Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Оленчина пригода
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Оленчина пригода
Осяйного червневого ранку, коли всі діти з Оленчиного та сусідніх
дворів вже розбіглися по дитячих садках та найцікавішіх своїх справах,
хвороба не пустила дівчинку з дому. Вчепилася й тримає.
Та Оленка була впертою і не послухалася негідниці: тихесенько піднялася,
щоб бабуня не почула, і підійшла до вікна.
Аж раптом побачила всміхнене обличчя свіжого повітря, що глузливо
поглядало на неї, ніби піддражнювало: «А я таке чудове й просторе, так
гарно вмію гратися з хлопчиками й дівчатками, особливо з хворими...
Виходь!» Сонечко посміхалося так яскраво, що Оленчині оченята примру
жилися й покрилися щедрою вологою.
– Невже ти плачеш? – це вже фіранка здивовано гойднулася вітерцем,
що гайнув до дівчинки через відчинену хвірточку. Оленка поставила
стільчик, залізла на нього й швидко всілася на підвіконня.
Мені треба видужати, ось тоді й пограємося з вами! А зараз не
дражніть мене!
Але ні сонечко, ні свіже повітря, ні фіранка й не думали
чіплятися. Вони ніби й не помічали дівчинки, перегукуючись та
дивуючи один одного то добрими промінцями, то легким
поштовхом вітерця, що відганяв порохи до річного беріжка, то
обережним торканням... Оленка засумувала: так погано, що
не можна побігати наввипередки, позмагатися з сусідським
хлопчиком Олексою... Хто гарніше пограє на бузиновій дудочці або
на листячку з жовтої акації, хто вище залізе на кучерявий явір, чи
більше назбирає квіточок для віночка, кому більше впаде в долоні
прозорих дощинок і хто потім підкине їх угору, до дощика, щоб не
забував, ще приходив?!
Злізла вона з підвіконня й пішла до них, своїх друзів, чекаючих
на неї. Хатні двері навіть не рипнули. Вони знали, куди йде Оленка,
і не хотіли, щоб бабуся завернула її. «Я тільки на хвилиночку, на
одну-єдину мить! Доторкнуся до них і повернуся в ліжко!»– так
думала дівчинка, а хвороба й не заперечувала: «Йди. Довше моєю
будеш. Мені теж потрібні друзі». Але вона даремно сподівалася на
довгу дружбу: пестуючи Оленку, даруючи їй добрі почуття, друзі
зробили дівчинку веселою та щасливою. Мама з татом, повер
нувшись з роботи, похвалили їх удвох з бабунею: – Які ви молодці,
що зуміли подолати хворобу! Та Оленка добре знала, хто є
дійсними молодцями. Тісно пригорнувшись до бабусі, вона чомусь
попросила:
– Пробач мені, будь ласка, що пішла без дозволу! Але свіже повітря
надзвичайно чудове! Я тебе дуже люблю!
2005 р.
дворів вже розбіглися по дитячих садках та найцікавішіх своїх справах,
хвороба не пустила дівчинку з дому. Вчепилася й тримає.
Та Оленка була впертою і не послухалася негідниці: тихесенько піднялася,
щоб бабуня не почула, і підійшла до вікна.
Аж раптом побачила всміхнене обличчя свіжого повітря, що глузливо
поглядало на неї, ніби піддражнювало: «А я таке чудове й просторе, так
гарно вмію гратися з хлопчиками й дівчатками, особливо з хворими...
Виходь!» Сонечко посміхалося так яскраво, що Оленчині оченята примру
жилися й покрилися щедрою вологою.
– Невже ти плачеш? – це вже фіранка здивовано гойднулася вітерцем,
що гайнув до дівчинки через відчинену хвірточку. Оленка поставила
стільчик, залізла на нього й швидко всілася на підвіконня.
Мені треба видужати, ось тоді й пограємося з вами! А зараз не
дражніть мене!
Але ні сонечко, ні свіже повітря, ні фіранка й не думали
чіплятися. Вони ніби й не помічали дівчинки, перегукуючись та
дивуючи один одного то добрими промінцями, то легким
поштовхом вітерця, що відганяв порохи до річного беріжка, то
обережним торканням... Оленка засумувала: так погано, що
не можна побігати наввипередки, позмагатися з сусідським
хлопчиком Олексою... Хто гарніше пограє на бузиновій дудочці або
на листячку з жовтої акації, хто вище залізе на кучерявий явір, чи
більше назбирає квіточок для віночка, кому більше впаде в долоні
прозорих дощинок і хто потім підкине їх угору, до дощика, щоб не
забував, ще приходив?!
Злізла вона з підвіконня й пішла до них, своїх друзів, чекаючих
на неї. Хатні двері навіть не рипнули. Вони знали, куди йде Оленка,
і не хотіли, щоб бабуся завернула її. «Я тільки на хвилиночку, на
одну-єдину мить! Доторкнуся до них і повернуся в ліжко!»– так
думала дівчинка, а хвороба й не заперечувала: «Йди. Довше моєю
будеш. Мені теж потрібні друзі». Але вона даремно сподівалася на
довгу дружбу: пестуючи Оленку, даруючи їй добрі почуття, друзі
зробили дівчинку веселою та щасливою. Мама з татом, повер
нувшись з роботи, похвалили їх удвох з бабунею: – Які ви молодці,
що зуміли подолати хворобу! Та Оленка добре знала, хто є
дійсними молодцями. Тісно пригорнувшись до бабусі, вона чомусь
попросила:
– Пробач мені, будь ласка, що пішла без дозволу! Але свіже повітря
надзвичайно чудове! Я тебе дуже люблю!
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
