Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
До-же-ни!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До-же-ни!
За решітчастим вольєром одиноко прогулювалося Слоненятко.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
