
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.09
11:22
Сотню знайдено, двісті втрачено,
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серціжодної, погляд спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
Двоє вибраних, дві в умі,
n-забутих і 0-допобачених,
Двоє списаних на письмі.
В серціжодної, погляд спрощений.
Ходять тисячі містом слів.
Йдуть по вулицях, в дощ і площами
Двоє вибраних тут на землі.
2023.02.09
08:38
Сонячний образ Дажбожий,
А чи розп'яття Христа?
Зрадити рід свій не можу,
Віра у мене тверда.
Та і чужинець вже рідний,
Наче для Цезаря Брут...
Віра цвіте, там де злидні,
А чи розп'яття Христа?
Зрадити рід свій не можу,
Віра у мене тверда.
Та і чужинець вже рідний,
Наче для Цезаря Брут...
Віра цвіте, там де злидні,
2023.02.09
04:56
Багато нас у цьому світі,
Чимало – в іншому, мабуть, –
Згадаю всіх за алфавітом,
Аби нікого не забуть.
І призабуті, й найновіші
Ввійдуть вони у кров мою, –
Я кожен образ наймиліший
В уяві радо відтворю.
Чимало – в іншому, мабуть, –
Згадаю всіх за алфавітом,
Аби нікого не забуть.
І призабуті, й найновіші
Ввійдуть вони у кров мою, –
Я кожен образ наймиліший
В уяві радо відтворю.
2023.02.08
22:25
Росія вірує в царя
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоросівський вар’ят,
Бо вибору нема.
Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
Довіку й без ума.
Тому і трощить все підряд
Великоросівський вар’ят,
Бо вибору нема.
Така паскудна рабська суть,
Гнилий менталітет.
2023.02.08
20:09
Коли б я міг зв’язати словом серце,
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
Ваше, слова б в’язали линвою вітрил,
І ви б за вітром дихала грудьми,
Пасатами наливши білі перса.
2023.02.08
19:53
А нашій раті заважають наші
відомі самураї-шахраї...
то хай на раші
в золотій параші
лишаються лакеями її.
***
А НАТО нам і досі помагає,
відомі самураї-шахраї...
то хай на раші
в золотій параші
лишаються лакеями її.
***
А НАТО нам і досі помагає,
2023.02.08
18:47
Погода хвора і блищати перестав
Невдаха-вересень. А, всмоктуючи воду,
Парк жив безцільно вже, ржавіючи. На жаль,
Входили в моду
З дощем у змові
Застуда, плед, подушка й теплий чай.
Не йметься віри, що ожилим навесні
Невдаха-вересень. А, всмоктуючи воду,
Парк жив безцільно вже, ржавіючи. На жаль,
Входили в моду
З дощем у змові
Застуда, плед, подушка й теплий чай.
Не йметься віри, що ожилим навесні
2023.02.08
18:35
У півтон одягнувши оклик душі: зачекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї, за нашого неба край.
Не вженешся за ним! – Дороги мої сміються.
Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Що слідить у мені глибоким відбитком к
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї, за нашого неба край.
Не вженешся за ним! – Дороги мої сміються.
Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Що слідить у мені глибоким відбитком к
2023.02.08
18:18
Маруся-дівка варила зілля, свій приворіт
Я причарую, я знаю: вихід, там де і вхід.
А там любисток, там рута-м'ята, там меліса...
А хто не любить, нехай прямує на небеса!
Маруся пізно вночі вставала - зливала віск...
І чарувала, і знов гадала: ч
Я причарую, я знаю: вихід, там де і вхід.
А там любисток, там рута-м'ята, там меліса...
А хто не любить, нехай прямує на небеса!
Маруся пізно вночі вставала - зливала віск...
І чарувала, і знов гадала: ч
2023.02.08
15:21
Вибачайте пані та панове
Пам’ятаю, щось наговорив…
Маю у собі я гонорове -
Накотила зіронька з гори
Розтеклось по тілу, по судинах
І ніяк не впоратись, отож
По мені, з найкращих - Україна
Якщо, вже по правді, без вельмож…
Пам’ятаю, щось наговорив…
Маю у собі я гонорове -
Накотила зіронька з гори
Розтеклось по тілу, по судинах
І ніяк не впоратись, отож
По мені, з найкращих - Україна
Якщо, вже по правді, без вельмож…
2023.02.08
14:46
Гугнявить ніч за зледенілим,
Сніжком притрушеним, вікном, -
Сліди густої заметілі
Біліють гашеним вапном.
Рябіють смуги світлі й темні
В місцях відбитків і падінь,
А відгомони потаємні
Негоди тиснуться до стін.
Сніжком притрушеним, вікном, -
Сліди густої заметілі
Біліють гашеним вапном.
Рябіють смуги світлі й темні
В місцях відбитків і падінь,
А відгомони потаємні
Негоди тиснуться до стін.
2023.02.08
12:55
Їду в маршрутці оранжевій,
Тиснява тисне збоку.
Думкою перевантажена,
Зиркаю в даль глибоку.
Ворон дрімає на дереві,
Шини дорогу місять,
Ранок зриває із темряви,
Тиснява тисне збоку.
Думкою перевантажена,
Зиркаю в даль глибоку.
Ворон дрімає на дереві,
Шини дорогу місять,
Ранок зриває із темряви,
2023.02.08
11:27
Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все ост
2023.02.08
11:24
Ми на планеті цій – неміряна сім’я,
а наші голоси – багатомовний хор.
* * *
Тримає іспит наше людство молоде
задля ідеї гуманізму і добра.
* * *
Царства земного вічний неспокій,
скоєний тільки людьми.
То у гордині, то у зневірі ми.
* * *
2023.02.08
06:41
Намистинками по світу,
перлами роси,
розлетілись наші діти,
доню, й ти лети.
Чи зігріє Батьківщина
сиріт і калік?,
схоронила мати сина
у сирій землі,
перлами роси,
розлетілись наші діти,
доню, й ти лети.
Чи зігріє Батьківщина
сиріт і калік?,
схоронила мати сина
у сирій землі,
2023.02.08
00:45
Тепло-карим у горіхову ніч,
Коли вітри колисанки свистіли
І, медово пролитим затишком небо вдягаючи, не спішили зорі до ранків,
Коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
Й серед викорчуваних днів їх впізнавано
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли вітри колисанки свистіли
І, медово пролитим затишком небо вдягаючи, не спішили зорі до ранків,
Коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
Й серед викорчуваних днів їх впізнавано
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрій Лазірко /
Проза
Іспанські оповідки. I. (Політ)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іспанські оповідки. I. (Політ)
Ніс – у небо, лапи – піддаті, аби не продувало шасі, крила – як на носі Титаніка, розпростерті Розою Дьюітт і Джеком Доусоном. Сидиш і корчишся, запаяний у трубу, у крісло класу "зеконом", тикаєш екранчику, що на спині крісла попереду, а той, натиканий на три довгих лети фільмизною, розбавляє час і пересовує стрілки майже з подвійною швидкістю.
Бомкувате дріботіння повітря, човники у бізнес-клас, повних усмішки і далеких від модельних форм, що прокручувалися на вступному рекламному ролику авіалінії, стюардес, п`ятидоларове бажання хильнути чогось поміцніше і прокинутись десь в Домінікані, під пальмовим сомбреро, посьорбуючи олінклусивне моґіто, кидаючи необачливе око на безкупальниково-засмаглі перса європейок. Бажання – бажанням, а дійсність зосередилась на сто тринадцятому номері судоку, котрий ніяк не розв`язувався у зв`язку з браком концентрації, яка перепливала саме фазу олітагічення вільним стилем, оминаючи математичні потуги, мов козацькі чайки – пороги на шляху до Січі. Думка про капітана складалась лише при качці, ну не тій, що копає, а отій, що синонімується з хитавицею. Ну просто, як з пісні про розпрягання коней – залізай у крісло і припнись, можеш попустити собі, а ось це знову турбуленція вас турбує.
