Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
2026.05.07
11:06
Навесні так легко дихать –
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
2026.05.07
08:54
Бутерброди на столі
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
2026.05.07
08:13
Вдягнути довгий кардиган,
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
2026.05.06
18:30
Сьогодні річниця по смерті видатного українського письменника
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
2026.05.06
16:44
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
2026.05.06
16:34
Поету гроші не потрібні!
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
2026.05.06
14:38
Працює, піднімаючись все вище.
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
2026.05.06
12:22
ТАНКА галицько-пуерто-риканська.
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Проза
Іспанські оповідки. IІ. (Метрофонія)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іспанські оповідки. IІ. (Метрофонія)
Каса-автомат з емблемою метро, чимось схожою червоним ромбиком на бренд спорт-товариства "Спартак" за часів буйного розквіту застойного пустоцвіту соціалізму, злизнула першу десятку роззеленої завартості обперезливо-підфутболкового гаманця, висипала дрібними спроможність випити у забігайлівці експресо і заморити хробака, чахлою від скромності, канапкою. Вона традиційно посієстила декілька секунд і повідомила пасажира-"папаню" про народження "дітища"-квитка. Буквою "Г" вигнувся розсадник близняток кас-"мам", що ніяк не міг скинути зі себе, мов бджолина матка, рою туристів, котрі ще не пройшли курс молодого мадридця по запиханню банкнотів, чи то кредитних карточок у відповідні прорізи-порти, звідкіля вартість проїзду тютюкала поповнювати бебехи місцевого бюджету. Допомога тикачам-навмання прибувала панацейно, уніформно, тоді, коли тикавка переходила у ще недозрілий, але вже натягнутий на тятиву нерва матостріл.
Пропускачі махали передоочинно, мов авто-витирачки, вони мавпували брамкових велицеправів і покажи-мандатно просічковували рух щасливців, котрі докумекались – де пхати і скільки. Вони себе почували пішими Юріями Переможцями, котрими після змія прогресу хоч Матрицю зашпунтовуй.
Черево станції "Аеропуерто" просторе, освітлене мало не до зубів, обрекламоване, але признане, після розглядин, вільним від графіті та бомжів. Дісплей бавився у кінець світу і відлічував секунди до точки прибуття наступної порцїї майже порожніх, але віддаючих модерном та наразі непописаним інтер`єром, вагонів. У такт часопаду починаєш пронизуватись відчуттям обростання біомасою, у котрої валізна тягучість і вівце-задумливий стан. Мовне попурі вперемішку з скорострільними випалами інформатора з вагонного брехунця провели до середини вагона і приторочили до крісла, котре офортечилось валізами і набиралось тепла, як дітлахи вуличної гвари.
Щось натякало на те, що інформатор сказав "з Богом" і відкритість дверей захлюнулась просто перед шнобелем платформи. Темінь тунелю смакувала вервицями блискіток, що розсипалися вагонними вікнами. Оточення променіло байдужістю і набрякало колісним туркотінням, ніяк не хотіло випорскувати, набраної під час епопейної ходи через митницю, небалакучості. Але очі. Вони ж, коли не сховані за сонячні окуляри, читаються – як Заповіді Божі і промовляють – як шоколад на бузі дитини. Я і голуб`ятник очей. Ой і летючі ж вони – ці світлопернаті шукачі розуміння, ці носії і зрадники Ордена Варвариного Носа. Сидів і бігло виловлював втому з них, не старався забігати глибше, аби не сполохувати спокою і не нариватися на шпилькуватий подив.
Очі мачо навпроти ховали сонце Мексики разом з покірливими очима поруч, що не потребували макіяжної виразності, забиваючись у табличку, котра у сухому супроводі інформатора висвітлювала червону точку при наближенні станцїї. Мені здалося, що я вже десь зустрічав їх – десь на берегах, де такі, як я – вимочують боки сонцем, висушують разом з цитриною сіль океану, оковитуючись текілою, причайовують барменів і прибиральниць, напихаються до вже-не-лізе стравами, а потім жаліються на хворобливість шлунків. Ці очі тішилися – як мачете обезкокосило пальму, а руки тримали оберемок зелених папірців, мовби лотерейний квиток, що джек-потно дописав долі купу нуликів.
За кряжем мачових плечей прозіркували стареча доброта у минулостолітній кепці та куртці покрою часів стінопаду у Берліні і дитяча допитливість з криницями душі, більшими за світ, та картатим платтячком у колір дозріваючого жита. Допитиливість ховалася у правому рукаві доброти, а тая щось шаманила до мушель зкульчикованих вух.
Збоку, ніби на рибалці, куняло порепане втілення міксу тексаського ранчо з вігвамом Черокі і час-до-часу поправляло ковбойку та попелясті вуса, покашлюючи з частотою заядлого спалювача тютюну. Кубелились поруч молодята і парижно муркотіли, розтягуючи місячну медовитість устами. Когутився одиноко чуб майбутнього кавалера країни вікінгів, його власник копирсався всю дорогу, шукаючи щось, що не спадало мені на думку, але наводило шмонт починаючи зо шкарпеток і закінчуючи футляром для щітки пуцування зубів. Подумалось, що коли зазняти його на плівку і відтворити це, подвоївши швидкість – то вийде непогана циганочка з виходом. Решта – гойдалася в унісон, притискуючи до грудей валізи.
