Всю правду про Чорноморський Флот читайте отут:
http://one.xthost.info/newbabilon/forever/chflot.html#c5
А це прочитайте зараз:
Московська "маячня" - 2, або як український ЧФ став російським
Микола Чіпко
Кажуть, історію не перепишеш… Так, історію не можна переписати, але варто її пам’ятати… Інакше — «маємо те, що маємо»… Автор цієї крилатої на українських теренах фрази екс-президент (перший! — чим пишається Л. М.) України Леонід Кравчук невтомно критикує Віктора Ющенка. Мовляв, все той робить «не так!» І уряд Ю. Єханурова парламентська фракція есдеків на чолі з Л. М. разом з іншими «опозиціонерами» відправила у відставку «не так», а начебто «за зраду національних інтересів»…

Чи пам’ятає ще пан Кравчук часи свого президентства, внаслідок чого «маємо те, що маємо»? Тобто маємо більше ніж ще на 10 років «головний біль» у вигляді бази Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Саме він є дестабілізатором суспільно-політичної ситуації не тільки у згаданому місті, а й на всьому Кримському півострові.

Саме ще президентом Кравчуком угодами з Борисом Єльценим закладена ця «міна сповільненої дії», яку «гідний продовжувач його справи» Л. Кучма лише активізував укладенням 1997 р. угод про Чорноморський флот.



Зрада національних інтересів українців почалася вже з Бєловезької угоди, коли замість незалежних держав було створено Союз незалежних держав (СНД), який і нині, мовби осколок біля серця, таїть загрозу для України


Обнадійливий поматок
Ухвалюючи Акт про державну незалежність України, Верховна Рада УРСР 25 серпня 1991 року одночасно прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою всі військові частини Радянської армії (в тому числі Чорноморський флот СРСР) та все їхнє майно на українській території оголошувалися власністю новопосталої держави і перепідпорядковувалися її керівництву.

Після проголошення Акту незалежности за короткий термін було розроблено і прийнято 6 грудня 1991 року закони «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України». Останнім документом передбачалося створення на основі ЧФ СРСР Військово-Морських Сил України з головною базою в Севастополі.

Відповідно до законодавства Президент України, як Головнокомандувач ЗСУ, призначав вище військове командування (в тому числі й командувача ВМСУ). Однак Л. Кравчук та його команда чотири місяці зволікали з указом про створення ВМСУ та призначенням їх командувача.

Коли ж 5 квітня 1992 р. Л. Кравчук видав, нарешті, указ про створення ВМС та призначив їх командувача, час був згаяний. І. Касатонов відновив контроль Москви над переважною більшістю підрозділів ЧФ, а значна частина офіцерів і мічманів флоту на своїх зборах висловилася за службу в СНД (тобто — Росії). Тож на час створення ВМСУ на українських кораблях і об’єктах хазяйнували російські моряки…

«Перший поділ» ЧФ під «спільним командуванням»
Постійне лавірування президента Л. Кравчука «між крапельками» призвело фактично до зради національних інтересів України. Апогеєм постійного запобігання його перед Росією стало підписання ним угод у Дагомисі, Ялті, Москві і Массандрі.

Всупереч українським національним інтересам Леонід Макарович погодився на введення спільного командування Чорноморським флотом та поділ флотських об’єктів між Україною та Росією (50 на 50). Таким чином, по-перше, на нашу територію допускалися війська іноземної держави, а по-друге, Українська держава внаслідок боягузливости свого керівництва втрачала відчутну частину народного майна (половину ЧФ). Адже на початку 1992 року, за оцінками міжнародних експертів, вартість радянського Чорноморського флоту становила майже $80 млрд. Іншими словами, підписавши 17 червня 1993 р. чергову, Московську, угоду, Леонід Макарович «подарував» Росії десь $40 млрд.

Звичайно, пан Кравчук, як президент, з правового погляду мав право підписувати такі угоди. Однак вони набували чинности лише після ратифікації їх парламентом (ст. 114-5 Конституції України). Та жодна із згаданих підписаних угод у той час так і не вносилася Л. Кравчуком на ратифікацію Верховною Радою України.

Але «піком» нехтування першим Президентом націонвльних інтересів у ставленні до власности українського народу стало підписання у Массандрі 3 вересня 1993 р. «Протоколу про врегулювання проблем Чорноморського флоту». Саме у той час Б. Єльцин готувався розігнати Верховну Раду Росії, і єдиною перешкодою на тому шляху Бориса Миколайовича був Чорноморський флот, що підтримував лідерів російської «опозиції» О. Хасбулатова та О. Руцкого. І в той критичний для російського президента час на допомогу Борису Миколаєвичу поспішив Леонід Макарович.

Як наслідок — з’явилися такі рядки «массандрівського» документа: «вєсь Чєрноморскій флот со всєй єго інфраструктурой в Криму іспользуєтся Россієй і получаєт россійскую сімволіку»…

Незважаючи на гриф «Нє для пєчаті», повний текст массандрівського протоколу через кілька днів з’явився у пресі. І моментально фактично весь Чорноморський флот перейшов на бік Єльцина — як «єдиного захисника російського флоту»…

Так Л. Кравчук зрадив українські інтереси…

«Другий (сочинський) поділ» ЧФ
«Гідно» продовжуючи справу Л. Кравчука у справі ЧФ, «Леонід Другий» (Кучма) підписує 9 червня 1995 р. у Сочі угоду, якою поділ флоту передбачався вже у співвідношенні 81,7 відсотка на користь Росії і лише 18,3 відсотка — України. Саме Сочинська угода і дала підстави російській стороні вести мову про тривале базування ЧФ РФ у Севастополі, оскільки, мовляв, на Чорному морі немає більше портів для розміщення такої морської армади.

Саме у Сочі Л. Кучма погодився на розташування у Севастополі штабу та основної бази ЧФ. І хоча статтею 8 Сочинської угоди передбачалася участь Чорноморського флоту у розвиткові соціально-економічної сфери Севастополя, тривалий час Росія коштів для цього не виділяла. Навіть після підписання угод 1997 року про Чорноморський флот Росії на території України коштів на виконання зобов’язань майже не виділялося. Мало того, що оренда багатьох об’єктів Чорноморським флотом зовсім не оплачувалася, дійшло навіть до абсурду: тривалий час вся соціальна інфраструктура ЧФ у Севастополі обслуговувалася за рахунок бюджету міста, тобто за рахунок українських платників податків. Це частково підтвердила і Рахункова палата України зо два роки тому, перевіривши використання державних коштів міською владою Севастополя.

Підсумовуючи, зазначимо, що під «спільним командуванням» Кравчука–Кучми–Єльцина Чорноморський флот колишнього СРСР опинився на час підписання угод 1997 р. про його поділ начисто пограбованим нашим «стратегічним партнером». 1997 року фактично ділили залишки радянського ЧФ після російського «дєрібана». Та завдяки українському керівництву, навіть від них Росія зуміла вхопити найласіші «шматки» за принципом «на тобі, небоже, що мені негоже»… Тобто ділилося все за прикладом Попандопуло з відомого радянського фільму «Весілля в Малинівці».

Скільки ж бойових кораблів, боєприпасів та іншого майна дісталося «Попандопуло»-Росії і скільки Україні — це окрема розмова.

джерело: Українське слово, №7, 15 - 21 лютого 2006 року