ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анастасій Гречкосій / Проза

 Йоганн-Вольфганг Гете
Щаслива подія
(Перше знайомство з Шиллером)

Усі мої бажання і надії перевершило спілкування з Шиллером, яке одного разу розвинулося, і я в найвищій мірі можу вважати, що його мені підготувала удача в попередні роки. Цією сприятливою подією я маю завдячувати своїм зусиллям над метаморфозами рослин, внаслідок чого одна обставина призвела до усунення розбіжностей, що тривалий час віддаляли мене від Шиллера.
Після повернення з Італії, де я прагнув досягти більшої визначеності й чистоти в усіх царинах мистецтва; не замислюючись над тим, щó тим часом відбувається у Німеччині, я виявив, що там великий авторитет і значний вплив здобули більш-менш нові поетичні твори, але, на жаль, такі, що викликали в мене надзвичайну відразу: назву лиш “Ардінгелло” Гейнзе та “Розбійників” Шиллера. Перший був мені ненависний за те, що намагався чуттєвість і плутаний спосіб мислення облагородити й обгрунтувати за допомогою образотворчого мистецтва, другий – за те, що він – могутній, але незрілий талант – вилив на свою вітчизну бурхливий, стрімкий потік саме тих етичних і театральних парадоксів, од яких я намагався очиститись.
Обом цим обдарованим людям я не докоряв у тому, що вони замислили й здійснювали: не може людина заборонити собі діяти на власний манер; спочатку вона намагається робити це несвідомо, некультурно; потім, на кожній сходинці своєї освіти, дедалі свідоміше; тому так багато розумного й безглуздого розповсюджується світом, породжуючи сум*яття за сум*яттям.
Одначе галас, який здійнявся на Батьківщині, успіх, який спостиг ці дивовижні вироджені твори – як у шалених студентів, так і в освічених придворних дам – злякали мене, бо я погадав, що усі мої зусилля цілком пропали, а предмет моїх устремлінь здавався мені знищеним і паралізованим. Але найбільше мені боліло те, що усі друзі, духовно пов*язані зі мною, – Генріх Меєр і Моріц, а також художники Тишбейн і Бурі, які й далі працювали в моєму дусі, так само перебували під загрозою; я був гнітюче вражений. Я вже б охоче відмовився од вивчення образотворчого мистецтва, од продовження занять поезією, якби це було можливо, бо ж де була надія перевершити ці витвори – геніальні за значенням і дикі за формою? Тільки збагніть мій стан! Я намагався виплекати й переказати іншим найчистіші погляди, а сам опинився затиснутим у лещата між Ардінгелло і Францом Моором.
Моріц, який також повернувся з Італії та деякий час мешкав у мене, разом зі мною палко відстоював ці переконання. Я уникав Шиллера, який зупинився у Ваймарі й мешкав по сусідству зі мною. Поява “Дона Карлоса” була не спроможна зблизити нас; усі спроби людей, однаково близьких і йому й мені, примирити нас, я відхиляв, і так ми далі жили деякий час.
Його стаття “Про грацію і гідність” так само не могла примирити мене з ним. Кантіанську філософію, що так високо ставить суб*єкта, проте звужує його зміст, він сприйняв із радістю. Ця філософія розвивала те виняткове, що природа вклала у його сутність, але він, у найвищому почутті свободи й самовизначення, був невдячний до Великої Матері, хоча вона повелася з ним зовсім не як мачуха. Замість того, щоб бачити її єдиною, такою, котра закономірно породжує все живе – від найнижчого до найвищого, він розглядав її з точки зору лічених, властивих людині, емпіричних підходів. Я навіть гадав, що деякі його різкі висловлювання, націлені прямо в мене, хибно висвітлюють мій спосіб мислення; при цьому я відчув, що було би ще гірше, якби вони стосувалися не мене, бо тоді неймовірна прірва між нашими світоглядами виокреслилась би ще більш явно.
Не могло бути й думки про зближення. Навіть м*які вмовляння самого Дальберга, який цінував Шиллера по заслугам, лишилися безплідними, крім того, підстави, які я протиставляв усякому зближенню, важко було спростувати. Ніхто не може заперечити, що між двома антиподами за духом лежить відстань, більша за діаметр земної кулі, що їх обидвох можна вважати полюсами, які вже тому не можуть збігтися в одне. Але що між ними існує певний зв*язок, видно хочби з такого:
Шиллер переїхав до Єни, де я, знов-таки, його не бачив. У той час Батш, завдяки своїй неймовірній енергійності, заснував Товариство дослідників природи, діяльність якого була забезпечена прекрасними колекціями та відмінною апаратурою. Я зазвичай був присутній на періодичних засіданнях Товариства. Одного разу я зустрів там Шиллера: ми випадково вийшли в один час, зав*язалася розмова, він здавався зацівленим доповіддю, але зауважив – дуже розумно і розсудливо – що мені вельми сподобалося: такий членований підхід до природи жодним чином не може заохотити дилетанта, як би він не був зацікавлений.
Я відповів, що цей підхід і посвяченого, певно, відштовхне і що можна ще підійти до природи в інший спосіб, не займаючись її діленням і членуванням, а намагаючись відтворити її, йдучи від цілого до частин. Він хотів більше прояснити цю мою думку, але не приховував сумніву, бо не вірив, що таке моє твердження випливає з власного досвіду.
Ми дійшли до його дому, і наша розмова спонукала мене увійти. Я швидко виклав свій погляд на метаморфози рослин і так описав кількома характерними штрихами символічну рослину, щоби він її наочно уявив. Шиллер із надзвичайною цікавістю слухав і розглядав увесь мій рисунок, виявляючи неабияку кмітливість, але коли я скінчив говорити, він похитав головою і мовив: “Це зовсім не досвід, це ідея”. Я був вражений і дещо засмучений: тут беззаперечно окреслився пункт, який нас розділяв. Твердження з “Грації та гідності” знову спало мені на думку, здійнявся старий гнів, але я зібрав себе і відповів: “Мені, звісно, дуже приємно, що я маю ідеї, не знаючи про них, і навіть бачу їх на власні очі”
Шиллер, який виявляв значно більше життєвої розсудливісті й вихованості від мене, – гадаючи радше залучити мене до “Орів”, котрі мав намір видавати, ніж відштовхнути од них, – відповів мені як освічений кантіанець. Оскільки ж на мій упертий реалізм дедалі виникали приводи для палких заперечень, то було багато боротьби, а потім наставало перемир*я – жоден із нас не міг почуватися переможцем, бо кожен вважав себе непереможним. Мене робили зовсім нещасним речення, подібні до таких: “Як може виникнути досвід, котрий був би узгоджений з ідеєю? Адже своєрідність останньої полягає саме у тому, що досвід ніколи не збігається з нею”. Якщо він вважає за ідею те, що я називаю досвідом, то між ними обома мусить-таки бути щось посереднє, зв*язне! Одначе перший крок було зроблено. Шиллер мав велику притягальну силу, він міцно тримав усіх, хто до нього наблизився; я схвалив його задум і пообіцяв багато з того, що в мене лежало сховане, йому віддати. Його дружина, яку я ще дитиною любив і поважав, доклала багато зусиль для нашого ліпшого порозуміння; усі друзі з обох боків були задоволені; так у найпалкіших суперечках – що, мабуть, ніколи не згасали – ми скріпили нашу злуку, яка тривала безперервно усе життя, принісши нам та іншим людям чимало добра.
Для мене, зокрема, ці стосунки були весною, коли усе довкола брунькувалося й проростало з дружнього насіння й гілля. Наші обопільні листи дають найбільш безпосереднє, ясне і повне свідчення цього.