Тіло вагона щостанційно освіжувало людом своє надбання аж до самого пересадника на "Нуевос Міністеріос". Покотилися лабіринтно валізи з почуттям мурашиної приналежності. На слід виводили стріловидні вказівки і рух очей по мапі. Шістскою до "Дієґо де Леон", п`ятіркою до "Ґран Віа". Життя підземельного течія вирувала слабо у лабіринтних переходах, зате захлюпувала вуха акардеонною музикою на платформі, гітарно-акустичним перебоєм при виході на Ґран Віа.
Світло, хай живе рухливість вулиць і парадність Мадридостану! Ось воно де б`ється серце Іспанії.
Пропускачі махали передоочинно, мов авто-витирачки, вони мавпували брамкових велицеправів і покажи-мандатно просічковували рух щасливців, котрі докумекались – де пхати і скільки. Вони себе почували пішими Юріями Переможцями, котрими після змія прогресу хоч Матрицю зашпунтовуй.
Черево станції "Аеропуерто" просторе, освітлене мало не до зубів, обрекламоване, але признане, після розглядин, вільним від графіті та бомжів. Дісплей бавився у кінець світу і відлічував секунди до точки прибуття наступної порцїї майже порожніх, але віддаючих модерном та наразі непописаним інтер`єром, вагонів. У такт часопаду починаєш пронизуватись відчуттям обростання біомасою, у котрої валізна тягучість і вівце-задумливий стан. Мовне попурі вперемішку з скорострільними випалами інформатора з вагонного брехунця провели до середини вагона і приторочили до крісла, котре офортечилось валізами і набиралось тепла, як дітлахи вуличної гвари.
Щось натякало на те, що інформатор сказав "з Богом" і відкритість дверей захлюнулась просто перед шнобелем платформи. Темінь тунелю смакувала вервицями блискіток, що розсипалися вагонними вікнами. Оточення променіло байдужістю і набрякало колісним туркотінням, ніяк не хотіло випорскувати, набраної під час епопейної ходи через митницю, небалакучості. Але очі. Вони ж, коли не сховані за сонячні окуляри, читаються – як Заповіді Божі і промовляють – як шоколад на бузі дитини. Я і голуб`ятник очей. Ой і летючі ж вони – ці світлопернаті шукачі розуміння, ці носії і зрадники Ордена Варвариного Носа. Сидів і бігло виловлював втому з них, не старався забігати глибше, аби не сполохувати спокою і не нариватися на шпилькуватий подив.
Очі мачо навпроти ховали сонце Мексики разом з покірливими очима поруч, що не потребували макіяжної виразності, забиваючись у табличку, котра у сухому супроводі інформатора висвітлювала червону точку при наближенні станцїї. Мені здалося, що я вже десь зустрічав їх – десь на берегах, де такі, як я – вимочують боки сонцем, висушують разом з цитриною сіль океану, оковитуючись текілою, причайовують барменів і прибиральниць, напихаються до вже-не-лізе стравами, а потім жаліються на хворобливість шлунків. Ці очі тішилися – як мачете обезкокосило пальму, а руки тримали оберемок зелених папірців, мовби лотерейний квиток, що джек-потно дописав долі купу нуликів.
За кряжем мачових плечей прозіркували стареча доброта у минулостолітній кепці та куртці покрою часів стінопаду у Берліні і дитяча допитливість з криницями душі, більшими за світ, та картатим платтячком у колір дозріваючого жита. Допитиливість ховалася у правому рукаві доброти, а тая щось шаманила до мушель зкульчикованих вух.
Збоку, ніби на рибалці, куняло порепане втілення міксу тексаського ранчо з вігвамом Черокі і час-до-часу поправляло ковбойку та попелясті вуса, покашлюючи з частотою заядлого спалювача тютюну. Кубелились поруч молодята і парижно муркотіли, розтягуючи місячну медовитість устами. Когутився одиноко чуб майбутнього кавалера країни вікінгів, його власник копирсався всю дорогу, шукаючи щось, що не спадало мені на думку, але наводило шмонт починаючи зо шкарпеток і закінчуючи футляром для щітки пуцування зубів. Подумалось, що коли зазняти його на плівку і відтворити це, подвоївши швидкість – то вийде непогана циганочка з виходом. Решта – гойдалася в унісон, притискуючи до грудей валізи.
Тіло вагона щостанційно освіжувало людом своє надбання аж до самого пересадника на "Нуевос Міністеріос". Покотилися лабіринтно валізи з почуттям мурашиної приналежності. На слід виводили стріловидні вказівки і рух очей по мапі. Шістскою до "Дієґо де Леон", п`ятіркою до "Ґран Віа". Життя підземельного течія вирувала слабо у лабіринтних переходах, зате захлюпувала вуха акардеонною музикою на платформі, гітарно-акустичним перебоєм при виході на Ґран Віа.
Світло, хай живе рухливість вулиць і парадність Мадридостану! Ось воно де б`ється серце Іспанії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
