
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тарас Будзин (1990) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Індіанець вмостився в м’яке крісло. Його очі блукали по кімнаті поки не натрапили на обрамлену фотокартку, що самотньо стояла на каміні. Четверо молодих індіанців дивилися прямо у вічі та усміхалися з неї.
Чоловік відвів погляд, під очима набігли маленькі крапельки, важке дихання вирвалось з старих грудей.
“А колись вони були живі…” – важкі думки набігали на старого індіанця.
Часу лишалось все менше, тому він взяв з столика довгу люльку набиту сумішшю трав і поклав у рот. Пізніше, нащупав на тому ж столику сірникову коробку і запалив люльку.
Угору повився ріденький зеленуватий димок, він все розростався і розростався, допоки не утворив невелику хмарку над курцем.
Індіанець почав мугикати собі під ніс якийсь незрозумілий віршик, він вимовляв його, неначе співав пісню, від чого хмаринка тоненькою смугою попливла в камін, а звідти—на свіже повітря над хатиною. І замість того, щоб розчинитися і зникнути, дим розростався, купчився, утворюючи над хатиною індіанця, справжню хмару.
Ошелешені наростаючою хмарою, чоловіки, що до того часу оточили будинок старого і помалу наближались до нього, виставивши перед себе рушниці, зупинились як вкопані. Ніхто не ворушився, тільки німі погляди на хмару.
А індіанець і дальше співав свою пісеньку, ввійшовши в транс, від чого хмара росла з не– баченою швидкістю. Спочатку тінь від хмари огорнула тільки будиночок старого індіанця і його землі, але згодом вона вже простягалась на десятки миль, тягнучи за собою темну, густу хмару.
Коли чоловіки нарешті опам’яталися і кинулись до хатини старого, то тінь покривала останні клаптики землі “великої” Америки, а увірвавшись в хатину, знайшли тільки обм’якле тіло старця.
Тінь зникла разом із життям індіанця, але люди в США ще довго пам’ятатимуть ті дві хвилини, коли їх накрила небачена досі тінь, бо з того часу Америка пішла в упадок, її охопив хаос, хвороби, паніка, економічна прірва, і уже через декілька років на цій, колись великій землі, нежило ні одної живої душі.
Держава перетворилась на велику безлюдну пустелю.
Чоловік відвів погляд, під очима набігли маленькі крапельки, важке дихання вирвалось з старих грудей.
“А колись вони були живі…” – важкі думки набігали на старого індіанця.
Часу лишалось все менше, тому він взяв з столика довгу люльку набиту сумішшю трав і поклав у рот. Пізніше, нащупав на тому ж столику сірникову коробку і запалив люльку.
Угору повився ріденький зеленуватий димок, він все розростався і розростався, допоки не утворив невелику хмарку над курцем.
Індіанець почав мугикати собі під ніс якийсь незрозумілий віршик, він вимовляв його, неначе співав пісню, від чого хмаринка тоненькою смугою попливла в камін, а звідти—на свіже повітря над хатиною. І замість того, щоб розчинитися і зникнути, дим розростався, купчився, утворюючи над хатиною індіанця, справжню хмару.
Ошелешені наростаючою хмарою, чоловіки, що до того часу оточили будинок старого і помалу наближались до нього, виставивши перед себе рушниці, зупинились як вкопані. Ніхто не ворушився, тільки німі погляди на хмару.
А індіанець і дальше співав свою пісеньку, ввійшовши в транс, від чого хмара росла з не– баченою швидкістю. Спочатку тінь від хмари огорнула тільки будиночок старого індіанця і його землі, але згодом вона вже простягалась на десятки миль, тягнучи за собою темну, густу хмару.
Коли чоловіки нарешті опам’яталися і кинулись до хатини старого, то тінь покривала останні клаптики землі “великої” Америки, а увірвавшись в хатину, знайшли тільки обм’якле тіло старця.
Тінь зникла разом із життям індіанця, але люди в США ще довго пам’ятатимуть ті дві хвилини, коли їх накрила небачена досі тінь, бо з того часу Америка пішла в упадок, її охопив хаос, хвороби, паніка, економічна прірва, і уже через декілька років на цій, колись великій землі, нежило ні одної живої душі.
Держава перетворилась на велику безлюдну пустелю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію