
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анастасій Гречкосій /
Проза
Йоганн-Вольфганг Гете
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Йоганн-Вольфганг Гете
Щаслива подія
(Перше знайомство з Шиллером)
Усі мої бажання і надії перевершило спілкування з Шиллером, яке одного разу розвинулося, і я в найвищій мірі можу вважати, що його мені підготувала удача в попередні роки. Цією сприятливою подією я маю завдячувати своїм зусиллям над метаморфозами рослин, внаслідок чого одна обставина призвела до усунення розбіжностей, що тривалий час віддаляли мене від Шиллера.
Після повернення з Італії, де я прагнув досягти більшої визначеності й чистоти в усіх царинах мистецтва; не замислюючись над тим, щó тим часом відбувається у Німеччині, я виявив, що там великий авторитет і значний вплив здобули більш-менш нові поетичні твори, але, на жаль, такі, що викликали в мене надзвичайну відразу: назву лиш “Ардінгелло” Гейнзе та “Розбійників” Шиллера. Перший був мені ненависний за те, що намагався чуттєвість і плутаний спосіб мислення облагородити й обгрунтувати за допомогою образотворчого мистецтва, другий – за те, що він – могутній, але незрілий талант – вилив на свою вітчизну бурхливий, стрімкий потік саме тих етичних і театральних парадоксів, од яких я намагався очиститись.
Обом цим обдарованим людям я не докоряв у тому, що вони замислили й здійснювали: не може людина заборонити собі діяти на власний манер; спочатку вона намагається робити це несвідомо, некультурно; потім, на кожній сходинці своєї освіти, дедалі свідоміше; тому так багато розумного й безглуздого розповсюджується світом, породжуючи сум*яття за сум*яттям.
Одначе галас, який здійнявся на Батьківщині, успіх, який спостиг ці дивовижні вироджені твори – як у шалених студентів, так і в освічених придворних дам – злякали мене, бо я погадав, що усі мої зусилля цілком пропали, а предмет моїх устремлінь здавався мені знищеним і паралізованим. Але найбільше мені боліло те, що усі друзі, духовно пов*язані зі мною, – Генріх Меєр і Моріц, а також художники Тишбейн і Бурі, які й далі працювали в моєму дусі, так само перебували під загрозою; я був гнітюче вражений. Я вже б охоче відмовився од вивчення образотворчого мистецтва, од продовження занять поезією, якби це було можливо, бо ж де була надія перевершити ці витвори – геніальні за значенням і дикі за формою? Тільки збагніть мій стан! Я намагався виплекати й переказати іншим найчистіші погляди, а сам опинився затиснутим у лещата між Ардінгелло і Францом Моором.
Моріц, який також повернувся з Італії та деякий час мешкав у мене, разом зі мною палко відстоював ці переконання. Я уникав Шиллера, який зупинився у Ваймарі й мешкав по сусідству зі мною. Поява “Дона Карлоса” була не спроможна зблизити нас; усі спроби людей, однаково близьких і йому й мені, примирити нас, я відхиляв, і так ми далі жили деякий час.
Його стаття “Про грацію і гідність” так само не могла примирити мене з ним. Кантіанську філософію, що так високо ставить суб*єкта, проте звужує його зміст, він сприйняв із радістю. Ця філософія розвивала те виняткове, що природа вклала у його сутність, але він, у найвищому почутті свободи й самовизначення, був невдячний до Великої Матері, хоча вона повелася з ним зовсім не як мачуха. Замість того, щоб бачити її єдиною, такою, котра закономірно породжує все живе – від найнижчого до найвищого, він розглядав її з точки зору лічених, властивих людині, емпіричних підходів. Я навіть гадав, що деякі його різкі висловлювання, націлені прямо в мене, хибно висвітлюють мій спосіб мислення; при цьому я відчув, що було би ще гірше, якби вони стосувалися не мене, бо тоді неймовірна прірва між нашими світоглядами виокреслилась би ще більш явно.
