Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.03
22:37
ось побіжний віршик
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
2026.10.03
20:45
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
2026.10.03
19:56
Тягніться, очі, за Ель Греко,
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.
Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.
Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства
2026.10.03
17:05
Ховаючи свої веснянi роси,
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
2026.10.03
13:57
Коли ж відбудеться отой стрибок,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
2026.10.03
13:29
Одна хмара – за Йордан,
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
2026.10.03
12:50
як у дитини печалі дрібні
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
2026.10.03
12:33
Рядки лягають на папір
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
2026.10.03
10:17
КАРЛ БРЮЛЛОВ: полотно «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
або «…остання мить ПОМПЕЇ…»
…І в цю останню, найстрашнішу хвилину Помпеї перестали бути містом окремих людей. Вулкан за мить змив різницю між золотом патриціїв і лахміттям бідняків, між вірою в Христа та с
2026.10.03
09:42
Вже тиша в саду цвіткунами сюрчить,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
2026.10.03
06:17
Давай поговоримо чесно і щиро
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
2026.10.03
00:51
Ми одне від одного далеко.
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
2026.10.02
21:55
Ще не торкнула сивина осіння
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
2026.10.02
21:13
гуляє вася
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би
2026.10.02
20:34
Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження»)
У вірші [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького філософський підтекст свободи є центральним стрижнем усього твору. Попри «дитячу» форму казки про тварин, автор порушує глибокі екзистенційні питання,
2026.10.02
20:19
У садочку світлячки
сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
До-же-ни!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До-же-ни!
За решітчастим вольєром одиноко прогулювалося Слоненятко.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
