Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гольдін (1968) /
Вірші
Про пристрасть до влади
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про пристрасть до влади
Про пристрасть до влади
Коли ти вродою не перший на селі,
Коли в самсони ти натурою не вийшов,
Коли допитливість тебе на край землі
Не тягне геть, а так, лоскоче лише;
Коли тебе серед сміливців не знайти,
І волі звести всі гріхи немає,
А хочеться так черевце нести,
Щоби навколишні, ця дурнувата зграя
Двоногих лобурів, з повагою схилялись,
Всміхалися, у очі заглядали,
У панегіриках, як водиться, вправлялись,
І розум твій і мудрість вихваляли;
Так хочеться, не маючи дядьків
Багатеньких, що спадщину відпишуть,
І статок мати й сотню холуїв,
Що в милості твоїй жирують лише,
Так хочеться відчуть себе значним,
Неперевершеним на цим життєвім полі
(Ти бачиш горизонт, а також, що за ним,
Чиюсь ти можеш поміняти долю.
Ти можеш!): Влада – засіб і мета;
Не рай, не вічність, а мета реальна.
Комусь карета треба золота,
Тобі ж карета підійде звичайна.
Ти серед тих, хто облягає схил,
І мають шанс зіп’ятись до вершини.
Нехай Саула лаяв Самуїл,
Але в царя і скіпетр і дружини.
А був, як ти, звичайний козопас.
Блукав горами, рився у гнояці,
І раптом першим виліз серед нас:
Ми по халупам, а вони в палаці.
Мій друже, я її покуштував –
Цю смачну страву, шаною политу.
Від тої страви краще не ставав
(Щоправда і не жер несамовито).
Я бачив як мінялися навкруг
Не самі гірші в цьому світі люди.
Чужим зненацька виявлявся друг,
Пристойний відкривався, як іуда.
А деякі сердеги взагалі
Втрачали міри почуття до решти:
Сержанти зразу перлись в королі,
Бо мали змогу обшуку й арешту.
Були такі, що втрапивши у владу,
Ще за життя ставали монументом,
Або весь час дурні давали ладу
Своїм кальсонам, фракам, позументам.
Були і другі, й треті, і десяті,
У кожного свій норов та дивацтва,
Як в шатах маскарадних п’ють на святі:
Всі різні геть, єдине лиш пияцтво.
Ми є слабкі. Не кожен утече
Спокуси своїм ближнім понукати.
Як добре, коли совістю пече,
І совість пиху увіпхне за грати.
Ми тільки люди, деспотів творці,
Ми скульптори, що ліплять їх із глини,
Ми владу їх плекаємо в руці,
І славим, як Аллаха муедзини.
Якщо, товаришу, відчуєш хист до влади,
Тікай, як змогу маєш утекти.
Із владою душа не має ладу,
Коли ще душу можна віднайти.
Коли ти вродою не перший на селі,
Коли в самсони ти натурою не вийшов,
Коли допитливість тебе на край землі
Не тягне геть, а так, лоскоче лише;
Коли тебе серед сміливців не знайти,
І волі звести всі гріхи немає,
А хочеться так черевце нести,
Щоби навколишні, ця дурнувата зграя
Двоногих лобурів, з повагою схилялись,
Всміхалися, у очі заглядали,
У панегіриках, як водиться, вправлялись,
І розум твій і мудрість вихваляли;
Так хочеться, не маючи дядьків
Багатеньких, що спадщину відпишуть,
І статок мати й сотню холуїв,
Що в милості твоїй жирують лише,
Так хочеться відчуть себе значним,
Неперевершеним на цим життєвім полі
(Ти бачиш горизонт, а також, що за ним,
Чиюсь ти можеш поміняти долю.
Ти можеш!): Влада – засіб і мета;
Не рай, не вічність, а мета реальна.
Комусь карета треба золота,
Тобі ж карета підійде звичайна.
Ти серед тих, хто облягає схил,
І мають шанс зіп’ятись до вершини.
Нехай Саула лаяв Самуїл,
Але в царя і скіпетр і дружини.
А був, як ти, звичайний козопас.
Блукав горами, рився у гнояці,
І раптом першим виліз серед нас:
Ми по халупам, а вони в палаці.
Мій друже, я її покуштував –
Цю смачну страву, шаною политу.
Від тої страви краще не ставав
(Щоправда і не жер несамовито).
Я бачив як мінялися навкруг
Не самі гірші в цьому світі люди.
Чужим зненацька виявлявся друг,
Пристойний відкривався, як іуда.
А деякі сердеги взагалі
Втрачали міри почуття до решти:
Сержанти зразу перлись в королі,
Бо мали змогу обшуку й арешту.
Були такі, що втрапивши у владу,
Ще за життя ставали монументом,
Або весь час дурні давали ладу
Своїм кальсонам, фракам, позументам.
Були і другі, й треті, і десяті,
У кожного свій норов та дивацтва,
Як в шатах маскарадних п’ють на святі:
Всі різні геть, єдине лиш пияцтво.
Ми є слабкі. Не кожен утече
Спокуси своїм ближнім понукати.
Як добре, коли совістю пече,
І совість пиху увіпхне за грати.
Ми тільки люди, деспотів творці,
Ми скульптори, що ліплять їх із глини,
Ми владу їх плекаємо в руці,
І славим, як Аллаха муедзини.
Якщо, товаришу, відчуєш хист до влади,
Тікай, як змогу маєш утекти.
Із владою душа не має ладу,
Коли ще душу можна віднайти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
