
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.21
09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи
2025.08.21
06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
2025.08.20
21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
2025.08.20
18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
2025.08.20
10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
2025.08.20
09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
2025.08.20
05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
2025.08.20
05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
2025.08.19
22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
2025.08.19
21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
2025.08.19
14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
2025.08.19
13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ассоль
М
Ассоль
М
2025.08.19
13:10
Із Бориса Заходера
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
2025.08.19
13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
2025.08.19
12:36
Стерня навколо їжачиться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
2025.08.19
09:23
Сьогодні легендарний вокаліст культового гурту «Deep Purple», перший виконавець партії Ісуса Христа в рок-опері «Ісус Христос - суперзірка» зустрічає поважний ювілей.
Щиро вітаємо видатного музиканта, який від перших днів війни активно підтримує Україну!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щиро вітаємо видатного музиканта, який від перших днів війни активно підтримує Україну!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Play вoy
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Play вoy
Після чудової суміші ялинкового та піхтового лісових ароматів коломийська залізниця різко привертала увагу новоприбулих до мазутних плям, пересмажених біляшів та їдкого туалетного духу.
Дмитро Мар’янович, враховуючи недосвідченість рідних в українській мові, попрямував до квиткової черги і залишився там, позираючи то у вікно, то до сторінок журналу сина “Play boy”. Неуважно гортаючи його сторінки, з задоволенням думав, що, нарешті, син і донька мають вищу освіту. Настунька вже одружена, здається, щасливо. Молоді чекають дитину.Звичайно, син повинен був першим одружитися, адже старший. Але ще є час. Професія інженера у сучасному світі не дасть пропасти. Зовні – гарний, міцний, стрункий, син не випиває і не курить, що навіть дивно в його оточенні.“Йому б матеріальне становище „підвищити”, як кажуть, заробити грошей та знайти красуню,
щоб любилися та жили щасливо. Адже Гриць- спокійний хлопець, маминої вдачі”.
Він ще раз кинув погляд на Ніну, вбрану в джинси та легку блузку і схожу на студентку, ніби й не вона народила йому таких дітей, посміхнувся везінню і заглибився в журнал.
Потяг на Одесу вже прибув на другу колію, але касир не поспішала відкривати віконечко видачі квитків, клацаючи кнопками клавіатури та поглядаючи на екран комп’ютера. Потім встала, поправила перед люстерком локони, підфарбувала губи й неспішно сіла на робоче місце, кинувши погляд на чергу,
де зупинилася поглядом на фігурі вже немолодого чоловіка, що зазирав у журнал“Play boу”,розглядаючи знімки. “ Ще один старий хлопчик”, – подумалося їй, і вона згадала свою сварку з чоловіком:
–Ти вважаєш – я старий,– говорив він їй,– а й не знаєш, що мене, як колишнього культуриста, запросили до зйомок у журналі “Рlау boy”.
...Коли дійшла черга Дмитра, касир ніби навмисне вдала, що не чує його заявки:
–П’ять до Кишинева. Плацкарт.
–Погано з дружиною живеться? – ні сіло ні впало кинула йому фразу. Дмитро мовчав, адже не очікував на свою адресу подібних запитань від сторонньої людини. Клацаючи по клавішам, касирша вже мовчки простягнула руку до віконечка, чекаючи грошей. Розрахувавшись, Дмитро звернув увагу на
вісімнадцятий номер вагона і запитав:
– З якої сторони буде голова потяга?
–Побачите на пероні. Чи рахувати не вмієте? – колюче запитала вона і зразу ж кинула: – Слідуючий!
Дмитро вийшов на перон і звернувся до чергового вокзала:–Де приблизно стоятиме вісімнадцятий вагон Одеського потягу? Ми–з гостей, перевантажені їдемо і не хотілося б снувати…
–Де потрібно: у кінці, – байдуже відповів службовець.
Дмитро Мар’янович підійшов до своїх, повідомив необхідне, взяв рюкзак і плетену корзину. Зять підхопив сумки, а Грицеві випало підняти десятилітрову скляну банку з афенами на цукрі, доверху набитою бабкою Гафією.
Жінкам дісталися менш навантажені сумки, і всі підбігцем рушили в кінець потягу.Та яким було здивування, коли динамік сповістив про відправлення через дві хвилини, а їх вісімнад цятого вагону в кінці як і не бувало!
Завантажена компанія метнулася в протилежний бік, на ходу запитуючи у провідників, де ж його розміщено, сподіва ючись, що при компонуванні вагон приєднали до тепловозу, на початок потяга.
–Швидше, швидше! – підганяла Ніна, сама залишаючись далеко позаду. Збоку виглядало так, ніби вони змагаються, хто більше зможе нести на бігу. Вже спустошів перон, вже вагони прийняли на себе увесь вантаж, що повинні довезти до місця призначення, а сімейство Дмитра Мар’яновича зачепив вимушений маршрут: всі бігли так, немов за ними гналося стадо вепрів! Найтяжче було Грицю: бутиль був надто важким (ручки сумки відірвалися), і хлопець, тримаючи однією рукою за його
горло, другою підтримуючи знизу, ніс його поперед себе з великою обережністю, намагаючись не відстати.
Крос до тепловозу був марним.
–Де ж ваш вісімнадцятий і що це все означає? – захекано крикнув Дмитро Мар’янович машиністу.
–Його не дали. Біжіть у сьомий, до начальника потягу, не запізніться!
–Тато, ми зараз сядемо у перший і нікуди більше бігати не будемо. – Злий Гриць ледве дихав, подаючи зятеві вантаж наверх. – Ти, мій розумний тато, не в “Play boy” би заглядав, – старий вже для цього, – а виконував обов’язки, що взяв на себе, належним чином!
Ніна зупинила його, сердито гримнувши: – Як тобі не соромно?
– Соромно?! Ми…Ми! Все знаємо та вміємо!А отаку комедію хто з вас наламав? “Play boy”!–знову роздратовано кинув Гриць.– До самого Кишинева не підходьте і не звертайтеся.– Відвернувшись
до вікна, він потихеньку потирав скроні з навіжено пульсуючими жилками, намагаючись заспокоїти їх клекотіння.
Та не зважаючи на його гнів, всі почали знесилено сміятися, переходячи на регіт. І тоді, вийнявши з кишені злощасний “Play boy”, Дмитро Мар’янович непомітно поклав його у куток на сидіння: “Нехай тут відпочиває, адже заганяв таки! Можливо, комусь згодиться…”
1996 р.
Дмитро Мар’янович, враховуючи недосвідченість рідних в українській мові, попрямував до квиткової черги і залишився там, позираючи то у вікно, то до сторінок журналу сина “Play boy”. Неуважно гортаючи його сторінки, з задоволенням думав, що, нарешті, син і донька мають вищу освіту. Настунька вже одружена, здається, щасливо. Молоді чекають дитину.Звичайно, син повинен був першим одружитися, адже старший. Але ще є час. Професія інженера у сучасному світі не дасть пропасти. Зовні – гарний, міцний, стрункий, син не випиває і не курить, що навіть дивно в його оточенні.“Йому б матеріальне становище „підвищити”, як кажуть, заробити грошей та знайти красуню,
щоб любилися та жили щасливо. Адже Гриць- спокійний хлопець, маминої вдачі”.
Він ще раз кинув погляд на Ніну, вбрану в джинси та легку блузку і схожу на студентку, ніби й не вона народила йому таких дітей, посміхнувся везінню і заглибився в журнал.
Потяг на Одесу вже прибув на другу колію, але касир не поспішала відкривати віконечко видачі квитків, клацаючи кнопками клавіатури та поглядаючи на екран комп’ютера. Потім встала, поправила перед люстерком локони, підфарбувала губи й неспішно сіла на робоче місце, кинувши погляд на чергу,
де зупинилася поглядом на фігурі вже немолодого чоловіка, що зазирав у журнал“Play boу”,розглядаючи знімки. “ Ще один старий хлопчик”, – подумалося їй, і вона згадала свою сварку з чоловіком:
–Ти вважаєш – я старий,– говорив він їй,– а й не знаєш, що мене, як колишнього культуриста, запросили до зйомок у журналі “Рlау boy”.
