Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.
Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
