Усі дороги, що ведуть до Риму,
Із Києва втікають в даль незриму –
Мовчить... мовчить розораний Майдан...
Наївних мрій “рошенівські” цукерки,
Куми – чорти лукаві з табакерки
І їх кривавий – за мільйони – тан!

Та це до слова тільки... сотто воче...
І потяг сумно гальмами скрегоче –
Він руна золоті везе у світ...
У Світ Старий, зачуханий до дірки,
По горло ситий сексом із пробірки...
А втім, йому не нам складати звіт!

Русява Роксоляна із Підгайців,
Що вчора спала в татовій куфайці,
Вже завтра римських пастиме гусей!
Partitim** про модерне римське право
Їй сотто воче натуркоче бравий
Попутник (із Одеси) Одіссей.

... Вона стоїть і палить неуміло –
На показ виставляє грішне тіло...
Та посмішка її – це тільки грим!
Чужі слова смакують губи спухлі...
І золоті сонця – коліна круглі...
За тамбуром вагону – Східний Рим!

І байдуже: Мілан, Неаполь, Піза...
Хай жовта картка, хай шенґенська віза...
І хто нам ворог... хто по крові брат?!
І варвари твого жадають лона.
І ти – нага, розп’ята, безборонна...
Вікно у світ – Малевича квадрат...

Під спів коліс шпаркі екстази ночі...
Це я тебе кохаю... сотто воче:
О Роксоляно, де ти в тьмі століть?!
Із сицилійських племінних бастилій
Я викраду твоє нужденне тіло,
Щоб Україну призвести на світ!

…І пахне у тунелі райським садом,
Із динамітом бавиться бен Ладен…
Цур, непристойне лізе щось на ум!..
Телерапсод (не з Галича) Данило
Неголену мармизу шкірить мило:
“Кохайтеся!”… І чорт йому не кум!

…Що ж, Рим як Рим… та спопеляє гени
Розорана бруківка Картагени
(У суперсенсі теж майстри – не ми)…
І ми колись кохались в рідній хаті.
І в нас колись водились Головаті…

Зосталися Рошени… І куми!
______________________________
* Напівголосно (італ.).
** Частково (лат.).