ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2023.02.02 09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком

Микола Соболь
2023.02.02 05:35
Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.

Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,

Віктор Кучерук
2023.02.02 04:46
Коли у гаю за рікою
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.

Хельґі Йогансен
2023.02.01 23:02
Ну  що  ж,  прощай!  Ідеш  від  мене…  Осінь.
Де  ти  ступала  –  інеєм  лежить
Моя самотність.  Зглянься  ж  хоч  на  мить!
А  я  кричав  колись,  що  з  мене  досить
Твого  повітря,  вижовклих  листків,
Дощів, туману...  Час  вже  пролетів
І  ти

Тетяна Левицька
2023.02.01 22:00
Це маячня, мій любий, тільки сон,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..

То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,

Віктор Михайлович Насипаний
2023.02.01 21:33
Сперечались якось троє про життя вар’яти.
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба

Віктор Кучерук
2023.02.01 20:12
Сон рябої кобили
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.

Ніна Виноградська
2023.02.01 19:37
Чи Громомовиця, чи Громниця,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є

Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,

Козак Дума
2023.02.01 19:32
Актор із тебе нікудишній,
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…

Ігор Шоха
2023.02.01 18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька

поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою

ті літали і втішалися
небо в римах колисалося

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі

Гриць Янківська
2023.02.01 16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.

Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,

Софія Цимбалиста
2023.02.01 12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути

Олександр Сушко
2023.02.01 10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.

Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Гриць Янківська
2023.01.04

Максим мксклгн
2023.01.03

Хельґі Йогансен
2022.12.08

Ірина Вірна
2022.12.03

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Батальйон смерті

 Сновида

"Метелик і танк"

(Е. Гемінгвей)

