Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.
Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