...Коли дійшла черга Дмитра, касир ніби навмисне вдала, що не чує його заявки:
–П’ять до Кишинева. Плацкарт.
–Погано з дружиною живеться? – ні сіло ні впало кинула йому фразу. Дмитро мовчав, адже не очікував на свою адресу подібних запитань від сторонньої людини. Клацаючи по клавішам, касирша вже мовчки простягнула руку до віконечка, чекаючи грошей. Розрахувавшись, Дмитро звернув увагу на
вісімнадцятий номер вагона і запитав:
– З якої сторони буде голова потяга?
–Побачите на пероні. Чи рахувати не вмієте? – колюче запитала вона і зразу ж кинула: – Слідуючий!
Дмитро вийшов на перон і звернувся до чергового вокзала:–Де приблизно стоятиме вісімнадцятий вагон Одеського потягу? Ми–з гостей, перевантажені їдемо і не хотілося б снувати…
–Де потрібно: у кінці, – байдуже відповів службовець.
Дмитро Мар’янович підійшов до своїх, повідомив необхідне, взяв рюкзак і плетену корзину. Зять підхопив сумки, а Грицеві випало підняти десятилітрову скляну банку з афенами на цукрі, доверху набитою бабкою Гафією.
Жінкам дісталися менш навантажені сумки, і всі підбігцем рушили в кінець потягу.Та яким було здивування, коли динамік сповістив про відправлення через дві хвилини, а їх вісімнад цятого вагону в кінці як і не бувало!
Завантажена компанія метнулася в протилежний бік, на ходу запитуючи у провідників, де ж його розміщено, сподіва ючись, що при компонуванні вагон приєднали до тепловозу, на початок потяга.
–Швидше, швидше! – підганяла Ніна, сама залишаючись далеко позаду. Збоку виглядало так, ніби вони змагаються, хто більше зможе нести на бігу. Вже спустошів перон, вже вагони прийняли на себе увесь вантаж, що повинні довезти до місця призначення, а сімейство Дмитра Мар’яновича зачепив вимушений маршрут: всі бігли так, немов за ними гналося стадо вепрів! Найтяжче було Грицю: бутиль був надто важким (ручки сумки відірвалися), і хлопець, тримаючи однією рукою за його
горло, другою підтримуючи знизу, ніс його поперед себе з великою обережністю, намагаючись не відстати.
Крос до тепловозу був марним.
–Де ж ваш вісімнадцятий і що це все означає? – захекано крикнув Дмитро Мар’янович машиністу.
–Його не дали. Біжіть у сьомий, до начальника потягу, не запізніться!
–Тато, ми зараз сядемо у перший і нікуди більше бігати не будемо. – Злий Гриць ледве дихав, подаючи зятеві вантаж наверх. – Ти, мій розумний тато, не в “Play boy” би заглядав, – старий вже для цього, – а виконував обов’язки, що взяв на себе, належним чином!
Ніна зупинила його, сердито гримнувши: – Як тобі не соромно?
– Соромно?! Ми…Ми! Все знаємо та вміємо!А отаку комедію хто з вас наламав? “Play boy”!–знову роздратовано кинув Гриць.– До самого Кишинева не підходьте і не звертайтеся.– Відвернувшись
до вікна, він потихеньку потирав скроні з навіжено пульсуючими жилками, намагаючись заспокоїти їх клекотіння.
Та не зважаючи на його гнів, всі почали знесилено сміятися, переходячи на регіт. І тоді, вийнявши з кишені злощасний “Play boy”, Дмитро Мар’янович непомітно поклав його у куток на сидіння: “Нехай тут відпочиває, адже заганяв таки! Можливо, комусь згодиться…”
1996 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію