
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.24
16:05
Всує ти в суєті
стоїш, стовбичиш, Сталіне,
старанно стертий старий –
історії протиставлений.
Стиха ступив в застій
з конституційними святами
і заганяв у стрій
стоїш, стовбичиш, Сталіне,
старанно стертий старий –
історії протиставлений.
Стиха ступив в застій
з конституційними святами
і заганяв у стрій
2025.09.24
15:46
У царстві снігу, як у задзеркаллі,
Все навпаки і манить глибина.
Тебе провалля снігу налякало,
Що пропікає до самого дна.
У царстві снігу безконечнім, давнім
Мороз сягає глибини віків.
Проймає пісня снігу, ніби дайни,
Все навпаки і манить глибина.
Тебе провалля снігу налякало,
Що пропікає до самого дна.
У царстві снігу безконечнім, давнім
Мороз сягає глибини віків.
Проймає пісня снігу, ніби дайни,
2025.09.24
14:05
Білим світом сум
Тайно спокій крадне.
Від печальних дум
Серця квітка в’яне.
Приспів:
Хай журба-печаль
Буде трохи світла,
Тайно спокій крадне.
Від печальних дум
Серця квітка в’яне.
Приспів:
Хай журба-печаль
Буде трохи світла,
2025.09.24
12:19
Причепурена ти у барвисте,
Ніби квіти цвітуть у степу,
А на шії червоне намисто.
Ти народжуєшся за добу
У руках українських майстерних –
Оберіг із шматочків тканин.
Уособлення ти характерних
Сподівань задушевних глибин.
Ніби квіти цвітуть у степу,
А на шії червоне намисто.
Ти народжуєшся за добу
У руках українських майстерних –
Оберіг із шматочків тканин.
Уособлення ти характерних
Сподівань задушевних глибин.
2025.09.23
23:03
Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
2025.09.23
18:14
У середу близько п’ятої ледь розвидниться
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.
Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”

Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію