Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
До-же-ни!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До-же-ни!
За решітчастим вольєром одиноко прогулювалося Слоненятко.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
