Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Штурнєв (1981) /
Вірші
Поцелуй любви.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поцелуй любви.
Тот поцелуй любви,
Который многие не знали в жизни,
Несёт в себе и радость и печаль
И боль потерь и счастье в жизни.
С ним не сравнить ни плотские утехи,
Ни жажду к власти, ни любовь к деньгам,
Он может быть всего раз в жизни,
И очень часто он бывает лишь в мечтах.
Тот, кто нашел свою любовь,
Поцеловавшись лишь однажды,
Проснулся словно от о сна
Забыв, тот серый день вчерашний.
И потому то в сказках многих
Любовь, показана принцессой,
Что ждёт свой первый поцелуй любви,
Который, пробуждает от леторгического сна
Ведь до него ты просто спал
Не понимая смысл жизни,
Не видя яркие цвета,
Не зная счастья в своей жизни.
От счастья, словно крылья вырастают
И ты, взлетая ввысь, паря над облаками,
Не зная страха и печали,
Рассматриваешь сверху серость будних дней.
Ты теперь знаешь, ради кого живёшь
Благодаря кому, увидел красоту природы
И ради счастья для своей любви
Готов стерпеть ты все невзгоды.
И даже в серый, мрачный день
Ты излучаешь радость жизни.
И ты готов писать картины, сочинять стихи,
Творить добро, и жить надеждой.
Надеждой о мечте, о долгой и счастливой жизни.
В которой нет разлуки и страданий,
Предательства, непониманий
И холода от любящей души.
Но почему то, иногда бывает,
Твоя любовь, без слов, уходит навсегда
Душа пустеет, и проходят радостные чувства,
Тоска и боль, как кажется, приходят на века.
И крылья потемнели от страданий,
И больно от разлуки на душе
И, кажется, что нет страшней на свете,
Чем одиночество покинутой души.
Цвета вокруг поблекли, потемнели.
И счастья нет, и смысла дальше жить,
О радости и о мечте, о долгой и счастливой жизни
Приходится надолго позабыть.
И не смотря на все переживанья,
И серость крыльев за спиной,
Ты не захочешь возвратиться
В печальный и забвенный сон
Когда не жил, а лишь лежал ты трупом
Не замечая жизнь вокруг,
Не зная счастья, радости, разлуки,
Не зная боль и горечь мук.
Да, крылья потемнели от страданий,
Но ведь они всё, так же, подымают душу ввысь
Пускай израненую от о всех переживаний,
С разбитым сердцем, и не желаньем жить.
И всё же хочется как раньше:
Писать картины, сочинять стихи,
Пускай не в ярких и весёлых красках,
А больше в серых и не радостных тонах.
И ты живёшь, и видишь красоту природы,
Любуешся закатами, но уже совсем один
И возвращаться в то забвенье не желаешь,
Чтоб не забыть все чувства навсегда.
И лишь мечта, мечта о новом счастье
Даёт те силы, что помогают жить
И ты надеешься, что снова,
Кого то сможешь полюбить.
Автор: Штурнєв Олександр Віталійович - 15.02.2010
Который многие не знали в жизни,
Несёт в себе и радость и печаль
И боль потерь и счастье в жизни.
С ним не сравнить ни плотские утехи,
Ни жажду к власти, ни любовь к деньгам,
Он может быть всего раз в жизни,
И очень часто он бывает лишь в мечтах.
Тот, кто нашел свою любовь,
Поцеловавшись лишь однажды,
Проснулся словно от о сна
Забыв, тот серый день вчерашний.
И потому то в сказках многих
Любовь, показана принцессой,
Что ждёт свой первый поцелуй любви,
Который, пробуждает от леторгического сна
Ведь до него ты просто спал
Не понимая смысл жизни,
Не видя яркие цвета,
Не зная счастья в своей жизни.
От счастья, словно крылья вырастают
И ты, взлетая ввысь, паря над облаками,
Не зная страха и печали,
Рассматриваешь сверху серость будних дней.
Ты теперь знаешь, ради кого живёшь
Благодаря кому, увидел красоту природы
И ради счастья для своей любви
Готов стерпеть ты все невзгоды.
И даже в серый, мрачный день
Ты излучаешь радость жизни.
И ты готов писать картины, сочинять стихи,
Творить добро, и жить надеждой.
Надеждой о мечте, о долгой и счастливой жизни.
В которой нет разлуки и страданий,
Предательства, непониманий
И холода от любящей души.
Но почему то, иногда бывает,
Твоя любовь, без слов, уходит навсегда
Душа пустеет, и проходят радостные чувства,
Тоска и боль, как кажется, приходят на века.
И крылья потемнели от страданий,
И больно от разлуки на душе
И, кажется, что нет страшней на свете,
Чем одиночество покинутой души.
Цвета вокруг поблекли, потемнели.
И счастья нет, и смысла дальше жить,
О радости и о мечте, о долгой и счастливой жизни
Приходится надолго позабыть.
И не смотря на все переживанья,
И серость крыльев за спиной,
Ты не захочешь возвратиться
В печальный и забвенный сон
Когда не жил, а лишь лежал ты трупом
Не замечая жизнь вокруг,
Не зная счастья, радости, разлуки,
Не зная боль и горечь мук.
Да, крылья потемнели от страданий,
Но ведь они всё, так же, подымают душу ввысь
Пускай израненую от о всех переживаний,
С разбитым сердцем, и не желаньем жить.
И всё же хочется как раньше:
Писать картины, сочинять стихи,
Пускай не в ярких и весёлых красках,
А больше в серых и не радостных тонах.
И ты живёшь, и видишь красоту природы,
Любуешся закатами, но уже совсем один
И возвращаться в то забвенье не желаешь,
Чтоб не забыть все чувства навсегда.
И лишь мечта, мечта о новом счастье
Даёт те силы, что помогают жить
И ты надеешься, что снова,
Кого то сможешь полюбить.
Автор: Штурнєв Олександр Віталійович - 15.02.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