Образ твору Яких тільки людей у 1983-1985 роках доля не робила солдатами! Радянська імперія гостро потребувала солдат ще й до того вела війну яка набирала оберти. Новобранців не вистачало. Почали брати до війська всіх – студентів, хворих (армія, мовляв, вилікує!), засуджених, батьків двох дітей – коротше всіх. Андроповщина з її «загвинчуванням гайок» робила «відмазки» від армії практично неможливими – принаймні для переважної більшості людей. За часів служби в армії довелось мені бачити в якості солдат дуже різних людей і серед них було чимало дивних. «Батальйон смерті» колекціонував саме таких. Серед таких трапився і сновида – рядовий К. Серед глухої ночі він підіймався з ліжка і починав блукати по казармі дивлячись в нескінченність порожнечі невидячими очима. Коли його кликали – він не чув і не реагував. Тільки коли ловили і торсали приходив до тями, починав питати для чого його розбудили і підняли з ліжка. Про свої нічні блукання він нічого не пам’ятав. Міг блукати цілу ніч нечутно ступаючи босими ногами, роздягнутий – і це не дивлячись на холод в казармі, перевтому і хронічні недосипання. Судячи по всьому мозок його спав на ходу. Брати таких людей до армії це злочин! Крім того, що він був сновидою, в нього була ще низка відхилень у психіці які було видно неозброєним оком. Я не спеціаліст в цій області, діагноз ставити не можу. Але навіть солдати, які постійно підозрювали інших у симуляції і «шлангуванні» говорили офіцерам, що його треба «комісувати». Він викликав співчуття вже своїм зовнішнім виглядом. Нагадував велику дитину. Він так і сприймав світ як дитина віком п’яти років. Хоча інтелектуальний розвиток в нього був нормальний, у його голові склалась навіть своя філософська система. Дивився на оточуючих людей поглядом дитини – очі були сповнені якось безпосередності, довірливості, відкритості. Наївний він був до неймовірності. Такі люди не можуть служити в армії! Не можуть брати до рук зброї! Але хто в тій країні це розумів… Коли йому давали якийсь наказ, він дивувався і питав навіщо це потрібно, коли йому особливо популярно це пояснювали він йшов виконувати, але через хвилину забував, починав просто собі гуляти і співати якусь дитячу пісеньку. Його могли послати за дровами, він приходив з букетом квіті і казав: «Гляньте які красиві ромашки я назбирав! Це вам!» І на таку блаженну, святу людину, на цю дитину в деяких садистів піднімалась рука! Інстинкт самозбереження в рядового К. був практично відсутній. Коли його били чи замахувались на нього він навіть не захищався і не прикривав голову руками. Після ударів починав голосно плакати – не просто плакати – ридати, як плачуть діти. Плач цей тривав годинами, сльози горошинами котились з його очей. Якщо його били сильніше, він просто втрачав свідомість. Надовго. Плакати він міг інколи просто так – без причини. За запитання – чому він плаче відповідав: «Я хочу до мами! Додому!» Від їжі він відмовлявся, казав, що це не смачно. В умовах батальйону смерті це фактично було самогубство. Смертний вирок. Він і так приїхав в частину «доход ягою». Тепер худнув на очах – швидко перетворювався в живий скелет обтягнутий шкірою. В якійсь інший частині його «забракували» - побачили, що хворий на голову, але не комісували, а відправили служити в «батальйон смерті» де він був практично приречений. Коли його призначили в караул і дали до рук автомат, це виглядало як зла пародія, знущання над радянською армією. Треба було його сфотографувати при цьому і опублікувати фото на Заході. Гонка озброєнь і холодна відчайна тут же припинились би. Всім би стало ясно, що армія з такими солдатами не здатна воювати. Більш абсурдної картини на армійську тему мені ще бачити не доводилось. В караулі серед ночі він кинув пост, прийшов без автомата в караулку і сказав, що йому холодно, він хоче спати, автомат залишив під парканом, бо він важкий і він не може його носити. Автомат знайшли і пробували йому пояснити призначення «цієї залізяки», що було важко: «Ти хоч розумієш, що за втрату автомата тебе посадять до тюрми?!» «А це погано чи добре?» (Вмів він задавати питання!) «Там дуже погано!» «Гірше ніж тут?» «Гірше!» «Тоді відвезіть мене краще до тюрми, може тоді до мене мама буде приходити і цукерки приносити… Або краще вбийте мене, бо сам я застрелитись не вмію, а мені тут дуже і дуже погано…» Після кількох таких казусів його перестали ставити в караули і наряди. Навіть на шикування батальйону його не випускали. Ну, уявіть собі картину: плац, «Батальйон!!! Струнко!!!» Тиша. Сніг гасить далекі звуки. І раптом дитячий голос - дзвінко: «А я придумав нову пісеньку про Чебурашку!» Зрештою, з казарми його взагалі не випускали - поставили «вічним днювальним». А що? Хороший днювальний вийшов! Головне було не дати йому роздягтись. Він так і засинав вдягненим, а потім вставав у блукав цілу ніч по казармі з багнет-ножем на ремені. Нічна казарма «батальйону смерті» це особливий світ! Від перевтоми нервова система багатьох солдат була розхитана. Багато хто у сні розмовляв. Причому не один і часто солдати під час сну вели довгі діалоги один з одним про які звісно не пам’ятали і не вірили коли їм про це переповідали. «Сєрьога! Ти воду забув злити, двіжок розморозиш!» «Я злив. Тобі завтра в караул заступати. А я в наряд по кухні йду – прапор казав…» І так цілу ніч… Можете уявити собі цю картину. Напівтемрява. Сплячі солдати перегукуються і кидають в простір беззмістовні фрази і серед цього блукає між ліжками сновида з ножем на поясі і дивиться божевільними очима у нескінченність… Офіцери дивились рядового К. якимось дивним поглядом – була там і жалість, і якийсь відчай: «І це такими солдатами командувати???» Один офіцер – капітан Н. який відрізнявся досить суворим підходом до солдат зайшов в казарму, підходив до кожного солдата і навіть не наказував – благав: «Не чіпайте К! Заради всього святого не чіпайте К.! Біда буде!» Але його все одно «чіпали»… Я боявся найгіршого – що він просто помре одного чорного дня. Але йому пощастило. Одного дня приїхала перевірка. Всю частину, звісно «драяли» потужно кілька ночей підряд до цього. Рядового К. і кількох йому подібних «кадрів» вирішили десь сховати. Але він таки трапився на очі перевіряючим! Вони одразу зрозуміли, що це знахідка. Закрились з ним в кабінеті на чотири години. Рядовий К. міг говорити тільки правду, він навіть не уявляв, як можна говорити не те, що думаєш. Коли його повела в кабінет комісія очі в офіцерів стали великими і круглими. І не тільки в офіцерів. Почався страшенний скандал. Але кінчилось як завжди нічим – кількох офіцерів насварили, пару солдатів (найбільших садистів) посадили на гауптвахту, рядового К. відвезли в якусь іншу частину. Ходили чутки, що його комісували. Я молив Бога, щоб це була правда. Інакше він просто би не вижив…

2010
(Спогади про реальні події 1983-1984 років)
(Малюнок з мережі)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-10-22 02:44:47
Переглядів сторінки твору 981
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.457 / 5.02)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2023.02.02 12:44
Автор у цю хвилину відсутній