Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.23
12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
2026.06.23
12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.
Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
