Як хочеш – йди… Я зможу відпустити,
хоча не уявляю я життя свого!..
Не знаю, як людина може жити
без того, того одного!..

Того, хто найдорожчий в цьому світі,
кому даруєш ти саму себе.
Того, хто палко вміє гріти,
хто віддає тобі себе.

Хто відає тобі усе, що має,
усе, що тільки може віддає,
бо палко, гаряче тебе кохає…
Лиш ти для нього в цьому світі є.

Не знаю я навіщо ти говориш
такі слова… такі страшні слова?!..
Невже ти сам залишитися хочеш?
Знаєш, не зрозумію тебе я!!!

Не розумію я чому “кохаю” говорити,
коли на думці мати щось лихе?!
Знаєш, не можу я того збагнути…
Невже не хочеш більше ти мене?..

Не хочеш зустрічі зі мною…
Не хочеш чути більше голос мій…
Я знаю буду марити тобою…
Не скоро зникнеш з моїх мрій.

Якщо підеш – не зможу я забути
все те, що ми з тобою перейшли, –
ту першу зустріч, перші поцілунки,
коли один для одного жили…

Щось сталось з нами непомітно,
напевно, в цьому є вина моя.
Хоч і не знаю нащо в світі жити,
коли кохання – це лише брехня…

Брехня!.. Обман… Навіщо це? Для чого?
Навіщо щастя ти пообіцяв?!
Можливо, ти кохав, .. але для когось
лиш біль залишив, спогад та обман…

Можливо, як підеш, зустрінеш іншу,
яку полюбиш більше, ніж мене.
Знайдеш красиву, віддану та ніжну,
що поцілує палко так тебе.

І приголубить, пригорне до себе,
і тихо скаже : “Я тебе люблю…”
Можливо, щастя знайдеш ти для себе,
та я тебе тоді вже не знайду.

І не захочу я тебе шукати
десь у світах, яких і не знайти!..
В світах, де знайдеш своє щастя,
а я піду, де вічний сніг… Туди!..

Щоб більш ніхто не зміг мене торкнутись,
сказати щось, … хай навіть і лихе.
Від цього сну страшного не проснутись,
коли цілує інша вже тебе…

Як я колись, так ніжно обнімає,
волосся гладить, так як я колись,
говорить, що лише тебе кохає,
що це для неї є найкраща мить…

Мене ти не згадаєш вже ніколи,
бо буде поряд інша вже… Вона!..
І не присниться більше теж ніколи
квітуча, тепла наша та весна…

І не згадаєш, швидко ти забудеш
моє ім’я, мій дотик та любов…
Мій голос ти ніколи не почуєш
як хочеш – йди, коханий мій, my love.

Іди… Іди!!! Покинь мене назавжди…
Забудь!!! Забудь… навіщо тобі я!..
така проста, що вірить у кохання,
в якої й так розтерзана душа.

Вся в ранах, у крові, та сповнена любові,
яка у серці вже ніколи не згаса.
Прошу не муч, не бий мене до крові,
не вмію довго так терпіти все це я…
25. – 27.05.07