Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
РОНДЕЛЬ АХУЛІ
(літературна пародія)
Вже літо умостилось в космічному купе,
Щоб їхати на південь з північної півкулі.
А грім, дощів напившись, розлігся і хропе,
Хмарини прикривають віконечко сліпе.
А вітер доїдає засохле канапе -
І згадує печально про наїдки минулі.
Вже літо умостилось в космічному купе,
Щоб їхати на південь з північної півкулі.
Катання це щорічне, банальне і тупе,
Триватиме недовго в дорожньому розгулі.
Розводжу я руками у розпачі. А ху́лі...
Його не зупинити - нема таких КП...
Вже літо умостилось в космічному купе.
(АВbа аbАВ аbbаА)
29.07.2010
«Серпневий рондель з кодою» Гаррібальд Сідоров
Пан чорт вже умостився в космічному купе,
Створінням Божим роздає пиндюлі.
Прикрилось сонце хмарою й сопе,
А грім щось розпердівся і хропе…
Дрімав там вітер десь на канапе
І вчадів, бідний, од громової пілюлі.
Пан чорт вже умостився в космічному купе,
Створінням Божим роздає пиндюлі.
Жінок, дівчат він обзива на «пе»,*
І в позу Рекса ставить у розгулі…
Я в нього літописцем став Ахулі –
Не до культури тут, знов культ КП.
Пан чорт вже умостився в космічному купе.
(АМba казлАМ єbbaA)
29.07.2037 р.
*Збій ритму продиктований головним героєм Ронделю Ахулі - чортом.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