Увімкнув на якісь китайські дриги. Дрімаю і буджуся коли починається бійка. Підв`язані до підйомного крану каскадери вдають, що вони літають дахами, деревами і міняють, мов шкарпетки, зброю. Коли очі зліплюють дулю з маком то чути лише гонитву Марка у пеклі з "у", "а" і "я" і ляскіт – ніби у будинок зустрічі другого дитинства завезли вставні щелепи. Так і не втямивши про що йдеться, перемикаю півоково, засобом дотику на кіно про аватар – стає нецікаво, в “три-ді” воно запа`ятовувалось об`ємніше. Переживаю за голубих тим самим півоком, ну де їх там замакітрюють, але потім голубі розпливаються до наступного погойдування кормою літака.
Після перегляду двох картин сон ніяк не може знайти собі місця у напівсидячих ракурсах тіла і проковзує хвилинами через напівзабуття і дрімоту, а також цінні вказівки капітана, щодо тримання себе обперезаним якмога довше на випадок гопакування корабля. Отака собі колискова терпіння. Коли затерпає – думаєш чим би то заколисатися до наступної турбуленції.
Нарешті тулубом металевого птаха перейшовся сніданок. Питання котилося з горла літака і аж до самісінького хвоста – курка чи лазанья? Чомусь курка перемагала на початку, але після того як стюардесний стравохід перекотився за межу позакрилля лазанья пішла, ніби решта літака летіла окремо в Італію, а нас буде парашутовано поблизу штаб-квартири Франко у стані повної безвалізності та мовного бар`єризму. Ну що ж – для мене це не вперше, але як не мовчи, як не партизанься – а для них ти "русо", не врятує навіть бейсболка з логотипом “Ен Уай” (NY) чи орлокрилий пашпорт Янкистану.
Навігаційний комп`ютер показав, що час заповняти декларацію прав людини на відвідини теренів країни, де знущання над тваринами – спорт і мистецтво. У графі "Національність" так і кортіло викарбувати кольором неба – "небик", але нашкробав букв на “ЮЕсЕй” (USA) і намалював пташку біля неєвропоспівдружний.
Ну ось і оголене тіло Передмадриддя. Само по собі оголене. Соромитись нічого, бо що природа дала тим і красуйся. І чого би то королю Пилипові ІІ-му, котрий першим побачив це місто пупом Іспанії, закортіло закарабкуватись на таку височину? Звісно – шукав золоту середину, де усе сходиться і крутиться, фламенкується, франковиться, далиться, ториться, аби всім було як попікасити, наельгречитись, відколумбитись. Словом вдихнути Іспанію як це робив Серватес, Замрак чи Лорка.
З висоти пташиного лету, то скажімо так, враження не густі, мінливо-пробігаючі ілюмінаторним вічком, виловлюючи ознаки напів-притомного співжиття природи і насуваючого на неї збіговиська каміння, скла, металу, пластмаси та емоційних джунглів. Обличчя весни ще дещо бліде і знекровлене від скуповатості дощу. Порожнеча хмар компенсується виразністю і глибиною течій сонця. А останнє вражає більше ніж оливковість цієї країни Реконкісти.
Сідали – як треба, без зайвих передригів. Нарешті дійшло до моменту відтерпання і відлипання від крісла. Руханина нутром в залізо облаченої, літаючої небогрійки. Вуликом її не назвеш, хіба напівсонним царством, котре лише прокліпується, аби проплямкати щось до ближніх на мові "приїхали". Поповзло, потягнулося, покотило, розкоркувалося, вигапилося, подумалося про само-настанову – аби кури грошей не дзьобали і так – щоби нестись лише першим класом, набралося сили і багажу на марш-кидок у заглибину пропускала аеробуса. Добре що ручна кладь не втратила здатності котитися лабіринтами стійбища для боїнгокрилих.
Митниця працювала сухо, мов конвеєр для розподілу і таврування тушок, штампанула формальністю у посвідці, із чинним виразом обличчя до фізіономії, котра нашвидкуруч приводила себе з недоспано-зомбуватого виду у терпеливо-фотосесійний, аби відповідати смайлику колишнього "я" у пашпорті. Фізіономії переливалися між європейскістю і латиногібридністю у всіх, насичених сонцем, її відтінках. Діти степів і автохтони країни, де слони є засобом пересування, а корови окоровлюють вулиці святістю чомусь складали малоконстуктивне враження вимираючих динозаврів на фоні тур-анексії прохідних пунктів перевірки документів. Жуйка стала провайдером свіжості і побудником кволого метаболізму.
Поспішив забрати з каруселі багаж, довелось чекати, ніби у стійлі за сіном чи з вудилищем на березі колгоспного ставка з пляшкою сивухи для сторожа. Через скло, незвичної для янкі, кімнати, схожої на акваріум для велитенських п`явок, проглядали, непереможені революцією боротьби з нікотином, димосмоки. Жалюгідна картина камерної само-газифікацїї легеневих шляхів. Але раз їм так треба – то хай... Озеленившись, мацюпусінький писочок обміну валюти виплюнув тридцять євро разом з посвідкою і мапою місцевого метро. Пара, ледь тямлячих англійську, поліцаїв, мов Ленін з колишнього советікус-рубля, вказала керунок до тунелевої нірки, де регулярно розповзалась гусінь метрополітену.
Бомкувате дріботіння повітря, човники у бізнес-клас, повних усмішки і далеких від модельних форм, що прокручувалися на вступному рекламному ролику авіалінії, стюардес, п`ятидоларове бажання хильнути чогось поміцніше і прокинутись десь в Домінікані, під пальмовим сомбреро, посьорбуючи олінклусивне моґіто, кидаючи необачливе око на безкупальниково-засмаглі перса європейок. Бажання – бажанням, а дійсність зосередилась на сто тринадцятому номері судоку, котрий ніяк не розв`язувався у зв`язку з браком концентрації, яка перепливала саме фазу олітагічення вільним стилем, оминаючи математичні потуги, мов козацькі чайки – пороги на шляху до Січі. Думка про капітана складалась лише при качці, ну не тій, що копає, а отій, що синонімується з хитавицею. Ну просто, як з пісні про розпрягання коней – залізай у крісло і припнись, можеш попустити собі, а ось це знову турбуленція вас турбує.
Увімкнув на якісь китайські дриги. Дрімаю і буджуся коли починається бійка. Підв`язані до підйомного крану каскадери вдають, що вони літають дахами, деревами і міняють, мов шкарпетки, зброю. Коли очі зліплюють дулю з маком то чути лише гонитву Марка у пеклі з "у", "а" і "я" і ляскіт – ніби у будинок зустрічі другого дитинства завезли вставні щелепи. Так і не втямивши про що йдеться, перемикаю півоково, засобом дотику на кіно про аватар – стає нецікаво, в “три-ді” воно запа`ятовувалось об`ємніше. Переживаю за голубих тим самим півоком, ну де їх там замакітрюють, але потім голубі розпливаються до наступного погойдування кормою літака.
Після перегляду двох картин сон ніяк не може знайти собі місця у напівсидячих ракурсах тіла і проковзує хвилинами через напівзабуття і дрімоту, а також цінні вказівки капітана, щодо тримання себе обперезаним якмога довше на випадок гопакування корабля. Отака собі колискова терпіння. Коли затерпає – думаєш чим би то заколисатися до наступної турбуленції.
