Логічніше було би написати "Хай буде все небачене побачено,
Хай буде НЕпробачене пробачено". Чомусь мені так подумалось.

Л.К. еталон мудрості - точняк. А ще її інтимна лірика - еталон.

Перепрошую за деяке нав'язування власного бачення, але я ось вважаю, що мудрість - це чоловіча якість. І називати авторку еталоном мудрості, це пробувати її "очоловічити".
Звичайно, шкоди великої немає в тому, щоби називати жінку мудрою, але яка користь з такого порушення традицій?
А ці традиції тягнуться від сотворіння Людини Господом.
Так чи інакше - мудрість до епохи модернізму і під час неї, і опісля, значила лише одне - вищу ступінь того, як справляється чоловік із поставленим перед ним Господом завданням - упорядковувати, доглядати Земне. Крапка.
Для модерністів зауважу, що Жінка, у цій концепції, якій десятки тисяч років несуперечливого існування, Особа, що створена останньою, тобто із досвідом всіх попередніх Творінь, і місія у неї особлива. Вона Вища Помічниця приземленому своїм Промислом Чоловікові, Надбудова до основи чоловічої. Надбудова, яка не могла бути втіленою в Чоловікові навіть Господом! Тож, якщо Господь це не зробив, навіщо вам, шановні модерністи, це робити? :) Користі вам від цього не буде, і всім іншим теж.
Для жінки є свої еталони найвищої якості, і Ліна Василівна їх, без сумніву, заслуговує.
Ще раз перепрошую за такі ось сентенції, але вони щиро направлені мною в сторону розуміння Вищої ролі жінки, аніж зрівняння її із чоловіками, навіть найкращими.

Єдина, з твоїх фантазій
Мені в пам’ятку єдина…
Мужчина з крилом підбитим
Схилився над юною жінкою.
Вуста її спрагло кличуть,
А руки горять з розпуки,
А перса пашать безсоромно,
А юні коліна тремтять.
Мужчині ж вона не до пари,
Бо крила, хоча б підбиті,
Йому пахнуть небом гордим.
Ні знятися він не годен,
Ні взяти її за дружину:
Він — небесен, вона ж земна.

А вона ж в очманінні юнім,
Вся онімблена мудрістю статі,
Так розкрилася чистим лоном,
Так заламує руки в млості,
Затуливши собою від нього
Своїх двійко незламаних крил…
Жінка завжди лежить горілиць
На своїх нерозлітаних крилах,
Бо ж, поламана мудрістю матері,
Лиш крильцятами персів злітає
До мужчини з крилом підбитим…

Єдина, з твоїх фантазій
Мені в пам’ятку єдина.

(Іван Драч)

Дуже гарний приклад, Юлечко.

Драч таки невмійко, така тема і так невміло написано... :)

Ось вам результат "застарілого" модернізму у поглядах - відсутність майстерності, бо це нездоланне протиріччя - Майстерність і модернізм...

Проблема не в тому, Юль, щоби отримати знання, а куди і як його втілити з користю для себе, безсмертної, правда ж? :(

Якщо цікаво, то я найпримітивнішим чином викладу всю теорію Мистецтвознавства в декількох реченнях.
Для раціонального мислення, звичайно. І в сенсі, що має рацію той, хто вважає за початок відліку життя момент творіння Господом усього і вся.
Бо це є еталоном Мистецтва і Творчого процесу, констант і напрямків, і стилів. Як вам відомо, Людина у цій системі координат створена за Образом і в Подібності. Звідси і Традиція, і розуміння Традиційне Мистецтво, яке безмежне і в різноманітності своїх стилів і безконечності їх обріїв використання.
А тепер про "погрішиме" - себто про нас із вами, Юль.
Ми всі починаємо із заперечення і пошуку свого місця в житті, і це нормально, фактично це завжди і у всі часи і у всіх народів виливається в так званий "модернізм", який по суті, через, як той писав, "дитячу хворобу лівизни", званий і правити і виправляти "погрішиме" тлумачення "непогрішимого".
У нашому випадку "модернізм" завжди йде в парі з чимсь фундаментальним - як наше "ні", направлене до самих себе, йде поруч із божественним "так".

Тобто, можна бути до пори до часу, наприклад, модерністом в межах українського бароко, та потім стати втіленням його позитивно продовжених далі традицій, чи ж бо так і залишитися вічним опортуністом із гаслом "а я проти" на чолі. І з порушеннями констант краси в кожній своїй справі. Ось це, як на мене, зле. І це "зле" уявно зібрали в поняття "модернізму", хоча це поняття, знову ж таки як на мене, окремо не існує. :)

Тож як можна руйнацію поєднати із Майстерністю зрозуміло лише нашим професорам...

Щодо "посмодернізму", Юліє, то з якого означення ви його виводите? З "модерну" чи "модернізму". Якщо з "модернізму", то, як на мене, правдивий "постмодернізм" відкидає модерніські заперечення із тандему "погрішиме"-"непогрішиме"...