Не могло бути й думки про зближення. Навіть м*які вмовляння самого Дальберга, який цінував Шиллера по заслугам, лишилися безплідними, крім того, підстави, які я протиставляв усякому зближенню, важко було спростувати. Ніхто не може заперечити, що між двома антиподами за духом лежить відстань, більша за діаметр земної кулі, що їх обидвох можна вважати полюсами, які вже тому не можуть збігтися в одне. Але що між ними існує певний зв*язок, видно хочби з такого:
Шиллер переїхав до Єни, де я, знов-таки, його не бачив. У той час Батш, завдяки своїй неймовірній енергійності, заснував Товариство дослідників природи, діяльність якого була забезпечена прекрасними колекціями та відмінною апаратурою. Я зазвичай був присутній на періодичних засіданнях Товариства. Одного разу я зустрів там Шиллера: ми випадково вийшли в один час, зав*язалася розмова, він здавався зацівленим доповіддю, але зауважив – дуже розумно і розсудливо – що мені вельми сподобалося: такий членований підхід до природи жодним чином не може заохотити дилетанта, як би він не був зацікавлений.
Я відповів, що цей підхід і посвяченого, певно, відштовхне і що можна ще підійти до природи в інший спосіб, не займаючись її діленням і членуванням, а намагаючись відтворити її, йдучи від цілого до частин. Він хотів більше прояснити цю мою думку, але не приховував сумніву, бо не вірив, що таке моє твердження випливає з власного досвіду.
Ми дійшли до його дому, і наша розмова спонукала мене увійти. Я швидко виклав свій погляд на метаморфози рослин і так описав кількома характерними штрихами символічну рослину, щоби він її наочно уявив. Шиллер із надзвичайною цікавістю слухав і розглядав увесь мій рисунок, виявляючи неабияку кмітливість, але коли я скінчив говорити, він похитав головою і мовив: “Це зовсім не досвід, це ідея”. Я був вражений і дещо засмучений: тут беззаперечно окреслився пункт, який нас розділяв. Твердження з “Грації та гідності” знову спало мені на думку, здійнявся старий гнів, але я зібрав себе і відповів: “Мені, звісно, дуже приємно, що я маю ідеї, не знаючи про них, і навіть бачу їх на власні очі”
Шиллер, який виявляв значно більше життєвої розсудливісті й вихованості від мене, – гадаючи радше залучити мене до “Орів”, котрі мав намір видавати, ніж відштовхнути од них, – відповів мені як освічений кантіанець. Оскільки ж на мій упертий реалізм дедалі виникали приводи для палких заперечень, то було багато боротьби, а потім наставало перемир*я – жоден із нас не міг почуватися переможцем, бо кожен вважав себе непереможним. Мене робили зовсім нещасним речення, подібні до таких: “Як може виникнути досвід, котрий був би узгоджений з ідеєю? Адже своєрідність останньої полягає саме у тому, що досвід ніколи не збігається з нею”. Якщо він вважає за ідею те, що я називаю досвідом, то між ними обома мусить-таки бути щось посереднє, зв*язне! Одначе перший крок було зроблено. Шиллер мав велику притягальну силу, він міцно тримав усіх, хто до нього наблизився; я схвалив його задум і пообіцяв багато з того, що в мене лежало сховане, йому віддати. Його дружина, яку я ще дитиною любив і поважав, доклала багато зусиль для нашого ліпшого порозуміння; усі друзі з обох боків були задоволені; так у найпалкіших суперечках – що, мабуть, ніколи не згасали – ми скріпили нашу злуку, яка тривала безперервно усе життя, принісши нам та іншим людям чимало добра.
Для мене, зокрема, ці стосунки були весною, коли усе довкола брунькувалося й проростало з дружнього насіння й гілля. Наші обопільні листи дають найбільш безпосереднє, ясне і повне свідчення цього.
Коментарі
Свою розмову з Шиллером після засідання Товариства дослідників природи під назвою “Щаслива подія” Гете надрукував у часописі “До питань природознавства, особливо морфології” (№ 216, 09.09.1817 р.). 1830 р. Гете дописав вступ і кінець до цієї публікації та у такому вигляді нарис увійшов до видання його творів 1837 р.
“Моріц... деякий час мешкав у мене”. Моріц перебував у Гете вдома від грудня 1788 по січень 1789 р.
“... зупинився у Ваймарі...”. Шиллер провів у Ваймарі час від листопада 1788 до травня 1789 р.
“Шиллер переїхав до Єни” – у травні 1789 р.
“Одного разу я зустрів там Шиллера”. Ця зустріч між двома поетами, ймовірно, відбулася між 20 і 23 липня 1794 р.
