ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
До-же-ни!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До-же-ни!
За решітчастим вольєром одиноко прогулювалося Слоненятко.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію