Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити – слабкі мої посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити – слабкі мої посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
Безхмарне небо Іспанії
I
Гріє у сангрії крапля Ра.
Що не день, то зливи променисті.
Ллється – ніби мало їм відра,
чи землі святої Реконкісті.
Гріє, мов довіра, і несе...
Занесе подалі – заночую.
У снігах фарбованих осель
каравани темряви кочують.
Гріє, наче виплакався Бог
і немає ради поминати...
Стрінь мене в невадному жабо,
Ірвінгом оспівана, Ґранадо.
II
У Ґранади серце поміж гір,
стиснуте Альгамброю за маврів.
Боабдиль живе тут до сих пір,
але він тепер – циганський Гаврош.
Неважливо, байдуже, що там,
де колись цвіли його хороми,
під стопою гнувся міста стан,
а Невада розбавляла втому.
У Куевос дім – печерний храм.
Рим його – сей Сакромонте-табір
в`ється в Альбайсин, де гул і крам,
арабеска вулиць, проща в паби.
III
Дон Хуан з гітари має куш,
аби впитись на сієсту пивом.
Тапас, пес, очей холодний душ,
та душа струни тривка, аж сива.
Дон Хуан без Донни, вже й забув –
як зайти в бездонні очі Донни.
Що йому до світу і табу?
Наокіл відлюдно і бездомно.
В шапці – крихти ласки – мідяки,
проблиски розхристаної вдачі.
То щораз продзвонюють роки
і поволі вигасає мачо.
IV
Сі фламенко пристрасті гітар,
сей підборний стук і кастаньєти –
бари-пасовища для отар
публіки, що бавиться в естетів.
Тут, при кожній ноті, токаор,
серце тче у рухах танцівниці.
У солодких ритмах, мов кагор,
стягнуте мантоном тіло птиці.
Віяла, як вигини крила,
пітос, пальмас і сапатеадо.
Опадає пристрасть. І зола –
ніби присмак на дощі помади.
V
Спрага смерті – се "оле" дзвінке.
Барвно бандерилей звисли пера,
біль та лють розписують. В піке –
вістря над мулетою тореро.
Нагорода за хоробрість всім.
Доннам насолода й кабальєро,
хвіст і вуха – матадорний кін,
"коло шани" і кінець кар`єри.
Оплески, розмазується кров,
тягнеться шлея життя за мулом.
Впийся смерте, вивертай нутро –
то нектар нудкий в поезій вулик...
16 Квітня 2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безхмарне небо Іспанії
IГріє у сангрії крапля Ра.
Що не день, то зливи променисті.
Ллється – ніби мало їм відра,
чи землі святої Реконкісті.
Гріє, мов довіра, і несе...
Занесе подалі – заночую.
У снігах фарбованих осель
каравани темряви кочують.
Гріє, наче виплакався Бог
і немає ради поминати...
Стрінь мене в невадному жабо,
Ірвінгом оспівана, Ґранадо.
II
У Ґранади серце поміж гір,
стиснуте Альгамброю за маврів.
Боабдиль живе тут до сих пір,
але він тепер – циганський Гаврош.
Неважливо, байдуже, що там,
де колись цвіли його хороми,
під стопою гнувся міста стан,
а Невада розбавляла втому.
У Куевос дім – печерний храм.
Рим його – сей Сакромонте-табір
в`ється в Альбайсин, де гул і крам,
арабеска вулиць, проща в паби.
III
Дон Хуан з гітари має куш,
аби впитись на сієсту пивом.
Тапас, пес, очей холодний душ,
та душа струни тривка, аж сива.
Дон Хуан без Донни, вже й забув –
як зайти в бездонні очі Донни.
Що йому до світу і табу?
Наокіл відлюдно і бездомно.
В шапці – крихти ласки – мідяки,
проблиски розхристаної вдачі.
То щораз продзвонюють роки
і поволі вигасає мачо.
IV
Сі фламенко пристрасті гітар,
сей підборний стук і кастаньєти –
бари-пасовища для отар
публіки, що бавиться в естетів.
Тут, при кожній ноті, токаор,
серце тче у рухах танцівниці.
У солодких ритмах, мов кагор,
стягнуте мантоном тіло птиці.
Віяла, як вигини крила,
пітос, пальмас і сапатеадо.
Опадає пристрасть. І зола –
ніби присмак на дощі помади.
V
Спрага смерті – се "оле" дзвінке.
Барвно бандерилей звисли пера,
біль та лють розписують. В піке –
вістря над мулетою тореро.
Нагорода за хоробрість всім.
Доннам насолода й кабальєро,
хвіст і вуха – матадорний кін,
"коло шани" і кінець кар`єри.
Оплески, розмазується кров,
тягнеться шлея життя за мулом.
Впийся смерте, вивертай нутро –
то нектар нудкий в поезій вулик...
16 Квітня 2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
