Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Якимчук (1958) /
Публіцистика
Як Чорноморський Флот став Російським
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Чорноморський Флот став Російським
Всю правду про Чорноморський Флот читайте отут:
http://one.xthost.info/newbabilon/forever/chflot.html#c5
А це прочитайте зараз:
Московська "маячня" - 2, або як український ЧФ став російським
Микола Чіпко
Кажуть, історію не перепишеш… Так, історію не можна переписати, але варто її пам’ятати… Інакше — «маємо те, що маємо»… Автор цієї крилатої на українських теренах фрази екс-президент (перший! — чим пишається Л. М.) України Леонід Кравчук невтомно критикує Віктора Ющенка. Мовляв, все той робить «не так!» І уряд Ю. Єханурова парламентська фракція есдеків на чолі з Л. М. разом з іншими «опозиціонерами» відправила у відставку «не так», а начебто «за зраду національних інтересів»…
Чи пам’ятає ще пан Кравчук часи свого президентства, внаслідок чого «маємо те, що маємо»? Тобто маємо більше ніж ще на 10 років «головний біль» у вигляді бази Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Саме він є дестабілізатором суспільно-політичної ситуації не тільки у згаданому місті, а й на всьому Кримському півострові.
Саме ще президентом Кравчуком угодами з Борисом Єльценим закладена ця «міна сповільненої дії», яку «гідний продовжувач його справи» Л. Кучма лише активізував укладенням 1997 р. угод про Чорноморський флот.
Зрада національних інтересів українців почалася вже з Бєловезької угоди, коли замість незалежних держав було створено Союз незалежних держав (СНД), який і нині, мовби осколок біля серця, таїть загрозу для України
Обнадійливий поматок
Ухвалюючи Акт про державну незалежність України, Верховна Рада УРСР 25 серпня 1991 року одночасно прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою всі військові частини Радянської армії (в тому числі Чорноморський флот СРСР) та все їхнє майно на українській території оголошувалися власністю новопосталої держави і перепідпорядковувалися її керівництву.
Після проголошення Акту незалежности за короткий термін було розроблено і прийнято 6 грудня 1991 року закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». Останнім документом передбачалося створення на основі ЧФ СРСР Військово-Морських Сил України з головною базою в Севастополі.
Відповідно до законодавства Президент України, як Головнокомандувач ЗСУ, призначав вище військове командування (в тому числі й командувача ВМСУ). Однак Л. Кравчук та його команда чотири місяці зволікали з указом про створення ВМСУ та призначенням їх командувача.
Коли ж 5 квітня 1992 р. Л. Кравчук видав, нарешті, указ про створення ВМС та призначив їх командувача, час був згаяний. І. Касатонов відновив контроль Москви над переважною більшістю підрозділів ЧФ, а значна частина офіцерів і мічманів флоту на своїх зборах висловилася за службу в СНД (тобто — Росії). Тож на час створення ВМСУ на українських кораблях і об’єктах хазяйнували російські моряки…
«Перший поділ» ЧФ під «спільним командуванням»
Постійне лавірування президента Л. Кравчука «між крапельками» призвело фактично до зради національних інтересів України. Апогеєм постійного запобігання його перед Росією стало підписання ним угод у Дагомисі, Ялті, Москві і Массандрі.
Всупереч українським національним інтересам Леонід Макарович погодився на введення спільного командування Чорноморським флотом та поділ флотських об’єктів між Україною та Росією (50 на 50). Таким чином, по-перше, на нашу територію допускалися війська іноземної держави, а по-друге, Українська держава внаслідок боягузливости свого керівництва втрачала відчутну частину народного майна (половину ЧФ). Адже на початку 1992 року, за оцінками міжнародних експертів, вартість радянського Чорноморського флоту становила майже $80 млрд. Іншими словами, підписавши 17 червня 1993 р. чергову, Московську, угоду, Леонід Макарович «подарував» Росії десь $40 млрд.
Звичайно, пан Кравчук, як президент, з правового погляду мав право підписувати такі угоди. Однак вони набували чинности лише після ратифікації їх парламентом (ст. 114-5 Конституції України). Та жодна із згаданих підписаних угод у той час так і не вносилася Л. Кравчуком на ратифікацію Верховною Радою України.
Але «піком» нехтування першим Президентом націонвльних інтересів у ставленні до власности українського народу стало підписання у Массандрі 3 вересня 1993 р. «Протоколу про врегулювання проблем Чорноморського флоту». Саме у той час Б. Єльцин готувався розігнати Верховну Раду Росії, і єдиною перешкодою на тому шляху Бориса Миколайовича був Чорноморський флот, що підтримував лідерів російської «опозиції» О. Хасбулатова та О. Руцкого. І в той критичний для російського президента час на допомогу Борису Миколаєвичу поспішив Леонід Макарович.
