Жив у колишньому світі цар Берендей. І якщо хто-небудь з вас
думає, що зараз піде мова про стародавні часи, – він помиляється.
Поміркуйте самі. Прокинувся Берендей рано-ранісінько, а ранок уже
сміється, дивуючись веселій грі вітра. Гуде під колесами дорога, а
на столах у дитячому садку вже стоїть ароматна їжа!
І закортіло Берендею визирнути через царське віконце зі свого
терема у довколишній світ. Його увагу привернуло незвичне
видовище: з дупла величезного дуба хтось по-господарськи викидає
зіпсовані жолуді, горіхову скорлупу, луску соняшникових зерен, брудні
пухівки, навіть мілку соломку, розділену на шматочки. Широко
розкривши очі, Берендей – на то він і цар! – почав міркувати: хто це в
його володіннях такий ранній чистюля? Як же він здивувався, коли
замість білочки, котру він мав надію побачити тут, з дупла з’явилася
птаха з синім дзеркальцем на крилі та невеличким «тривожним»
хохолком. Це була сойка – руйнівниця мілких гніздечок. Ще більше
здивувався Берендей: «Чому ж вона наводить порядок саме в білчиному
дуплі? Де ж сама господиня? Неподобство у царстві!»
І раптом він побачив, що птаха тягне білку за пухнастий хвіст, намага
ючись виштовхнути і саму її, а білка ніскільки не опирається. Так ось у
чому справа! Білочка чомусь загинула в дуплі, а сойка, очевидно, намага
ється зайняти її місце. Але як же більчата? Вже такий час, що у попередньої
господині дупла повинні з’явитися малятки!
Берендей схвильовано потер собі скроні: «Можливо, сойка з’їла їх?»
Відповідь він отримав пізніше, коли сойка відправилася в дальній ліс і
прилетіла звідти з жолудями. Туди-сюди літала вона, начебто човник,
там-сям пурхали її крила, і ні разу не повернулася з порожнім клювом.
Намагаючись встигнути, поки птиця не з’явилася наступного разу,
Берендей відправив до дупла жвавого горобчика: «Дізнайся, чи живі
більчата». Той швидко приніс новину, що живі, але жолудів не їдять –
ще занадто малі.
– Ага! Виходить, що сойка проявила благородство та збирається
підгодувати малюків! – радів лісовий цар. – Треба відправити горобчика
до старої мудрої сови: нехай підкаже, як врятувати пташенят і допомогти
птасі.
Сказано – зроблено! Мудра сова дала термінову телеграму: «Більчатам
потрібна білка, котра має маляток. Тоді і допомога сойки піде усім на користь».
Що тут почалося в лісі! Пернаті – підлеглі Берендея – ринулися на розшуки
мами-більчихи і скоро, недалечко від царського терема, знайшли таку в
крислатих гілках старого клена, де жила вона з двома своїми діточками.
Скільки було радощів, коли чужа білочка погодилася допомогти сирітським
малюкам! Навіть завжди сумний дуб веселіше підняв повіки своїх втомлених
очей. А сойка, радісна від такої допомоги, разом зі своїми подругами почала
носити білочці та її потомству гриби і ягідки, жолуді та горіхи. Мудра сова теж
клопоталася: як тільки надходила темна нічь, вона з друзями чергувала біля дупла,
не допускаючи в нього жодного хижого брата.
Цар Берендей, задоволений подібним ходом справи, об’явив сойці та її
подругам, усім горобчикам, що допомагали більчатам, Берендеєвську подяку,
даруючи кожному учаснику спасіння більчат персональні царські подарунки.
Ось і казці кінець, а хто слухав – молодець!
2005 р.