Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:43
Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гольдін (1968) /
Вірші
Про пристрасть до влади
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про пристрасть до влади
Про пристрасть до влади
Коли ти вродою не перший на селі,
Коли в самсони ти натурою не вийшов,
Коли допитливість тебе на край землі
Не тягне геть, а так, лоскоче лише;
Коли тебе серед сміливців не знайти,
І волі звести всі гріхи немає,
А хочеться так черевце нести,
Щоби навколишні, ця дурнувата зграя
Двоногих лобурів, з повагою схилялись,
Всміхалися, у очі заглядали,
У панегіриках, як водиться, вправлялись,
І розум твій і мудрість вихваляли;
Так хочеться, не маючи дядьків
Багатеньких, що спадщину відпишуть,
І статок мати й сотню холуїв,
Що в милості твоїй жирують лише,
Так хочеться відчуть себе значним,
Неперевершеним на цим життєвім полі
(Ти бачиш горизонт, а також, що за ним,
Чиюсь ти можеш поміняти долю.
Ти можеш!): Влада – засіб і мета;
Не рай, не вічність, а мета реальна.
Комусь карета треба золота,
Тобі ж карета підійде звичайна.
Ти серед тих, хто облягає схил,
І мають шанс зіп’ятись до вершини.
Нехай Саула лаяв Самуїл,
Але в царя і скіпетр і дружини.
А був, як ти, звичайний козопас.
Блукав горами, рився у гнояці,
І раптом першим виліз серед нас:
Ми по халупам, а вони в палаці.
Мій друже, я її покуштував –
Цю смачну страву, шаною политу.
Від тої страви краще не ставав
(Щоправда і не жер несамовито).
Я бачив як мінялися навкруг
Не самі гірші в цьому світі люди.
Чужим зненацька виявлявся друг,
Пристойний відкривався, як іуда.
А деякі сердеги взагалі
Втрачали міри почуття до решти:
Сержанти зразу перлись в королі,
Бо мали змогу обшуку й арешту.
Були такі, що втрапивши у владу,
Ще за життя ставали монументом,
Або весь час дурні давали ладу
Своїм кальсонам, фракам, позументам.
Були і другі, й треті, і десяті,
У кожного свій норов та дивацтва,
Як в шатах маскарадних п’ють на святі:
Всі різні геть, єдине лиш пияцтво.
Ми є слабкі. Не кожен утече
Спокуси своїм ближнім понукати.
Як добре, коли совістю пече,
І совість пиху увіпхне за грати.
Ми тільки люди, деспотів творці,
Ми скульптори, що ліплять їх із глини,
Ми владу їх плекаємо в руці,
І славим, як Аллаха муедзини.
Якщо, товаришу, відчуєш хист до влади,
Тікай, як змогу маєш утекти.
Із владою душа не має ладу,
Коли ще душу можна віднайти.
Коли ти вродою не перший на селі,
Коли в самсони ти натурою не вийшов,
Коли допитливість тебе на край землі
Не тягне геть, а так, лоскоче лише;
Коли тебе серед сміливців не знайти,
І волі звести всі гріхи немає,
А хочеться так черевце нести,
Щоби навколишні, ця дурнувата зграя
Двоногих лобурів, з повагою схилялись,
Всміхалися, у очі заглядали,
У панегіриках, як водиться, вправлялись,
І розум твій і мудрість вихваляли;
Так хочеться, не маючи дядьків
Багатеньких, що спадщину відпишуть,
І статок мати й сотню холуїв,
Що в милості твоїй жирують лише,
Так хочеться відчуть себе значним,
Неперевершеним на цим життєвім полі
(Ти бачиш горизонт, а також, що за ним,
Чиюсь ти можеш поміняти долю.
Ти можеш!): Влада – засіб і мета;
Не рай, не вічність, а мета реальна.
Комусь карета треба золота,
Тобі ж карета підійде звичайна.
Ти серед тих, хто облягає схил,
І мають шанс зіп’ятись до вершини.
Нехай Саула лаяв Самуїл,
Але в царя і скіпетр і дружини.
А був, як ти, звичайний козопас.
Блукав горами, рився у гнояці,
І раптом першим виліз серед нас:
Ми по халупам, а вони в палаці.
Мій друже, я її покуштував –
Цю смачну страву, шаною политу.
Від тої страви краще не ставав
(Щоправда і не жер несамовито).
Я бачив як мінялися навкруг
Не самі гірші в цьому світі люди.
Чужим зненацька виявлявся друг,
Пристойний відкривався, як іуда.
А деякі сердеги взагалі
Втрачали міри почуття до решти:
Сержанти зразу перлись в королі,
Бо мали змогу обшуку й арешту.
Були такі, що втрапивши у владу,
Ще за життя ставали монументом,
Або весь час дурні давали ладу
Своїм кальсонам, фракам, позументам.
Були і другі, й треті, і десяті,
У кожного свій норов та дивацтва,
Як в шатах маскарадних п’ють на святі:
Всі різні геть, єдине лиш пияцтво.
Ми є слабкі. Не кожен утече
Спокуси своїм ближнім понукати.
Як добре, коли совістю пече,
І совість пиху увіпхне за грати.
Ми тільки люди, деспотів творці,
Ми скульптори, що ліплять їх із глини,
Ми владу їх плекаємо в руці,
І славим, як Аллаха муедзини.
Якщо, товаришу, відчуєш хист до влади,
Тікай, як змогу маєш утекти.
Із владою душа не має ладу,
Коли ще душу можна віднайти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
