ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Play вoy
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Play вoy
Після чудової суміші ялинкового та піхтового лісових ароматів коломийська залізниця різко привертала увагу новоприбулих до мазутних плям, пересмажених біляшів та їдкого туалетного духу.
Дмитро Мар’янович, враховуючи недосвідченість рідних в українській мові, попрямував до квиткової черги і залишився там, позираючи то у вікно, то до сторінок журналу сина “Play boy”. Неуважно гортаючи його сторінки, з задоволенням думав, що, нарешті, син і донька мають вищу освіту. Настунька вже одружена, здається, щасливо. Молоді чекають дитину.Звичайно, син повинен був першим одружитися, адже старший. Але ще є час. Професія інженера у сучасному світі не дасть пропасти. Зовні – гарний, міцний, стрункий, син не випиває і не курить, що навіть дивно в його оточенні.“Йому б матеріальне становище „підвищити”, як кажуть, заробити грошей та знайти красуню,
щоб любилися та жили щасливо. Адже Гриць- спокійний хлопець, маминої вдачі”.
Він ще раз кинув погляд на Ніну, вбрану в джинси та легку блузку і схожу на студентку, ніби й не вона народила йому таких дітей, посміхнувся везінню і заглибився в журнал.
Потяг на Одесу вже прибув на другу колію, але касир не поспішала відкривати віконечко видачі квитків, клацаючи кнопками клавіатури та поглядаючи на екран комп’ютера. Потім встала, поправила перед люстерком локони, підфарбувала губи й неспішно сіла на робоче місце, кинувши погляд на чергу,
де зупинилася поглядом на фігурі вже немолодого чоловіка, що зазирав у журнал“Play boу”,розглядаючи знімки. “ Ще один старий хлопчик”, – подумалося їй, і вона згадала свою сварку з чоловіком:
–Ти вважаєш – я старий,– говорив він їй,– а й не знаєш, що мене, як колишнього культуриста, запросили до зйомок у журналі “Рlау boy”.
...Коли дійшла черга Дмитра, касир ніби навмисне вдала, що не чує його заявки:
–П’ять до Кишинева. Плацкарт.
–Погано з дружиною живеться? – ні сіло ні впало кинула йому фразу. Дмитро мовчав, адже не очікував на свою адресу подібних запитань від сторонньої людини. Клацаючи по клавішам, касирша вже мовчки простягнула руку до віконечка, чекаючи грошей. Розрахувавшись, Дмитро звернув увагу на
вісімнадцятий номер вагона і запитав:
– З якої сторони буде голова потяга?
–Побачите на пероні. Чи рахувати не вмієте? – колюче запитала вона і зразу ж кинула: – Слідуючий!
Дмитро вийшов на перон і звернувся до чергового вокзала:–Де приблизно стоятиме вісімнадцятий вагон Одеського потягу? Ми–з гостей, перевантажені їдемо і не хотілося б снувати…
–Де потрібно: у кінці, – байдуже відповів службовець.
Дмитро Мар’янович підійшов до своїх, повідомив необхідне, взяв рюкзак і плетену корзину. Зять підхопив сумки, а Грицеві випало підняти десятилітрову скляну банку з афенами на цукрі, доверху набитою бабкою Гафією.
Жінкам дісталися менш навантажені сумки, і всі підбігцем рушили в кінець потягу.Та яким було здивування, коли динамік сповістив про відправлення через дві хвилини, а їх вісімнад цятого вагону в кінці як і не бувало!
Завантажена компанія метнулася в протилежний бік, на ходу запитуючи у провідників, де ж його розміщено, сподіва ючись, що при компонуванні вагон приєднали до тепловозу, на початок потяга.
–Швидше, швидше! – підганяла Ніна, сама залишаючись далеко позаду. Збоку виглядало так, ніби вони змагаються, хто більше зможе нести на бігу. Вже спустошів перон, вже вагони прийняли на себе увесь вантаж, що повинні довезти до місця призначення, а сімейство Дмитра Мар’яновича зачепив вимушений маршрут: всі бігли так, немов за ними гналося стадо вепрів! Найтяжче було Грицю: бутиль був надто важким (ручки сумки відірвалися), і хлопець, тримаючи однією рукою за його
горло, другою підтримуючи знизу, ніс його поперед себе з великою обережністю, намагаючись не відстати.
Крос до тепловозу був марним.
–Де ж ваш вісімнадцятий і що це все означає? – захекано крикнув Дмитро Мар’янович машиністу.
–Його не дали. Біжіть у сьомий, до начальника потягу, не запізніться!
–Тато, ми зараз сядемо у перший і нікуди більше бігати не будемо. – Злий Гриць ледве дихав, подаючи зятеві вантаж наверх. – Ти, мій розумний тато, не в “Play boy” би заглядав, – старий вже для цього, – а виконував обов’язки, що взяв на себе, належним чином!
Ніна зупинила його, сердито гримнувши: – Як тобі не соромно?
– Соромно?! Ми…Ми! Все знаємо та вміємо!А отаку комедію хто з вас наламав? “Play boy”!–знову роздратовано кинув Гриць.– До самого Кишинева не підходьте і не звертайтеся.– Відвернувшись
до вікна, він потихеньку потирав скроні з навіжено пульсуючими жилками, намагаючись заспокоїти їх клекотіння.
Та не зважаючи на його гнів, всі почали знесилено сміятися, переходячи на регіт. І тоді, вийнявши з кишені злощасний “Play boy”, Дмитро Мар’янович непомітно поклав його у куток на сидіння: “Нехай тут відпочиває, адже заганяв таки! Можливо, комусь згодиться…”
1996 р.
Дмитро Мар’янович, враховуючи недосвідченість рідних в українській мові, попрямував до квиткової черги і залишився там, позираючи то у вікно, то до сторінок журналу сина “Play boy”. Неуважно гортаючи його сторінки, з задоволенням думав, що, нарешті, син і донька мають вищу освіту. Настунька вже одружена, здається, щасливо. Молоді чекають дитину.Звичайно, син повинен був першим одружитися, адже старший. Але ще є час. Професія інженера у сучасному світі не дасть пропасти. Зовні – гарний, міцний, стрункий, син не випиває і не курить, що навіть дивно в його оточенні.“Йому б матеріальне становище „підвищити”, як кажуть, заробити грошей та знайти красуню,
щоб любилися та жили щасливо. Адже Гриць- спокійний хлопець, маминої вдачі”.
Він ще раз кинув погляд на Ніну, вбрану в джинси та легку блузку і схожу на студентку, ніби й не вона народила йому таких дітей, посміхнувся везінню і заглибився в журнал.
Потяг на Одесу вже прибув на другу колію, але касир не поспішала відкривати віконечко видачі квитків, клацаючи кнопками клавіатури та поглядаючи на екран комп’ютера. Потім встала, поправила перед люстерком локони, підфарбувала губи й неспішно сіла на робоче місце, кинувши погляд на чергу,
де зупинилася поглядом на фігурі вже немолодого чоловіка, що зазирав у журнал“Play boу”,розглядаючи знімки. “ Ще один старий хлопчик”, – подумалося їй, і вона згадала свою сварку з чоловіком:
–Ти вважаєш – я старий,– говорив він їй,– а й не знаєш, що мене, як колишнього культуриста, запросили до зйомок у журналі “Рlау boy”.
...Коли дійшла черга Дмитра, касир ніби навмисне вдала, що не чує його заявки:
–П’ять до Кишинева. Плацкарт.
–Погано з дружиною живеться? – ні сіло ні впало кинула йому фразу. Дмитро мовчав, адже не очікував на свою адресу подібних запитань від сторонньої людини. Клацаючи по клавішам, касирша вже мовчки простягнула руку до віконечка, чекаючи грошей. Розрахувавшись, Дмитро звернув увагу на
вісімнадцятий номер вагона і запитав:
– З якої сторони буде голова потяга?
–Побачите на пероні. Чи рахувати не вмієте? – колюче запитала вона і зразу ж кинула: – Слідуючий!
Дмитро вийшов на перон і звернувся до чергового вокзала:–Де приблизно стоятиме вісімнадцятий вагон Одеського потягу? Ми–з гостей, перевантажені їдемо і не хотілося б снувати…
–Де потрібно: у кінці, – байдуже відповів службовець.
Дмитро Мар’янович підійшов до своїх, повідомив необхідне, взяв рюкзак і плетену корзину. Зять підхопив сумки, а Грицеві випало підняти десятилітрову скляну банку з афенами на цукрі, доверху набитою бабкою Гафією.
Жінкам дісталися менш навантажені сумки, і всі підбігцем рушили в кінець потягу.Та яким було здивування, коли динамік сповістив про відправлення через дві хвилини, а їх вісімнад цятого вагону в кінці як і не бувало!
Завантажена компанія метнулася в протилежний бік, на ходу запитуючи у провідників, де ж його розміщено, сподіва ючись, що при компонуванні вагон приєднали до тепловозу, на початок потяга.
–Швидше, швидше! – підганяла Ніна, сама залишаючись далеко позаду. Збоку виглядало так, ніби вони змагаються, хто більше зможе нести на бігу. Вже спустошів перон, вже вагони прийняли на себе увесь вантаж, що повинні довезти до місця призначення, а сімейство Дмитра Мар’яновича зачепив вимушений маршрут: всі бігли так, немов за ними гналося стадо вепрів! Найтяжче було Грицю: бутиль був надто важким (ручки сумки відірвалися), і хлопець, тримаючи однією рукою за його
горло, другою підтримуючи знизу, ніс його поперед себе з великою обережністю, намагаючись не відстати.
Крос до тепловозу був марним.
–Де ж ваш вісімнадцятий і що це все означає? – захекано крикнув Дмитро Мар’янович машиністу.
–Його не дали. Біжіть у сьомий, до начальника потягу, не запізніться!
–Тато, ми зараз сядемо у перший і нікуди більше бігати не будемо. – Злий Гриць ледве дихав, подаючи зятеві вантаж наверх. – Ти, мій розумний тато, не в “Play boy” би заглядав, – старий вже для цього, – а виконував обов’язки, що взяв на себе, належним чином!
Ніна зупинила його, сердито гримнувши: – Як тобі не соромно?
– Соромно?! Ми…Ми! Все знаємо та вміємо!А отаку комедію хто з вас наламав? “Play boy”!–знову роздратовано кинув Гриць.– До самого Кишинева не підходьте і не звертайтеся.– Відвернувшись
до вікна, він потихеньку потирав скроні з навіжено пульсуючими жилками, намагаючись заспокоїти їх клекотіння.
Та не зважаючи на його гнів, всі почали знесилено сміятися, переходячи на регіт. І тоді, вийнявши з кишені злощасний “Play boy”, Дмитро Мар’янович непомітно поклав його у куток на сидіння: “Нехай тут відпочиває, адже заганяв таки! Можливо, комусь згодиться…”
1996 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію