Ці роздуми-спогади батько записав десь у кінці 1970-х років. Порушив цим доволі болючу тему – співучий народ перестає бути співучим. І справді, чому тепер ми менше співаємо? Спів – невід’ємна часточка людського єства. Чому ми її губимо? Чи можна собі уявити, що солов’ї, жайворонки, ба навіть, даруйте, півні перестали співати? А ми? А наші діти, внуки, правнуки – чи будуть вони співати?

(Подано зі скороченням, з невеликими виправленнями).

.................

Чому типер не співають

Богато чуємо від старших людей спогадів про те, що колись молодь, та і дорослі, повсюду часто співали. А на сьогодня тих співів не чути, бо ніхто чомусь не хоче співати. Те зауваження правдиве, що колись більше співалось, а на сьогодня щось ніхто не хоче співати. Але тут на це є і точна відповідь. Колись, як не було тої техніки, як радіо, телевізор, магнітофон, радіола, нічо людині не співало, то людина мусіла сама собі співати. А на сьогодня нащо кому співати, як йому співає техніка. Всі ми старші добре пам’ятаємо, як то колись паслось худобу в полі, в лісі, на пасовиськах, та як ті пастухи виспівували. Пасуть худобу і по сьогодня, але вже мовчать. Ідеш поміж села полями, пасовиськами, і часто можна зустрінути молодь, яка пасе худобу і тут між ними їм грає транзистор. […]
Кілька років тому зайшов я в одну околицю наших прикарпатських гір, днина була сонячна, гарна. За селом в долині між горами по лугах, по берегах потоків пасе ціле село свою худобу. Тут бачу і молодь, і літніх людей. Всюди тишина, лише до неї де-не-де перекликаються пастухи. При дорозі пасе своїх корів літній вже чоловік. Я підійшов та заговорив до того чоловіка: «Чому не співаєте?» А він мені у відповідь: «Я вам скажу, що сам часто думав над тим, що типер сталось, що так ті наші пасовиська мовчать. От були б ви тут, чоловіче, зайшли в те місце ще тому 20 років назад, ви б тоді почули, які тут були співи, як то все співало, що аж луна лісами верхів гуділа. А сьогодня щось таке настало, що не лише люди, а навіть птахі не хочуть співати. То мабуть така мода пішла. Як бачите, на все є мода, мусить бути мода і на пісню. Колись була мода співати, а типер мовчати. Ви навіть погляньте на весілля. Колись було на весіллі таке, що у танцях гості співали до музик. А на сьогодня все навпаки: пішла мода, що гості, танцюючи, мовчать, а співають музиканти».
Коли пішов я дальше, то в тій прегарній околиці почув лише, як одна дівчина, пасучи корів, співала собі пісню. Ще я був парубком, в нашому селі, та і кругом по всіх селах, було таке заведено, що коли в клубі були танці, от музиканти роблять собі коротку перерву. Тоді молоді сходяться на середину зали, стають в круг і починають співати якусь пісню. Проспівали, музика заграла, і знов танці. А в кожду перерву молодь співала. Було в селі, сільські аматори роблять якусь п’єсу. На п’єсу приходить не лише молодь, а і старші. До початку п’єси народ починає співати якусь пісню. Проспівали, почалась п’єса. В перерві п’єси, між діями, в залі народ співає. А типер чогось того нігде нема, нема того співу ні на танцях, ні на п’єсах. Бувало колись літом молодь зійдеться в тихий погідний вечір на вулицю села, поговорили, пожартували, і тут не обходилось без якоїсь пісні. На сьогодня перейдіть вечорами всі села, і не знаю, чи можна би було почути десь на вулиці, щоб зібрана молодь співала. Було чути колись співи на вечір, коли молодь повертала з полів з роботи в село домів. Сьогодні від деяких старших людей можна почути таке: «Щоб хотіла та наша молодь типер співати, то не заспіває, бо в них нема голосів. Я вже чула, як вони співають – то не спів, а рипіння». А співбесідник на це говорить: «Як вони зможуть гарно заспівати, коли вони ніколи на співають. Щоб співати, треба собі виробляти голос у співі».
Говорять ще і таке, що типер співають тільки там, де пахне горілкою. А пам’ятаймо, що колись всі села співали без каплі горілки.

(1982, 2010)