Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
2026.09.10
21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
2026.09.10
06:52
Ніким непереконана
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
2026.09.09
21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Будзин (1990) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Індіанець вмостився в м’яке крісло. Його очі блукали по кімнаті поки не натрапили на обрамлену фотокартку, що самотньо стояла на каміні. Четверо молодих індіанців дивилися прямо у вічі та усміхалися з неї.
Чоловік відвів погляд, під очима набігли маленькі крапельки, важке дихання вирвалось з старих грудей.
“А колись вони були живі…” – важкі думки набігали на старого індіанця.
Часу лишалось все менше, тому він взяв з столика довгу люльку набиту сумішшю трав і поклав у рот. Пізніше, нащупав на тому ж столику сірникову коробку і запалив люльку.
Угору повився ріденький зеленуватий димок, він все розростався і розростався, допоки не утворив невелику хмарку над курцем.
Індіанець почав мугикати собі під ніс якийсь незрозумілий віршик, він вимовляв його, неначе співав пісню, від чого хмаринка тоненькою смугою попливла в камін, а звідти—на свіже повітря над хатиною. І замість того, щоб розчинитися і зникнути, дим розростався, купчився, утворюючи над хатиною індіанця, справжню хмару.
Ошелешені наростаючою хмарою, чоловіки, що до того часу оточили будинок старого і помалу наближались до нього, виставивши перед себе рушниці, зупинились як вкопані. Ніхто не ворушився, тільки німі погляди на хмару.
А індіанець і дальше співав свою пісеньку, ввійшовши в транс, від чого хмара росла з не– баченою швидкістю. Спочатку тінь від хмари огорнула тільки будиночок старого індіанця і його землі, але згодом вона вже простягалась на десятки миль, тягнучи за собою темну, густу хмару.
Коли чоловіки нарешті опам’яталися і кинулись до хатини старого, то тінь покривала останні клаптики землі “великої” Америки, а увірвавшись в хатину, знайшли тільки обм’якле тіло старця.
Тінь зникла разом із життям індіанця, але люди в США ще довго пам’ятатимуть ті дві хвилини, коли їх накрила небачена досі тінь, бо з того часу Америка пішла в упадок, її охопив хаос, хвороби, паніка, економічна прірва, і уже через декілька років на цій, колись великій землі, нежило ні одної живої душі.
Держава перетворилась на велику безлюдну пустелю.
Чоловік відвів погляд, під очима набігли маленькі крапельки, важке дихання вирвалось з старих грудей.
“А колись вони були живі…” – важкі думки набігали на старого індіанця.
Часу лишалось все менше, тому він взяв з столика довгу люльку набиту сумішшю трав і поклав у рот. Пізніше, нащупав на тому ж столику сірникову коробку і запалив люльку.
Угору повився ріденький зеленуватий димок, він все розростався і розростався, допоки не утворив невелику хмарку над курцем.
Індіанець почав мугикати собі під ніс якийсь незрозумілий віршик, він вимовляв його, неначе співав пісню, від чого хмаринка тоненькою смугою попливла в камін, а звідти—на свіже повітря над хатиною. І замість того, щоб розчинитися і зникнути, дим розростався, купчився, утворюючи над хатиною індіанця, справжню хмару.
Ошелешені наростаючою хмарою, чоловіки, що до того часу оточили будинок старого і помалу наближались до нього, виставивши перед себе рушниці, зупинились як вкопані. Ніхто не ворушився, тільки німі погляди на хмару.
А індіанець і дальше співав свою пісеньку, ввійшовши в транс, від чого хмара росла з не– баченою швидкістю. Спочатку тінь від хмари огорнула тільки будиночок старого індіанця і його землі, але згодом вона вже простягалась на десятки миль, тягнучи за собою темну, густу хмару.
Коли чоловіки нарешті опам’яталися і кинулись до хатини старого, то тінь покривала останні клаптики землі “великої” Америки, а увірвавшись в хатину, знайшли тільки обм’якле тіло старця.
Тінь зникла разом із життям індіанця, але люди в США ще довго пам’ятатимуть ті дві хвилини, коли їх накрила небачена досі тінь, бо з того часу Америка пішла в упадок, її охопив хаос, хвороби, паніка, економічна прірва, і уже через декілька років на цій, колись великій землі, нежило ні одної живої душі.
Держава перетворилась на велику безлюдну пустелю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
