Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
До-же-ни!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До-же-ни!
За решітчастим вольєром одиноко прогулювалося Слоненятко.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
Воно було надто смішним і забавним зі своїми товстенькими
ніжками, висячими хлопаючими вухами, довгим кирпатим
хоботком, що безперервно крутився туди-сюди на всі боки.
Його любознавство за розміром було майже таким, як і Слоненятко..
– Мамо, як я хочу з ним погратися! – побачило маля за решіткою
веселого хлопчика.
– Нам туди не можна, заборонено! – погладжуючи хоботок
синочка, що обіймав її за ногу, відповіла йому мама-Слониха.
– А йому до мене можна? – запитав пустотливець. Мама
посміхнулася до нього та покачала головою. Але бажання
погратися з хлопчиком було таким вимогливим, що відмовитися
від нього було надзвичайно важко. Намагаючись привернути увагу
Слоненятка, хлопчик бігав поза огорожею та манливо махав
йому руками:”Йди до мне, ну йди ж!”
Проникнути за огорожу він не міг: не дозволялося. Та не втримався: нічого не повідомляючи своїй мамі, він непомітно пробрався до отвору в огорожі, через який за хоботок поздоровкався зі Слоненятком.
– Друже, як же нам прибрати цей неприємний кордон? – запитав
хлопчик. А Слоненя тілько радістно заволало: – Тру-ра-ру! – та, кумедно перебираючи ніжками, м’яким плавним кроком знову побігло за хлопчиком вздовж огорожі, протяжно трублячи своє: «Тру-ра-ру!»
Вочевидь, на мові слонів це означало: «До-же-ни!»
Їх безтурботна біготня привернула увагу всіх присутніх. Вперед-назад, вперед-назад… Від захвату хоботок радів окличним знаком. Здавалося,
що це попереджувальний знак: – Не заважати! Не відповім! Я граюся!
Коли мама покликала хлопчика додому, Слоненятко почуло від нього:
– Скоро я знову завітаю до тебе!
– Тру-ра-ру! Че-ка-ти-му те-бе! Тру-ра-ру! При-хо-дь обов’язково! – так тепер переклав хлопчик скору відповідь Слоненятка.
Спираючись уві сні на мамину ногу, Слоненятко знову смішно
підкидало хоботок і спросоння сурмило: –Тру-ра-ру!
Певно, снилася йому синя річка з сонячними бризками жвавої води і новий друг, що їде на його спині із потішним гиканням. Руки хлопчика лоскотно чипляються за вухи Слоненятка, а ноги б’ють по воді, неначе змагаються з другом наввипередки.
На слідуючий день хлопчик чомусь не прийшов. А Слоненяткові від цього так неприємно стало бути самим собою, що забажав він перетворитися у…хлопчиська: захочеш – грайся, де заманеться, катайся з металевої гірки, злітай на качелях, їж морозиво…Прийшов він до лісової Сови з проханням:
– Допоможи, мудра тітонько Сова!
А Сові набридли подібні прохання, і вона рішуче і швидко вимовила чаклунську закличку: – Хочеш – стань! Угу-тра-там-на!
– Ви, любі читачі, навіть уявити собі не можете, як тяжкому Слоненяткові довелося пристосовуватися! Спочатку через це він ледве втримався на землі, адже вага його стала легкішою! Не втримавшись від падіння, він схопився за сосну, що росла поруч. Ніг же стало дві замість чотирьох! Як ними хлопчики бігають? Не встиг подумати про що-небудь, – знову впав і почав повзти на колінах, та забув, що руки треба
використовувати. Так і поринув носом у траву. Зовсім не сподобалось йому нове життя.
Як просити тітоньку Сову, щоб усе виправила? По-людському говорити він не вміє, а свою мову втратив, забув. Заплакав хлопчик-Слоник. Добре, що все це відбувалося у сутінках: Сова краще баче в темряві. Уздріла вона результат своєї роботи і вимовила зворотне слово.
Але з тих пір дружба Слоненятка і хлопчика не переривається.Як і раніше розважаючись з ним, Слоненя уважно спостерігає за другом, а хлопчик вивчає його кумедну поведінку. І тепер вони краще розуміють
один одного.
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
