Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
РОНДЕЛЬ АХУЛІ
(літературна пародія)
Вже літо умостилось в космічному купе,
Щоб їхати на південь з північної півкулі.
А грім, дощів напившись, розлігся і хропе,
Хмарини прикривають віконечко сліпе.
А вітер доїдає засохле канапе -
І згадує печально про наїдки минулі.
Вже літо умостилось в космічному купе,
Щоб їхати на південь з північної півкулі.
Катання це щорічне, банальне і тупе,
Триватиме недовго в дорожньому розгулі.
Розводжу я руками у розпачі. А ху́лі...
Його не зупинити - нема таких КП...
Вже літо умостилось в космічному купе.
(АВbа аbАВ аbbаА)
29.07.2010
«Серпневий рондель з кодою» Гаррібальд Сідоров
Пан чорт вже умостився в космічному купе,
Створінням Божим роздає пиндюлі.
Прикрилось сонце хмарою й сопе,
А грім щось розпердівся і хропе…
Дрімав там вітер десь на канапе
І вчадів, бідний, од громової пілюлі.
Пан чорт вже умостився в космічному купе,
Створінням Божим роздає пиндюлі.
Жінок, дівчат він обзива на «пе»,*
І в позу Рекса ставить у розгулі…
Я в нього літописцем став Ахулі –
Не до культури тут, знов культ КП.
Пан чорт вже умостився в космічному купе.
(АМba казлАМ єbbaA)
29.07.2037 р.
*Збій ритму продиктований головним героєм Ронделю Ахулі - чортом.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
