший погляд. Ну хіба не кожен день ми говоримо щось на зразок: «Я НІКОЛИ більше не підсковзнусь на цій ковзанці», «Я НІКОЛИ більше не побачу цю хмару», «Я НІКОЛИ більше не штовхну цього перехожого на цьому перехресті», але ж ми не переймаємося через це. От і ми вже НІКОЛИ більше з тобою не побачимося, та не слід засмучуватися з цього приводу.
Ось я, наприклад, зовсім не засмучуюся. Я не боюся слів. Я дивлюся, як ти сидиш на асфальті, який ти самотній, як тобі зимно і мені хочеться підійти до тебе, обійняти, пожаліти. Та я цього не роблю, бо знаю, що буде ще гірше, адже ти боїшся того звичайного слова і не вмієш із ним жити.
А є ж і інші страшні слова, яких ми чомусь не боїмося, хоч і було б варто. Ось, до речі, слово ЗАВЖДИ. Воно ж, як рідний брат слова НІКОЛИ, а ми його не лякаємося, навіть любимо, тягнемося до нього. Але послухай, наскільки жахливо звучить: «Я ЗАВЖДИ забуватиму вдома гаманець», «Я ЗАВЖДИ носитиму лише це пальто», «Я ЗАВЖДИ житиму без тебе». І чому я не сказала саме так, а сказала, що ми НІКОЛИ не побачимося? Чому? Бо філологія й життя – речі не завжди сумісні. Бо ми ніколи не побачимося, та я ніколи не житиму без тебе. Ніколи. Не житиму. Просто не житиму. Бо житимеш ти. Бо ти сидітимеш тут, на цьому холодному асфальті, обхопивши голову руками, схрестивши по-турецькому ноги, думаючи, чому сталося так, що ми ніколи не побачимося. А я буду поряд. Я ЗАВЖДИ буду поряд і НІКОЛИ тебе не покину…
А що, врешті, сталося? Нічого такого, просто слово НІКОЛИ іще раз вдерлося в твоє життя. Але що ж тут особливого? Просто слово саме по собі якесь моторошне, воно лякає людей, та насправді ми з ним зустрічаємося набагато частіше, ніж може видатися на перший погляд. Ну хіба не кожен день ми говоримо щось на зразок: «Я НІКОЛИ більше не підсковзнусь на цій ковзанці», «Я НІКОЛИ більше не побачу цю хмару», «Я НІКОЛИ більше не штовхну цього перехожого на цьому перехресті», але ж ми не переймаємося через це. От і ми вже НІКОЛИ більше з тобою не побачимося, та не слід засмучуватися з цього приводу.
Ось я, наприклад, зовсім не засмучуюся. Я не боюся слів. Я дивлюся, як ти сидиш на асфальті, який ти самотній, як тобі зимно і мені хочеться підійти до тебе, обійняти, пожаліти. Та я цього не роблю, бо знаю, що буде ще гірше, адже ти боїшся того звичайного слова і не вмієш із ним жити.
А є ж і інші страшні слова, яких ми чомусь не боїмося, хоч і було б варто. Ось, до речі, слово ЗАВЖДИ. Воно ж, як рідний брат слова НІКОЛИ, а ми його не лякаємося, навіть любимо, тягнемося до нього. Але послухай, наскільки жахливо звучить: «Я ЗАВЖДИ забуватиму вдома гаманець», «Я ЗАВЖДИ носитиму лише це пальто», «Я ЗАВЖДИ житиму без тебе». І чому я не сказала саме так, а сказала, що ми НІКОЛИ не побачимося? Чому? Бо філологія й життя – речі не завжди сумісні. Бо ми ніколи не побачимося, та я ніколи не житиму без тебе. Ніколи. Не житиму. Просто не житиму. Бо житимеш ти. Бо ти сидітимеш тут, на цьому холодному асфальті, обхопивши голову руками, схрестивши по-турецькому ноги, думаючи, чому сталося так, що ми ніколи не побачимося. А я буду поряд. Я ЗАВЖДИ буду поряд і НІКОЛИ тебе не покину…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
