Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирон Шагало (1957) /
Публіцистика
/
БАТЬКОВА СПАДЩИНА
Чому тепер не співають
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому тепер не співають
Ці роздуми-спогади батько записав десь у кінці 1970-х років. Порушив цим доволі болючу тему – співучий народ перестає бути співучим. І справді, чому тепер ми менше співаємо? Спів – невід’ємна часточка людського єства. Чому ми її губимо? Чи можна собі уявити, що солов’ї, жайворонки, ба навіть, даруйте, півні перестали співати? А ми? А наші діти, внуки, правнуки – чи будуть вони співати?
(Подано зі скороченням, з невеликими виправленнями).
.................
Чому типер не співають
Богато чуємо від старших людей спогадів про те, що колись молодь, та і дорослі, повсюду часто співали. А на сьогодня тих співів не чути, бо ніхто чомусь не хоче співати. Те зауваження правдиве, що колись більше співалось, а на сьогодня щось ніхто не хоче співати. Але тут на це є і точна відповідь. Колись, як не було тої техніки, як радіо, телевізор, магнітофон, радіола, нічо людині не співало, то людина мусіла сама собі співати. А на сьогодня нащо кому співати, як йому співає техніка. Всі ми старші добре пам’ятаємо, як то колись паслось худобу в полі, в лісі, на пасовиськах, та як ті пастухи виспівували. Пасуть худобу і по сьогодня, але вже мовчать. Ідеш поміж села полями, пасовиськами, і часто можна зустрінути молодь, яка пасе худобу і тут між ними їм грає транзистор. […]
Кілька років тому зайшов я в одну околицю наших прикарпатських гір, днина була сонячна, гарна. За селом в долині між горами по лугах, по берегах потоків пасе ціле село свою худобу. Тут бачу і молодь, і літніх людей. Всюди тишина, лише до неї де-не-де перекликаються пастухи. При дорозі пасе своїх корів літній вже чоловік. Я підійшов та заговорив до того чоловіка: «Чому не співаєте?» А він мені у відповідь: «Я вам скажу, що сам часто думав над тим, що типер сталось, що так ті наші пасовиська мовчать. От були б ви тут, чоловіче, зайшли в те місце ще тому 20 років назад, ви б тоді почули, які тут були співи, як то все співало, що аж луна лісами верхів гуділа. А сьогодня щось таке настало, що не лише люди, а навіть птахі не хочуть співати. То мабуть така мода пішла. Як бачите, на все є мода, мусить бути мода і на пісню. Колись була мода співати, а типер мовчати. Ви навіть погляньте на весілля. Колись було на весіллі таке, що у танцях гості співали до музик. А на сьогодня все навпаки: пішла мода, що гості, танцюючи, мовчать, а співають музиканти».
Коли пішов я дальше, то в тій прегарній околиці почув лише, як одна дівчина, пасучи корів, співала собі пісню. Ще я був парубком, в нашому селі, та і кругом по всіх селах, було таке заведено, що коли в клубі були танці, от музиканти роблять собі коротку перерву. Тоді молоді сходяться на середину зали, стають в круг і починають співати якусь пісню. Проспівали, музика заграла, і знов танці. А в кожду перерву молодь співала. Було в селі, сільські аматори роблять якусь п’єсу. На п’єсу приходить не лише молодь, а і старші. До початку п’єси народ починає співати якусь пісню. Проспівали, почалась п’єса. В перерві п’єси, між діями, в залі народ співає. А типер чогось того нігде нема, нема того співу ні на танцях, ні на п’єсах. Бувало колись літом молодь зійдеться в тихий погідний вечір на вулицю села, поговорили, пожартували, і тут не обходилось без якоїсь пісні. На сьогодня перейдіть вечорами всі села, і не знаю, чи можна би було почути десь на вулиці, щоб зібрана молодь співала. Було чути колись співи на вечір, коли молодь повертала з полів з роботи в село домів. Сьогодні від деяких старших людей можна почути таке: «Щоб хотіла та наша молодь типер співати, то не заспіває, бо в них нема голосів. Я вже чула, як вони співають – то не спів, а рипіння». А співбесідник на це говорить: «Як вони зможуть гарно заспівати, коли вони ніколи на співають. Щоб співати, треба собі виробляти голос у співі».
