Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Будзин (1990) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Індіанець вмостився в м’яке крісло. Його очі блукали по кімнаті поки не натрапили на обрамлену фотокартку, що самотньо стояла на каміні. Четверо молодих індіанців дивилися прямо у вічі та усміхалися з неї.
Чоловік відвів погляд, під очима набігли маленькі крапельки, важке дихання вирвалось з старих грудей.
“А колись вони були живі…” – важкі думки набігали на старого індіанця.
Часу лишалось все менше, тому він взяв з столика довгу люльку набиту сумішшю трав і поклав у рот. Пізніше, нащупав на тому ж столику сірникову коробку і запалив люльку.
Угору повився ріденький зеленуватий димок, він все розростався і розростався, допоки не утворив невелику хмарку над курцем.
Індіанець почав мугикати собі під ніс якийсь незрозумілий віршик, він вимовляв його, неначе співав пісню, від чого хмаринка тоненькою смугою попливла в камін, а звідти—на свіже повітря над хатиною. І замість того, щоб розчинитися і зникнути, дим розростався, купчився, утворюючи над хатиною індіанця, справжню хмару.
Ошелешені наростаючою хмарою, чоловіки, що до того часу оточили будинок старого і помалу наближались до нього, виставивши перед себе рушниці, зупинились як вкопані. Ніхто не ворушився, тільки німі погляди на хмару.
А індіанець і дальше співав свою пісеньку, ввійшовши в транс, від чого хмара росла з не– баченою швидкістю. Спочатку тінь від хмари огорнула тільки будиночок старого індіанця і його землі, але згодом вона вже простягалась на десятки миль, тягнучи за собою темну, густу хмару.
Коли чоловіки нарешті опам’яталися і кинулись до хатини старого, то тінь покривала останні клаптики землі “великої” Америки, а увірвавшись в хатину, знайшли тільки обм’якле тіло старця.
Тінь зникла разом із життям індіанця, але люди в США ще довго пам’ятатимуть ті дві хвилини, коли їх накрила небачена досі тінь, бо з того часу Америка пішла в упадок, її охопив хаос, хвороби, паніка, економічна прірва, і уже через декілька років на цій, колись великій землі, нежило ні одної живої душі.
Держава перетворилась на велику безлюдну пустелю.
Чоловік відвів погляд, під очима набігли маленькі крапельки, важке дихання вирвалось з старих грудей.
“А колись вони були живі…” – важкі думки набігали на старого індіанця.
Часу лишалось все менше, тому він взяв з столика довгу люльку набиту сумішшю трав і поклав у рот. Пізніше, нащупав на тому ж столику сірникову коробку і запалив люльку.
Угору повився ріденький зеленуватий димок, він все розростався і розростався, допоки не утворив невелику хмарку над курцем.
Індіанець почав мугикати собі під ніс якийсь незрозумілий віршик, він вимовляв його, неначе співав пісню, від чого хмаринка тоненькою смугою попливла в камін, а звідти—на свіже повітря над хатиною. І замість того, щоб розчинитися і зникнути, дим розростався, купчився, утворюючи над хатиною індіанця, справжню хмару.
Ошелешені наростаючою хмарою, чоловіки, що до того часу оточили будинок старого і помалу наближались до нього, виставивши перед себе рушниці, зупинились як вкопані. Ніхто не ворушився, тільки німі погляди на хмару.
А індіанець і дальше співав свою пісеньку, ввійшовши в транс, від чого хмара росла з не– баченою швидкістю. Спочатку тінь від хмари огорнула тільки будиночок старого індіанця і його землі, але згодом вона вже простягалась на десятки миль, тягнучи за собою темну, густу хмару.
Коли чоловіки нарешті опам’яталися і кинулись до хатини старого, то тінь покривала останні клаптики землі “великої” Америки, а увірвавшись в хатину, знайшли тільки обм’якле тіло старця.
Тінь зникла разом із життям індіанця, але люди в США ще довго пам’ятатимуть ті дві хвилини, коли їх накрила небачена досі тінь, бо з того часу Америка пішла в упадок, її охопив хаос, хвороби, паніка, економічна прірва, і уже через декілька років на цій, колись великій землі, нежило ні одної живої душі.
Держава перетворилась на велику безлюдну пустелю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
