Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гольдін (1968) /
Вірші
Про пристрасть до влади
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про пристрасть до влади
Про пристрасть до влади
Коли ти вродою не перший на селі,
Коли в самсони ти натурою не вийшов,
Коли допитливість тебе на край землі
Не тягне геть, а так, лоскоче лише;
Коли тебе серед сміливців не знайти,
І волі звести всі гріхи немає,
А хочеться так черевце нести,
Щоби навколишні, ця дурнувата зграя
Двоногих лобурів, з повагою схилялись,
Всміхалися, у очі заглядали,
У панегіриках, як водиться, вправлялись,
І розум твій і мудрість вихваляли;
Так хочеться, не маючи дядьків
Багатеньких, що спадщину відпишуть,
І статок мати й сотню холуїв,
Що в милості твоїй жирують лише,
Так хочеться відчуть себе значним,
Неперевершеним на цим життєвім полі
(Ти бачиш горизонт, а також, що за ним,
Чиюсь ти можеш поміняти долю.
Ти можеш!): Влада – засіб і мета;
Не рай, не вічність, а мета реальна.
Комусь карета треба золота,
Тобі ж карета підійде звичайна.
Ти серед тих, хто облягає схил,
І мають шанс зіп’ятись до вершини.
Нехай Саула лаяв Самуїл,
Але в царя і скіпетр і дружини.
А був, як ти, звичайний козопас.
Блукав горами, рився у гнояці,
І раптом першим виліз серед нас:
Ми по халупам, а вони в палаці.
Мій друже, я її покуштував –
Цю смачну страву, шаною политу.
Від тої страви краще не ставав
(Щоправда і не жер несамовито).
Я бачив як мінялися навкруг
Не самі гірші в цьому світі люди.
Чужим зненацька виявлявся друг,
Пристойний відкривався, як іуда.
А деякі сердеги взагалі
Втрачали міри почуття до решти:
Сержанти зразу перлись в королі,
Бо мали змогу обшуку й арешту.
Були такі, що втрапивши у владу,
Ще за життя ставали монументом,
Або весь час дурні давали ладу
Своїм кальсонам, фракам, позументам.
Були і другі, й треті, і десяті,
У кожного свій норов та дивацтва,
Як в шатах маскарадних п’ють на святі:
Всі різні геть, єдине лиш пияцтво.
Ми є слабкі. Не кожен утече
Спокуси своїм ближнім понукати.
Як добре, коли совістю пече,
І совість пиху увіпхне за грати.
Ми тільки люди, деспотів творці,
Ми скульптори, що ліплять їх із глини,
Ми владу їх плекаємо в руці,
І славим, як Аллаха муедзини.
Якщо, товаришу, відчуєш хист до влади,
Тікай, як змогу маєш утекти.
Із владою душа не має ладу,
Коли ще душу можна віднайти.
Коли ти вродою не перший на селі,
Коли в самсони ти натурою не вийшов,
Коли допитливість тебе на край землі
Не тягне геть, а так, лоскоче лише;
Коли тебе серед сміливців не знайти,
І волі звести всі гріхи немає,
А хочеться так черевце нести,
Щоби навколишні, ця дурнувата зграя
Двоногих лобурів, з повагою схилялись,
Всміхалися, у очі заглядали,
У панегіриках, як водиться, вправлялись,
І розум твій і мудрість вихваляли;
Так хочеться, не маючи дядьків
Багатеньких, що спадщину відпишуть,
І статок мати й сотню холуїв,
Що в милості твоїй жирують лише,
Так хочеться відчуть себе значним,
Неперевершеним на цим життєвім полі
(Ти бачиш горизонт, а також, що за ним,
Чиюсь ти можеш поміняти долю.
Ти можеш!): Влада – засіб і мета;
Не рай, не вічність, а мета реальна.
Комусь карета треба золота,
Тобі ж карета підійде звичайна.
Ти серед тих, хто облягає схил,
І мають шанс зіп’ятись до вершини.
Нехай Саула лаяв Самуїл,
Але в царя і скіпетр і дружини.
А був, як ти, звичайний козопас.
Блукав горами, рився у гнояці,
І раптом першим виліз серед нас:
Ми по халупам, а вони в палаці.
Мій друже, я її покуштував –
Цю смачну страву, шаною политу.
Від тої страви краще не ставав
(Щоправда і не жер несамовито).
Я бачив як мінялися навкруг
Не самі гірші в цьому світі люди.
Чужим зненацька виявлявся друг,
Пристойний відкривався, як іуда.
А деякі сердеги взагалі
Втрачали міри почуття до решти:
Сержанти зразу перлись в королі,
Бо мали змогу обшуку й арешту.
Були такі, що втрапивши у владу,
Ще за життя ставали монументом,
Або весь час дурні давали ладу
Своїм кальсонам, фракам, позументам.
Були і другі, й треті, і десяті,
У кожного свій норов та дивацтва,
Як в шатах маскарадних п’ють на святі:
Всі різні геть, єдине лиш пияцтво.
Ми є слабкі. Не кожен утече
Спокуси своїм ближнім понукати.
Як добре, коли совістю пече,
І совість пиху увіпхне за грати.
Ми тільки люди, деспотів творці,
Ми скульптори, що ліплять їх із глини,
Ми владу їх плекаємо в руці,
І славим, як Аллаха муедзини.
Якщо, товаришу, відчуєш хист до влади,
Тікай, як змогу маєш утекти.
Із владою душа не має ладу,
Коли ще душу можна віднайти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