Говорять ще і таке, що типер співають тільки там, де пахне горілкою. А пам’ятаймо, що колись всі села співали без каплі горілки.
(1982, 2010)
(Подано зі скороченням, з невеликими виправленнями).
.................
Чому типер не співають
Богато чуємо від старших людей спогадів про те, що колись молодь, та і дорослі, повсюду часто співали. А на сьогодня тих співів не чути, бо ніхто чомусь не хоче співати. Те зауваження правдиве, що колись більше співалось, а на сьогодня щось ніхто не хоче співати. Але тут на це є і точна відповідь. Колись, як не було тої техніки, як радіо, телевізор, магнітофон, радіола, нічо людині не співало, то людина мусіла сама собі співати. А на сьогодня нащо кому співати, як йому співає техніка. Всі ми старші добре пам’ятаємо, як то колись паслось худобу в полі, в лісі, на пасовиськах, та як ті пастухи виспівували. Пасуть худобу і по сьогодня, але вже мовчать. Ідеш поміж села полями, пасовиськами, і часто можна зустрінути молодь, яка пасе худобу і тут між ними їм грає транзистор. […]
Кілька років тому зайшов я в одну околицю наших прикарпатських гір, днина була сонячна, гарна. За селом в долині між горами по лугах, по берегах потоків пасе ціле село свою худобу. Тут бачу і молодь, і літніх людей. Всюди тишина, лише до неї де-не-де перекликаються пастухи. При дорозі пасе своїх корів літній вже чоловік. Я підійшов та заговорив до того чоловіка: «Чому не співаєте?» А він мені у відповідь: «Я вам скажу, що сам часто думав над тим, що типер сталось, що так ті наші пасовиська мовчать. От були б ви тут, чоловіче, зайшли в те місце ще тому 20 років назад, ви б тоді почули, які тут були співи, як то все співало, що аж луна лісами верхів гуділа. А сьогодня щось таке настало, що не лише люди, а навіть птахі не хочуть співати. То мабуть така мода пішла. Як бачите, на все є мода, мусить бути мода і на пісню. Колись була мода співати, а типер мовчати. Ви навіть погляньте на весілля. Колись було на весіллі таке, що у танцях гості співали до музик. А на сьогодня все навпаки: пішла мода, що гості, танцюючи, мовчать, а співають музиканти».
Коли пішов я дальше, то в тій прегарній околиці почув лише, як одна дівчина, пасучи корів, співала собі пісню. Ще я був парубком, в нашому селі, та і кругом по всіх селах, було таке заведено, що коли в клубі були танці, от музиканти роблять собі коротку перерву. Тоді молоді сходяться на середину зали, стають в круг і починають співати якусь пісню. Проспівали, музика заграла, і знов танці. А в кожду перерву молодь співала. Було в селі, сільські аматори роблять якусь п’єсу. На п’єсу приходить не лише молодь, а і старші. До початку п’єси народ починає співати якусь пісню. Проспівали, почалась п’єса. В перерві п’єси, між діями, в залі народ співає. А типер чогось того нігде нема, нема того співу ні на танцях, ні на п’єсах. Бувало колись літом молодь зійдеться в тихий погідний вечір на вулицю села, поговорили, пожартували, і тут не обходилось без якоїсь пісні. На сьогодня перейдіть вечорами всі села, і не знаю, чи можна би було почути десь на вулиці, щоб зібрана молодь співала. Було чути колись співи на вечір, коли молодь повертала з полів з роботи в село домів. Сьогодні від деяких старших людей можна почути таке: «Щоб хотіла та наша молодь типер співати, то не заспіває, бо в них нема голосів. Я вже чула, як вони співають – то не спів, а рипіння». А співбесідник на це говорить: «Як вони зможуть гарно заспівати, коли вони ніколи на співають. Щоб співати, треба собі виробляти голос у співі».
Говорять ще і таке, що типер співають тільки там, де пахне горілкою. А пам’ятаймо, що колись всі села співали без каплі горілки.
(1982, 2010)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
