Після чудової суміші ялинкового та піхтового лісових ароматів коломийська залізниця різко привертала увагу новоприбулих до мазутних плям, пересмажених біляшів та їдкого туалетного духу.
Дмитро Мар’янович, враховуючи недосвідченість рідних в українській мові, попрямував до квиткової черги і залишився там, позираючи то у вікно, то до сторінок журналу сина “Play boy”. Неуважно гортаючи його сторінки, з задоволенням думав, що, нарешті, син і донька мають вищу освіту. Настунька вже одружена, здається, щасливо. Молоді чекають дитину.Звичайно, син повинен був першим одружитися, адже старший. Але ще є час. Професія інженера у сучасному світі не дасть пропасти. Зовні – гарний, міцний, стрункий, син не випиває і не курить, що навіть дивно в його оточенні.“Йому б матеріальне становище „підвищити”, як кажуть, заробити грошей та знайти красуню,
щоб любилися та жили щасливо. Адже Гриць- спокійний хлопець, маминої вдачі”.
Він ще раз кинув погляд на Ніну, вбрану в джинси та легку блузку і схожу на студентку, ніби й не вона народила йому таких дітей, посміхнувся везінню і заглибився в журнал.

Потяг на Одесу вже прибув на другу колію, але касир не поспішала відкривати віконечко видачі квитків, клацаючи кнопками клавіатури та поглядаючи на екран комп’ютера. Потім встала, поправила перед люстерком локони, підфарбувала губи й неспішно сіла на робоче місце, кинувши погляд на чергу,
де зупинилася поглядом на фігурі вже немолодого чоловіка, що зазирав у журнал“Play boу”,розглядаючи знімки. “ Ще один старий хлопчик”, – подумалося їй, і вона згадала свою сварку з чоловіком:
–Ти вважаєш – я старий,– говорив він їй,– а й не знаєш, що мене, як колишнього культуриста, запросили до зйомок у журналі “Рlау boy”.
...Коли дійшла черга Дмитра, касир ніби навмисне вдала, що не чує його заявки:
–П’ять до Кишинева. Плацкарт.
–Погано з дружиною живеться? – ні сіло ні впало кинула йому фразу. Дмитро мовчав, адже не очікував на свою адресу подібних запитань від сторонньої людини. Клацаючи по клавішам, касирша вже мовчки простягнула руку до віконечка, чекаючи грошей. Розрахувавшись, Дмитро звернув увагу на
вісімнадцятий номер вагона і запитав:
– З якої сторони буде голова потяга?
–Побачите на пероні. Чи рахувати не вмієте? – колюче запитала вона і зразу ж кинула: – Слідуючий!
Дмитро вийшов на перон і звернувся до чергового вокзала:–Де приблизно стоятиме вісімнадцятий вагон Одеського потягу? Ми–з гостей, перевантажені їдемо і не хотілося б снувати…
–Де потрібно: у кінці, – байдуже відповів службовець.

Дмитро Мар’янович підійшов до своїх, повідомив необхідне, взяв рюкзак і плетену корзину. Зять підхопив сумки, а Грицеві випало підняти десятилітрову скляну банку з афенами на цукрі, доверху набитою бабкою Гафією.
Жінкам дісталися менш навантажені сумки, і всі підбігцем рушили в кінець потягу.Та яким було здивування, коли динамік сповістив про відправлення через дві хвилини, а їх вісімнад цятого вагону в кінці як і не бувало!
Завантажена компанія метнулася в протилежний бік, на ходу запитуючи у провідників, де ж його розміщено, сподіва ючись, що при компонуванні вагон приєднали до тепловозу, на початок потяга.
–Швидше, швидше! – підганяла Ніна, сама залишаючись далеко позаду. Збоку виглядало так, ніби вони змагаються, хто більше зможе нести на бігу. Вже спустошів перон, вже вагони прийняли на себе увесь вантаж, що повинні довезти до місця призначення, а сімейство Дмитра Мар’яновича зачепив вимушений маршрут: всі бігли так, немов за ними гналося стадо вепрів! Найтяжче було Грицю: бутиль був надто важким (ручки сумки відірвалися), і хлопець, тримаючи однією рукою за його
горло, другою підтримуючи знизу, ніс його поперед себе з великою обережністю, намагаючись не відстати.
Крос до тепловозу був марним.
–Де ж ваш вісімнадцятий і що це все означає? – захекано крикнув Дмитро Мар’янович машиністу.
–Його не дали. Біжіть у сьомий, до начальника потягу, не запізніться!
–Тато, ми зараз сядемо у перший і нікуди більше бігати не будемо. – Злий Гриць ледве дихав, подаючи зятеві вантаж наверх. – Ти, мій розумний тато, не в “Play boy” би заглядав, – старий вже для цього, – а виконував обов’язки, що взяв на себе, належним чином!
Ніна зупинила його, сердито гримнувши: – Як тобі не соромно?
– Соромно?! Ми…Ми! Все знаємо та вміємо!А отаку комедію хто з вас наламав? “Play boy”!–знову роздратовано кинув Гриць.– До самого Кишинева не підходьте і не звертайтеся.– Відвернувшись
до вікна, він потихеньку потирав скроні з навіжено пульсуючими жилками, намагаючись заспокоїти їх клекотіння.
Та не зважаючи на його гнів, всі почали знесилено сміятися, переходячи на регіт. І тоді, вийнявши з кишені злощасний “Play boy”, Дмитро Мар’янович непомітно поклав його у куток на сидіння: “Нехай тут відпочиває, адже заганяв таки! Можливо, комусь згодиться…”
1996 р.