Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гольдін (1968) /
Вірші
Про пристрасть до влади
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про пристрасть до влади
Про пристрасть до влади
Коли ти вродою не перший на селі,
Коли в самсони ти натурою не вийшов,
Коли допитливість тебе на край землі
Не тягне геть, а так, лоскоче лише;
Коли тебе серед сміливців не знайти,
І волі звести всі гріхи немає,
А хочеться так черевце нести,
Щоби навколишні, ця дурнувата зграя
Двоногих лобурів, з повагою схилялись,
Всміхалися, у очі заглядали,
У панегіриках, як водиться, вправлялись,
І розум твій і мудрість вихваляли;
Так хочеться, не маючи дядьків
Багатеньких, що спадщину відпишуть,
І статок мати й сотню холуїв,
Що в милості твоїй жирують лише,
Так хочеться відчуть себе значним,
Неперевершеним на цим життєвім полі
(Ти бачиш горизонт, а також, що за ним,
Чиюсь ти можеш поміняти долю.
Ти можеш!): Влада – засіб і мета;
Не рай, не вічність, а мета реальна.
Комусь карета треба золота,
Тобі ж карета підійде звичайна.
Ти серед тих, хто облягає схил,
І мають шанс зіп’ятись до вершини.
Нехай Саула лаяв Самуїл,
Але в царя і скіпетр і дружини.
А був, як ти, звичайний козопас.
Блукав горами, рився у гнояці,
І раптом першим виліз серед нас:
Ми по халупам, а вони в палаці.
Мій друже, я її покуштував –
Цю смачну страву, шаною политу.
Від тої страви краще не ставав
(Щоправда і не жер несамовито).
Я бачив як мінялися навкруг
Не самі гірші в цьому світі люди.
Чужим зненацька виявлявся друг,
Пристойний відкривався, як іуда.
А деякі сердеги взагалі
Втрачали міри почуття до решти:
Сержанти зразу перлись в королі,
Бо мали змогу обшуку й арешту.
Були такі, що втрапивши у владу,
Ще за життя ставали монументом,
Або весь час дурні давали ладу
Своїм кальсонам, фракам, позументам.
Були і другі, й треті, і десяті,
У кожного свій норов та дивацтва,
Як в шатах маскарадних п’ють на святі:
Всі різні геть, єдине лиш пияцтво.
Ми є слабкі. Не кожен утече
Спокуси своїм ближнім понукати.
Як добре, коли совістю пече,
І совість пиху увіпхне за грати.
Ми тільки люди, деспотів творці,
Ми скульптори, що ліплять їх із глини,
Ми владу їх плекаємо в руці,
І славим, як Аллаха муедзини.
Якщо, товаришу, відчуєш хист до влади,
Тікай, як змогу маєш утекти.
Із владою душа не має ладу,
Коли ще душу можна віднайти.
Коли ти вродою не перший на селі,
Коли в самсони ти натурою не вийшов,
Коли допитливість тебе на край землі
Не тягне геть, а так, лоскоче лише;
Коли тебе серед сміливців не знайти,
І волі звести всі гріхи немає,
А хочеться так черевце нести,
Щоби навколишні, ця дурнувата зграя
Двоногих лобурів, з повагою схилялись,
Всміхалися, у очі заглядали,
У панегіриках, як водиться, вправлялись,
І розум твій і мудрість вихваляли;
Так хочеться, не маючи дядьків
Багатеньких, що спадщину відпишуть,
І статок мати й сотню холуїв,
Що в милості твоїй жирують лише,
Так хочеться відчуть себе значним,
Неперевершеним на цим життєвім полі
(Ти бачиш горизонт, а також, що за ним,
Чиюсь ти можеш поміняти долю.
Ти можеш!): Влада – засіб і мета;
Не рай, не вічність, а мета реальна.
Комусь карета треба золота,
Тобі ж карета підійде звичайна.
Ти серед тих, хто облягає схил,
І мають шанс зіп’ятись до вершини.
Нехай Саула лаяв Самуїл,
Але в царя і скіпетр і дружини.
А був, як ти, звичайний козопас.
Блукав горами, рився у гнояці,
І раптом першим виліз серед нас:
Ми по халупам, а вони в палаці.
Мій друже, я її покуштував –
Цю смачну страву, шаною политу.
Від тої страви краще не ставав
(Щоправда і не жер несамовито).
Я бачив як мінялися навкруг
Не самі гірші в цьому світі люди.
Чужим зненацька виявлявся друг,
Пристойний відкривався, як іуда.
А деякі сердеги взагалі
Втрачали міри почуття до решти:
Сержанти зразу перлись в королі,
Бо мали змогу обшуку й арешту.
Були такі, що втрапивши у владу,
Ще за життя ставали монументом,
Або весь час дурні давали ладу
Своїм кальсонам, фракам, позументам.
Були і другі, й треті, і десяті,
У кожного свій норов та дивацтва,
Як в шатах маскарадних п’ють на святі:
Всі різні геть, єдине лиш пияцтво.
Ми є слабкі. Не кожен утече
Спокуси своїм ближнім понукати.
Як добре, коли совістю пече,
І совість пиху увіпхне за грати.
Ми тільки люди, деспотів творці,
Ми скульптори, що ліплять їх із глини,
Ми владу їх плекаємо в руці,
І славим, як Аллаха муедзини.
Якщо, товаришу, відчуєш хист до влади,
Тікай, як змогу маєш утекти.
Із владою душа не має ладу,
Коли ще душу можна віднайти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