Нарешті тулубом металевого птаха перейшовся сніданок. Питання котилося з горла літака і аж до самісінького хвоста – курка чи лазанья? Чомусь курка перемагала на початку, але після того як стюардесний стравохід перекотився за межу позакрилля лазанья пішла, ніби решта літака летіла окремо в Італію, а нас буде парашутовано поблизу штаб-квартири Франко у стані повної безвалізності та мовного бар`єризму. Ну що ж – для мене це не вперше, але як не мовчи, як не партизанься – а для них ти "русо", не врятує навіть бейсболка з логотипом “Ен Уай” (NY) чи орлокрилий пашпорт Янкистану.
Навігаційний комп`ютер показав, що час заповняти декларацію прав людини на відвідини теренів країни, де знущання над тваринами – спорт і мистецтво. У графі "Національність" так і кортіло викарбувати кольором неба – "небик", але нашкробав букв на “ЮЕсЕй” (USA) і намалював пташку біля неєвропоспівдружний.
Ну ось і оголене тіло Передмадриддя. Само по собі оголене. Соромитись нічого, бо що природа дала тим і красуйся. І чого би то королю Пилипові ІІ-му, котрий першим побачив це місто пупом Іспанії, закортіло закарабкуватись на таку височину? Звісно – шукав золоту середину, де усе сходиться і крутиться, фламенкується, франковиться, далиться, ториться, аби всім було як попікасити, наельгречитись, відколумбитись. Словом вдихнути Іспанію як це робив Серватес, Замрак чи Лорка.
З висоти пташиного лету, то скажімо так, враження не густі, мінливо-пробігаючі ілюмінаторним вічком, виловлюючи ознаки напів-притомного співжиття природи і насуваючого на неї збіговиська каміння, скла, металу, пластмаси та емоційних джунглів. Обличчя весни ще дещо бліде і знекровлене від скуповатості дощу. Порожнеча хмар компенсується виразністю і глибиною течій сонця. А останнє вражає більше ніж оливковість цієї країни Реконкісти.
Сідали – як треба, без зайвих передригів. Нарешті дійшло до моменту відтерпання і відлипання від крісла. Руханина нутром в залізо облаченої, літаючої небогрійки. Вуликом її не назвеш, хіба напівсонним царством, котре лише прокліпується, аби проплямкати щось до ближніх на мові "приїхали". Поповзло, потягнулося, покотило, розкоркувалося, вигапилося, подумалося про само-настанову – аби кури грошей не дзьобали і так – щоби нестись лише першим класом, набралося сили і багажу на марш-кидок у заглибину пропускала аеробуса. Добре що ручна кладь не втратила здатності котитися лабіринтами стійбища для боїнгокрилих.
Митниця працювала сухо, мов конвеєр для розподілу і таврування тушок, штампанула формальністю у посвідці, із чинним виразом обличчя до фізіономії, котра нашвидкуруч приводила себе з недоспано-зомбуватого виду у терпеливо-фотосесійний, аби відповідати смайлику колишнього "я" у пашпорті. Фізіономії переливалися між європейскістю і латиногібридністю у всіх, насичених сонцем, її відтінках. Діти степів і автохтони країни, де слони є засобом пересування, а корови окоровлюють вулиці святістю чомусь складали малоконстуктивне враження вимираючих динозаврів на фоні тур-анексії прохідних пунктів перевірки документів. Жуйка стала провайдером свіжості і побудником кволого метаболізму.
Поспішив забрати з каруселі багаж, довелось чекати, ніби у стійлі за сіном чи з вудилищем на березі колгоспного ставка з пляшкою сивухи для сторожа. Через скло, незвичної для янкі, кімнати, схожої на акваріум для велитенських п`явок, проглядали, непереможені революцією боротьби з нікотином, димосмоки. Жалюгідна картина камерної само-газифікацїї легеневих шляхів. Але раз їм так треба – то хай... Озеленившись, мацюпусінький писочок обміну валюти виплюнув тридцять євро разом з посвідкою і мапою місцевого метро. Пара, ледь тямлячих англійську, поліцаїв, мов Ленін з колишнього советікус-рубля, вказала керунок до тунелевої нірки, де регулярно розповзалась гусінь метрополітену.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію