- Про що ти думаєш, о чоловічку?
Буває ж бо ти думаєш? Про що?
О, певно, не про зоресяйну нічку
і не про гарну на своїй спідничку -
про недосяжне, ясно, не будь-що?
Вино ж не випите, дружина поряд, -
невже про гроші, і туманну даль?
О де ж таємно бродить мужній погляд,
в якому неземна живе печаль?

- Ах Донно,
темно на серцях і боязливо,
у зорі лицарів сьогоднішніх юга
і ваші очі через це проймає злива -
вам жаль епоху, що, розсудливо примхлива,
так сумно ніжилась у таїні гріха?
Та киньте ви місця піжонів і брехливців,
махніть в Мукачево, чи Жашків – день шляху
і ви натрапите, як сарна на мисливців,
на долю, Донно, що не відає страху.

Хоча:
Жінки, вино, і кроки Командора
лише початки марева років.
Є для всього продовження - з учора
у майбуття, та й хто би не хотів
пройти потойбіч звичних відчуттів,
де також яв, а не уява хвора -
я був там з вами, Донно, уві сні -
у смазі літа ви літали гола,
пригадуєте - ранком, навесні:
Венеція, Палаццо, баркарола...

Що несподівано згадалося мені,
і так виразно. А тепер ось і не знаю,
чи повторити це можливо чи ж бо ні
в тілесному, в якому тільки дрібки раю,
украй короткі миті для чоловіків.
От і задумався я, Донно, і гадаю,
чи зупинити час в коханні хто зумів?
А ось в любові - інша річ, на цім змовкаю,
бо ж із любов'ю головне, те що без слів.

2010