Коментарі

Свою розмову з Шиллером після засідання Товариства дослідників природи під назвою “Щаслива подія” Гете надрукував у часописі “До питань природознавства, особливо морфології” (№ 216, 09.09.1817 р.). 1830 р. Гете дописав вступ і кінець до цієї публікації та у такому вигляді нарис увійшов до видання його творів 1837 р.

“Моріц... деякий час мешкав у мене”. Моріц перебував у Гете вдома від грудня 1788 по січень 1789 р.
“... зупинився у Ваймарі...”. Шиллер провів у Ваймарі час від листопада 1788 до травня 1789 р.
“Шиллер переїхав до Єни” – у травні 1789 р.
“Одного разу я зустрів там Шиллера”. Ця зустріч між двома поетами, ймовірно, відбулася між 20 і 23 липня 1794 р.


Переклав із німецької А.Гречкосій

Публікації, пов*язані з Шиллером, присвячено його нещодавній річниці, на жаль, доволі слабко висвітленій в Україні.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-07-12 23:26:04
Переглядів сторінки твору 6252
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.733 / 5.5  (4.431 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 4.628 / 5.5  (4.321 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2013.07.26 18:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-07-13 10:29:11 ]
Вельми вдячні, - те, що потрібно!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Реалізм Андрій Сюр (Л.П./Л.П.) [ 2010-07-13 16:55:20 ]
Сподобався переклад))) Скажіть будь ласка, пане Гречкосій, скільки часу було потрібно, щоб перекласти "Щасливу подію"??? Як Ви починали перекладати цю розмову? Що стало стимулом до створення цього перекладу (звичайно, крім річниці Шиллера)???Дякую)))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анастасій Гречкосій (Л.П./М.К.) [ 2010-08-08 20:37:12 ]
1. Щиро дякую шановній Редакції!

2. Вдячний, п. Андрію!
Відповідаю стисло: перекладав за покликом
серця, недовго.