Як наслідок — з’явилися такі рядки «массандрівського» документа: «вєсь Чєрноморскій флот со всєй єго інфраструктурой в Криму іспользуєтся Россієй і получаєт россійскую сімволіку»…
Незважаючи на гриф «Нє для пєчаті», повний текст массандрівського протоколу через кілька днів з’явився у пресі. І моментально фактично весь Чорноморський флот перейшов на бік Єльцина — як «єдиного захисника російського флоту»…
Так Л. Кравчук зрадив українські інтереси…
«Другий (сочинський) поділ» ЧФ
«Гідно» продовжуючи справу Л. Кравчука у справі ЧФ, «Леонід Другий» (Кучма) підписує 9 червня 1995 р. у Сочі угоду, якою поділ флоту передбачався вже у співвідношенні 81,7 відсотка на користь Росії і лише 18,3 відсотка — України. Саме Сочинська угода і дала підстави російській стороні вести мову про тривале базування ЧФ РФ у Севастополі, оскільки, мовляв, на Чорному морі немає більше портів для розміщення такої морської армади.
Саме у Сочі Л. Кучма погодився на розташування у Севастополі штабу та основної бази ЧФ. І хоча статтею 8 Сочинської угоди передбачалася участь Чорноморського флоту у розвиткові соціально-економічної сфери Севастополя, тривалий час Росія коштів для цього не виділяла. Навіть після підписання угод 1997 року про Чорноморський флот Росії на території України коштів на виконання зобов’язань майже не виділялося. Мало того, що оренда багатьох об’єктів Чорноморським флотом зовсім не оплачувалася, дійшло навіть до абсурду: тривалий час вся соціальна інфраструктура ЧФ у Севастополі обслуговувалася за рахунок бюджету міста, тобто за рахунок українських платників податків. Це частково підтвердила і Рахункова палата України зо два роки тому, перевіривши використання державних коштів міською владою Севастополя.
Підсумовуючи, зазначимо, що під «спільним командуванням» Кравчука–Кучми–Єльцина Чорноморський флот колишнього СРСР опинився на час підписання угод 1997 р. про його поділ начисто пограбованим нашим «стратегічним партнером». 1997 року фактично ділили залишки радянського ЧФ після російського «дєрібана». Та завдяки українському керівництву, навіть від них Росія зуміла вхопити найласіші «шматки» за принципом «на тобі, небоже, що мені негоже»… Тобто ділилося все за прикладом Попандопуло з відомого радянського фільму «Весілля в Малинівці».
Скільки ж бойових кораблів, боєприпасів та іншого майна дісталося «Попандопуло»-Росії і скільки Україні — це окрема розмова.
джерело: Українське слово, №7, 15 - 21 лютого 2006 року
http://one.xthost.info/newbabilon/forever/chflot.html#c5
А це прочитайте зараз:
Московська "маячня" - 2, або як український ЧФ став російським
Микола Чіпко
Кажуть, історію не перепишеш… Так, історію не можна переписати, але варто її пам’ятати… Інакше — «маємо те, що маємо»… Автор цієї крилатої на українських теренах фрази екс-президент (перший! — чим пишається Л. М.) України Леонід Кравчук невтомно критикує Віктора Ющенка. Мовляв, все той робить «не так!» І уряд Ю. Єханурова парламентська фракція есдеків на чолі з Л. М. разом з іншими «опозиціонерами» відправила у відставку «не так», а начебто «за зраду національних інтересів»…
Чи пам’ятає ще пан Кравчук часи свого президентства, внаслідок чого «маємо те, що маємо»? Тобто маємо більше ніж ще на 10 років «головний біль» у вигляді бази Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Саме він є дестабілізатором суспільно-політичної ситуації не тільки у згаданому місті, а й на всьому Кримському півострові.
Саме ще президентом Кравчуком угодами з Борисом Єльценим закладена ця «міна сповільненої дії», яку «гідний продовжувач його справи» Л. Кучма лише активізував укладенням 1997 р. угод про Чорноморський флот.
Зрада національних інтересів українців почалася вже з Бєловезької угоди, коли замість незалежних держав було створено Союз незалежних держав (СНД), який і нині, мовби осколок біля серця, таїть загрозу для України
Обнадійливий поматок
Ухвалюючи Акт про державну незалежність України, Верховна Рада УРСР 25 серпня 1991 року одночасно прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою всі військові частини Радянської армії (в тому числі Чорноморський флот СРСР) та все їхнє майно на українській території оголошувалися власністю новопосталої держави і перепідпорядковувалися її керівництву.
Після проголошення Акту незалежности за короткий термін було розроблено і прийнято 6 грудня 1991 року закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». Останнім документом передбачалося створення на основі ЧФ СРСР Військово-Морських Сил України з головною базою в Севастополі.
Відповідно до законодавства Президент України, як Головнокомандувач ЗСУ, призначав вище військове командування (в тому числі й командувача ВМСУ). Однак Л. Кравчук та його команда чотири місяці зволікали з указом про створення ВМСУ та призначенням їх командувача.
Коли ж 5 квітня 1992 р. Л. Кравчук видав, нарешті, указ про створення ВМС та призначив їх командувача, час був згаяний. І. Касатонов відновив контроль Москви над переважною більшістю підрозділів ЧФ, а значна частина офіцерів і мічманів флоту на своїх зборах висловилася за службу в СНД (тобто — Росії). Тож на час створення ВМСУ на українських кораблях і об’єктах хазяйнували російські моряки…
«Перший поділ» ЧФ під «спільним командуванням»
Постійне лавірування президента Л. Кравчука «між крапельками» призвело фактично до зради національних інтересів України. Апогеєм постійного запобігання його перед Росією стало підписання ним угод у Дагомисі, Ялті, Москві і Массандрі.
Всупереч українським національним інтересам Леонід Макарович погодився на введення спільного командування Чорноморським флотом та поділ флотських об’єктів між Україною та Росією (50 на 50). Таким чином, по-перше, на нашу територію допускалися війська іноземної держави, а по-друге, Українська держава внаслідок боягузливости свого керівництва втрачала відчутну частину народного майна (половину ЧФ). Адже на початку 1992 року, за оцінками міжнародних експертів, вартість радянського Чорноморського флоту становила майже $80 млрд. Іншими словами, підписавши 17 червня 1993 р. чергову, Московську, угоду, Леонід Макарович «подарував» Росії десь $40 млрд.
Звичайно, пан Кравчук, як президент, з правового погляду мав право підписувати такі угоди. Однак вони набували чинности лише після ратифікації їх парламентом (ст. 114-5 Конституції України). Та жодна із згаданих підписаних угод у той час так і не вносилася Л. Кравчуком на ратифікацію Верховною Радою України.
Але «піком» нехтування першим Президентом націонвльних інтересів у ставленні до власности українського народу стало підписання у Массандрі 3 вересня 1993 р. «Протоколу про врегулювання проблем Чорноморського флоту». Саме у той час Б. Єльцин готувався розігнати Верховну Раду Росії, і єдиною перешкодою на тому шляху Бориса Миколайовича був Чорноморський флот, що підтримував лідерів російської «опозиції» О. Хасбулатова та О. Руцкого. І в той критичний для російського президента час на допомогу Борису Миколаєвичу поспішив Леонід Макарович.
Як наслідок — з’явилися такі рядки «массандрівського» документа: «вєсь Чєрноморскій флот со всєй єго інфраструктурой в Криму іспользуєтся Россієй і получаєт россійскую сімволіку»…
Незважаючи на гриф «Нє для пєчаті», повний текст массандрівського протоколу через кілька днів з’явився у пресі. І моментально фактично весь Чорноморський флот перейшов на бік Єльцина — як «єдиного захисника російського флоту»…
Так Л. Кравчук зрадив українські інтереси…
«Другий (сочинський) поділ» ЧФ
«Гідно» продовжуючи справу Л. Кравчука у справі ЧФ, «Леонід Другий» (Кучма) підписує 9 червня 1995 р. у Сочі угоду, якою поділ флоту передбачався вже у співвідношенні 81,7 відсотка на користь Росії і лише 18,3 відсотка — України. Саме Сочинська угода і дала підстави російській стороні вести мову про тривале базування ЧФ РФ у Севастополі, оскільки, мовляв, на Чорному морі немає більше портів для розміщення такої морської армади.
Саме у Сочі Л. Кучма погодився на розташування у Севастополі штабу та основної бази ЧФ. І хоча статтею 8 Сочинської угоди передбачалася участь Чорноморського флоту у розвиткові соціально-економічної сфери Севастополя, тривалий час Росія коштів для цього не виділяла. Навіть після підписання угод 1997 року про Чорноморський флот Росії на території України коштів на виконання зобов’язань майже не виділялося. Мало того, що оренда багатьох об’єктів Чорноморським флотом зовсім не оплачувалася, дійшло навіть до абсурду: тривалий час вся соціальна інфраструктура ЧФ у Севастополі обслуговувалася за рахунок бюджету міста, тобто за рахунок українських платників податків. Це частково підтвердила і Рахункова палата України зо два роки тому, перевіривши використання державних коштів міською владою Севастополя.
Підсумовуючи, зазначимо, що під «спільним командуванням» Кравчука–Кучми–Єльцина Чорноморський флот колишнього СРСР опинився на час підписання угод 1997 р. про його поділ начисто пограбованим нашим «стратегічним партнером». 1997 року фактично ділили залишки радянського ЧФ після російського «дєрібана». Та завдяки українському керівництву, навіть від них Росія зуміла вхопити найласіші «шматки» за принципом «на тобі, небоже, що мені негоже»… Тобто ділилося все за прикладом Попандопуло з відомого радянського фільму «Весілля в Малинівці».
Скільки ж бойових кораблів, боєприпасів та іншого майна дісталося «Попандопуло»-Росії і скільки Україні — це окрема розмова.
джерело: Українське слово, №7, 15 - 21 лютого 2006 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