Переклав із німецької А.Гречкосій
(Перше знайомство з Шиллером)
Усі мої бажання і надії перевершило спілкування з Шиллером, яке одного разу розвинулося, і я в найвищій мірі можу вважати, що його мені підготувала удача в попередні роки. Цією сприятливою подією я маю завдячувати своїм зусиллям над метаморфозами рослин, внаслідок чого одна обставина призвела до усунення розбіжностей, що тривалий час віддаляли мене від Шиллера.
Після повернення з Італії, де я прагнув досягти більшої визначеності й чистоти в усіх царинах мистецтва; не замислюючись над тим, щó тим часом відбувається у Німеччині, я виявив, що там великий авторитет і значний вплив здобули більш-менш нові поетичні твори, але, на жаль, такі, що викликали в мене надзвичайну відразу: назву лиш “Ардінгелло” Гейнзе та “Розбійників” Шиллера. Перший був мені ненависний за те, що намагався чуттєвість і плутаний спосіб мислення облагородити й обгрунтувати за допомогою образотворчого мистецтва, другий – за те, що він – могутній, але незрілий талант – вилив на свою вітчизну бурхливий, стрімкий потік саме тих етичних і театральних парадоксів, од яких я намагався очиститись.
Обом цим обдарованим людям я не докоряв у тому, що вони замислили й здійснювали: не може людина заборонити собі діяти на власний манер; спочатку вона намагається робити це несвідомо, некультурно; потім, на кожній сходинці своєї освіти, дедалі свідоміше; тому так багато розумного й безглуздого розповсюджується світом, породжуючи сум*яття за сум*яттям.
Одначе галас, який здійнявся на Батьківщині, успіх, який спостиг ці дивовижні вироджені твори – як у шалених студентів, так і в освічених придворних дам – злякали мене, бо я погадав, що усі мої зусилля цілком пропали, а предмет моїх устремлінь здавався мені знищеним і паралізованим. Але найбільше мені боліло те, що усі друзі, духовно пов*язані зі мною, – Генріх Меєр і Моріц, а також художники Тишбейн і Бурі, які й далі працювали в моєму дусі, так само перебували під загрозою; я був гнітюче вражений. Я вже б охоче відмовився од вивчення образотворчого мистецтва, од продовження занять поезією, якби це було можливо, бо ж де була надія перевершити ці витвори – геніальні за значенням і дикі за формою? Тільки збагніть мій стан! Я намагався виплекати й переказати іншим найчистіші погляди, а сам опинився затиснутим у лещата між Ардінгелло і Францом Моором.
Моріц, який також повернувся з Італії та деякий час мешкав у мене, разом зі мною палко відстоював ці переконання. Я уникав Шиллера, який зупинився у Ваймарі й мешкав по сусідству зі мною. Поява “Дона Карлоса” була не спроможна зблизити нас; усі спроби людей, однаково близьких і йому й мені, примирити нас, я відхиляв, і так ми далі жили деякий час.
Його стаття “Про грацію і гідність” так само не могла примирити мене з ним. Кантіанську філософію, що так високо ставить суб*єкта, проте звужує його зміст, він сприйняв із радістю. Ця філософія розвивала те виняткове, що природа вклала у його сутність, але він, у найвищому почутті свободи й самовизначення, був невдячний до Великої Матері, хоча вона повелася з ним зовсім не як мачуха. Замість того, щоб бачити її єдиною, такою, котра закономірно породжує все живе – від найнижчого до найвищого, він розглядав її з точки зору лічених, властивих людині, емпіричних підходів. Я навіть гадав, що деякі його різкі висловлювання, націлені прямо в мене, хибно висвітлюють мій спосіб мислення; при цьому я відчув, що було би ще гірше, якби вони стосувалися не мене, бо тоді неймовірна прірва між нашими світоглядами виокреслилась би ще більш явно.
Не могло бути й думки про зближення. Навіть м*які вмовляння самого Дальберга, який цінував Шиллера по заслугам, лишилися безплідними, крім того, підстави, які я протиставляв усякому зближенню, важко було спростувати. Ніхто не може заперечити, що між двома антиподами за духом лежить відстань, більша за діаметр земної кулі, що їх обидвох можна вважати полюсами, які вже тому не можуть збігтися в одне. Але що між ними існує певний зв*язок, видно хочби з такого:
Шиллер переїхав до Єни, де я, знов-таки, його не бачив. У той час Батш, завдяки своїй неймовірній енергійності, заснував Товариство дослідників природи, діяльність якого була забезпечена прекрасними колекціями та відмінною апаратурою. Я зазвичай був присутній на періодичних засіданнях Товариства. Одного разу я зустрів там Шиллера: ми випадково вийшли в один час, зав*язалася розмова, він здавався зацівленим доповіддю, але зауважив – дуже розумно і розсудливо – що мені вельми сподобалося: такий членований підхід до природи жодним чином не може заохотити дилетанта, як би він не був зацікавлений.
Я відповів, що цей підхід і посвяченого, певно, відштовхне і що можна ще підійти до природи в інший спосіб, не займаючись її діленням і членуванням, а намагаючись відтворити її, йдучи від цілого до частин. Він хотів більше прояснити цю мою думку, але не приховував сумніву, бо не вірив, що таке моє твердження випливає з власного досвіду.
Ми дійшли до його дому, і наша розмова спонукала мене увійти. Я швидко виклав свій погляд на метаморфози рослин і так описав кількома характерними штрихами символічну рослину, щоби він її наочно уявив. Шиллер із надзвичайною цікавістю слухав і розглядав увесь мій рисунок, виявляючи неабияку кмітливість, але коли я скінчив говорити, він похитав головою і мовив: “Це зовсім не досвід, це ідея”. Я був вражений і дещо засмучений: тут беззаперечно окреслився пункт, який нас розділяв. Твердження з “Грації та гідності” знову спало мені на думку, здійнявся старий гнів, але я зібрав себе і відповів: “Мені, звісно, дуже приємно, що я маю ідеї, не знаючи про них, і навіть бачу їх на власні очі”
Шиллер, який виявляв значно більше життєвої розсудливісті й вихованості від мене, – гадаючи радше залучити мене до “Орів”, котрі мав намір видавати, ніж відштовхнути од них, – відповів мені як освічений кантіанець. Оскільки ж на мій упертий реалізм дедалі виникали приводи для палких заперечень, то було багато боротьби, а потім наставало перемир*я – жоден із нас не міг почуватися переможцем, бо кожен вважав себе непереможним. Мене робили зовсім нещасним речення, подібні до таких: “Як може виникнути досвід, котрий був би узгоджений з ідеєю? Адже своєрідність останньої полягає саме у тому, що досвід ніколи не збігається з нею”. Якщо він вважає за ідею те, що я називаю досвідом, то між ними обома мусить-таки бути щось посереднє, зв*язне! Одначе перший крок було зроблено. Шиллер мав велику притягальну силу, він міцно тримав усіх, хто до нього наблизився; я схвалив його задум і пообіцяв багато з того, що в мене лежало сховане, йому віддати. Його дружина, яку я ще дитиною любив і поважав, доклала багато зусиль для нашого ліпшого порозуміння; усі друзі з обох боків були задоволені; так у найпалкіших суперечках – що, мабуть, ніколи не згасали – ми скріпили нашу злуку, яка тривала безперервно усе життя, принісши нам та іншим людям чимало добра.
Для мене, зокрема, ці стосунки були весною, коли усе довкола брунькувалося й проростало з дружнього насіння й гілля. Наші обопільні листи дають найбільш безпосереднє, ясне і повне свідчення цього.
Коментарі
Свою розмову з Шиллером після засідання Товариства дослідників природи під назвою “Щаслива подія” Гете надрукував у часописі “До питань природознавства, особливо морфології” (№ 216, 09.09.1817 р.). 1830 р. Гете дописав вступ і кінець до цієї публікації та у такому вигляді нарис увійшов до видання його творів 1837 р.
“Моріц... деякий час мешкав у мене”. Моріц перебував у Гете вдома від грудня 1788 по січень 1789 р.
“... зупинився у Ваймарі...”. Шиллер провів у Ваймарі час від листопада 1788 до травня 1789 р.
“Шиллер переїхав до Єни” – у травні 1789 р.
“Одного разу я зустрів там Шиллера”. Ця зустріч між двома поетами, ймовірно, відбулася між 20 і 23 липня 1794 р.
Переклав із німецької А.Гречкосій
Публікації, пов*язані з Шиллером, присвячено його нещодавній річниці, на жаль, доволі слабко висвітленій в Україні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію