Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євгенія Найчук (1984) /
Проза
Перша кров
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша кров
Її шкіра пахне металом. Так пахнуть долоні, в яких довго тримали дрібняки. У дитинстві він кривився, коли зализував ранки, бо смак крові залишав враження посмоктаної монети. Устав і пошльопав у туалет.
Сутінки виповзали з кімнати так само поволі, як і входили в неї.
Вона прокинулася від шуму змитої води. Очей не розплющувала, хотіла затримати відчуття. Сьогодні їй наснилася любов – юнацька, захоплена, коли цілують руки і говорять «моя маленька». Що ж, вона не хотіла цього від першого, а другий на таку любов не має підстав. Відчула, як чоловік ліг на край ліжка.
Учора день видався вогким, надто очевидними – сліди недавньої зливи. Пісок сочився вологою, пахло роздушеними черв’яками і равликами. До районного готелю добиралися важко. Слід було поводитися дуже обережно, на кожному кроці можна по коліна зав’язнути в багнюці. Вона змучилася. Втома не пройшла і до сьогодні. Готельна кімнатка, порожня і самотня, не викликала бажання підніматися. Та й на річку вони навряд чи підуть – не вгадали з погодою. Жінка почала дрімати.
Чоловік думав, що якби її загнати під душ, щоб змити той настирливий металевий присмак, то потім можна було б трохи розслабитися. А втім, задоволення з нею таке собі. Може, пізніше.
Якби знаття, скільки буде мороки з цим готелем. Баба на рецепції – справжня жидівка. Здається, недодала здачі. От дурень, треба було відразу перерахувати, а тепер він уже й сам не пам’ятає, скільки коштує номер. Запитати в жінки?
Сутінки випливають, висотують із кімнати чорний пилок таємничості. Штора заважає світлу прийти на їх місце. Тому утворюється ніби вакуум, велике ніщо, яке нíчим і нікому заповнити.
Простирадло теж ніби вологе, як і білий день за шторою, закручується довкола тіла, доводиться вигинатися, що, втім, жінка робить не дуже вправно. Тиша протиприродна, навіть ліжко вперто мовчить.
Виходять за кілька хвилин до відправки автобуса. На диво, розпогодилося. Чоловік підганяє жінку, адже це через неї вони запізнюються.
Сон був справді гарний, вона зітхає і по-котячому мружить очі.
Автостанція побудована вкрай невдало, будівлю треба огинати і тому огляд обмежений. Водій це добре знає, тому ніколи не розганяється. «Львів» зупинився простісінько перед дівчиною. Правда, вона таки впала і, здається, пошкрябалася, бо кров забруднила стегно. Але нічого страшного, до весілля заживе.
Сутінки виповзали з кімнати так само поволі, як і входили в неї.
Вона прокинулася від шуму змитої води. Очей не розплющувала, хотіла затримати відчуття. Сьогодні їй наснилася любов – юнацька, захоплена, коли цілують руки і говорять «моя маленька». Що ж, вона не хотіла цього від першого, а другий на таку любов не має підстав. Відчула, як чоловік ліг на край ліжка.
Учора день видався вогким, надто очевидними – сліди недавньої зливи. Пісок сочився вологою, пахло роздушеними черв’яками і равликами. До районного готелю добиралися важко. Слід було поводитися дуже обережно, на кожному кроці можна по коліна зав’язнути в багнюці. Вона змучилася. Втома не пройшла і до сьогодні. Готельна кімнатка, порожня і самотня, не викликала бажання підніматися. Та й на річку вони навряд чи підуть – не вгадали з погодою. Жінка почала дрімати.
Чоловік думав, що якби її загнати під душ, щоб змити той настирливий металевий присмак, то потім можна було б трохи розслабитися. А втім, задоволення з нею таке собі. Може, пізніше.
Якби знаття, скільки буде мороки з цим готелем. Баба на рецепції – справжня жидівка. Здається, недодала здачі. От дурень, треба було відразу перерахувати, а тепер він уже й сам не пам’ятає, скільки коштує номер. Запитати в жінки?
Сутінки випливають, висотують із кімнати чорний пилок таємничості. Штора заважає світлу прийти на їх місце. Тому утворюється ніби вакуум, велике ніщо, яке нíчим і нікому заповнити.
Простирадло теж ніби вологе, як і білий день за шторою, закручується довкола тіла, доводиться вигинатися, що, втім, жінка робить не дуже вправно. Тиша протиприродна, навіть ліжко вперто мовчить.
Виходять за кілька хвилин до відправки автобуса. На диво, розпогодилося. Чоловік підганяє жінку, адже це через неї вони запізнюються.
Сон був справді гарний, вона зітхає і по-котячому мружить очі.
Автостанція побудована вкрай невдало, будівлю треба огинати і тому огляд обмежений. Водій це добре знає, тому ніколи не розганяється. «Львів» зупинився простісінько перед дівчиною. Правда, вона таки впала і, здається, пошкрябалася, бо кров забруднила стегно. Але нічого страшного, до весілля заживе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
