Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
20:26
Як палає в небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Піроманом підпалений порох,
Я не знаю навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.
Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
“Книга, якої не було на Форумі” або “Про цнотливість”
Якщо для молодої панянки цнотливість — це гордість, то з книгою усе трохи інакше: якщо її жодного разу не прочитають, то життя позбавляється сенсу і подальше існування здається таким безглуздим. Так, коли горять непрочитані книги, то кожна з них усе ще вірить в те, що якийсь сміливець таки витягне з полум'я бодай одну сторінку і черпне найсолодшого у світі нектару — словесного. Так, кожна книга мріє про те, щоб її торкались, гортали, заглиблювались у найтонкіші її таємниці. Вона згодна навіть на те, щоб терпіти усі ці тортурні позначки на полях, що завдають так багато болю. Книга — не річ.Максим мчав на шаленій швидкості, не помічаючи ані червоного світла, ані пішоходів. В думках крутилось тільки те, що через двадцять хвилин він повинен дістатись до центру міста. В протилежному випадку втратить те, що називав своєю роботою. У Львові стартував сімнадцятий Форум видавців. Представником одного із видавництв був і Максим, але робота його полягала не в тому, щоб організовувати презентації та зустрічі з пресою. Юнак, правду кажучи, не мав жодного відношення до книжок, окрім того, що повинен день у день перевозити їх з одного місця в інше. Інколи сам не розумів, для чого погодився на таку роботу, бо від усього серця ненавидів книжки. В дитинстві його так часто змушували їх читати, що з віком виникло якесь почуття огиди до паперу загалом.
Львівські вулиці сьогодні, як ніколи, нагадували руїну: міське керівництво перерило усе, що могло перерити. Для пішоходів це, звісно, сприятлива умова, бо можна без остраху перебігати дорогу у будь-якому місці, а от для водіїв місто Лева стало суцільним пеклом: кожен третій нервово палив через вікно свого авто. Максим не брався за цигарки, навпаки, намагався зберегти спокій та рівновагу. Аж раптом хлопець не втримався і виїхав на тротуар, об'їхав кілька автівок і чкурнув у найближчий поворот, добряче злякавши перехожих.
Про те, щоб припаркувати автомобіль поблизу Палацу Мистецтв ( саме там відбувалась виставка ), можна було хіба помріяти. Максим вигадав зручний для себе варіант: щоразу він відчиняв авто, викладав на землю дві-три упаковки книжок, зачиняв авто і ніс увесь багаж у приміщення, долаючи не малу відстань. Усе йшло за планом і хлопець наче перевиконував своє завдання, оскільки мав у запасі ще кілька хвилин. Максим підняв останній пакунок і з якогось дива він розірвався. Книги посипались на брудну бруківку. Юнак спітнів, не розуміючи, як таке могло трапитись. Поспіхом збирав іще новенькі книги і намагався їх полічити. Здавалось, усі двадцять штук опинились у його руках і хлопець помчав на виставку, де вже от-от мало розпочатись дійство, якого львів'яни і гості міста чекали цілий рік.
Велика книга із яскравою червоною обкладинкою плакала від страху у чужій квартирі, де не було жодної схожої на неї. Кожну сторінку охопила паніка і десь поблизу вже відчувався подих того, що люди називають смертю. Ця книга пам'ятала усе, що сталось із нею від дня виходу в світ. Спочатку була довга дорога, яка моментами навіть втомлювала. Жодна із книжок, що знаходились поруч, не розуміла, куди їх везуть. Але в одну мить розпочався хаос і відчуття холоду проникло у кожен рядок. Звук від глухого удару об землю пробився у кожну літеру. Пам'ятала колеса дорогого авто. Потім машина від'їхала і пішов дощ. Яскрава обкладинка намокла, і здалеку виглядала так, наче із неї точилась кров. Згодом відчула дотик людської руки. Він швидше нагадував лоскіт, і, здавалось, приємнішого відчуття не існує. Передчуття щастя просочилось крізь обкладинку на дно душі. Її принесли у тепле місце і дали можливість висохнути і відігрітись, перед тим, як хтось розпочне читання. Наївна така...
На світанку баба Надя, яка знайшла дивну річ, вирвала із неї усі сторінки. Усі до одної. Обкладинку кинула до використаних упаковок з-під гороху і взялась за діло. Виготовила рівно сто п'ятдесят паперових пакетів, і обличчя її засвітилось радістю.
Зараз бабця збере їх і обмотає гумкою. Потім одягне свій улюблений сірий плащ і накине на плечі брудну коричневу хустку. Збере усе своє причандалля і вирушить на щоденну роботу. Всядеться у парку і розкладе на гнилому столику миски з соняшниковим насінням та арахісом. Поруч з ними лежатимуть новенькі пакети, на яких ще й фарба не висохла. Протягом дня до її столику підійдуть десятки людей. Одні викинуть пакет у сміття, пересипавши насіння у кишеню. Другі донесуть його додому, щоб спалити разом з іншим непотребом. А треті залишать у потязі під купою шкарлупи. Сторінки чогось неймовірного переживуть смерть наодинці — кожен по-своєму. За цей період у світі станеться безліч подій: комусь відніме мову, хтось одружиться, хтось збанкрутує, а хтось втратить цнотливість. І якщо для дівчини цнотливість- це гордість, то з книгами все зовсім по-іншому...
19/09/2010- 22/09/2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
