Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Політінформація
У «батальйоні смерті» (себто в N-ській військовій частині) у 1983 – 1984 роках проводились політінформації. Нерегулярно, звісно, – частіше солдат зранку залучали до якихось робіт – але проводились. Жовніри до цих політико-виховних заходів відносились неоднозначно: з одного боку приємніше сидіти в теплі в «ленінській кімнаті» ніж чистити від снігу плац, з іншого – слухати майже годину якусь беззмістовну тарабарщину, що переривається періодично криками: «Солдате!!! Не спи – замерзнеш!!!» було нудно. Політінформацію щоразу проводили інші офіцери чи унтерофіцери надстрокої служби. Найгірше якщо це доручали прапорщику – це вже був повний маразм. Тоді по складах читалась газета «Правда». Кожне слово іноземного походження читалось з помилкою і неправильним наголосом. Складалось враження, що «товариш прапорщик» грає вар’ята і зображає пародію на партійного діяча. Але це була не пародія – він справді погано вмів читати і багатьох «складних і довгих» слів просто не розумів. Це було б смішно, якби не було так сумно – ця людина вважала себе вищою кастою в порівнянні з нами – солдатами… Трохи веселіше було, коли проводили заняття офіцери. Тут уже могла звучати безпосередня розповідь про те як «важко живеться робітникам на Заході, як важко служити солдатам в американській армії – над ними постійно знущаються і кожної миті можуть з армії вигнати. І тоді вони опиняються в армії безробітних і помирають від голоду під парканом. А вас тут годують, одягають і ви того не цінуєте». О, в скількох солдат в цей час з’являлася в голові думка: «Мене б з цієї армії вигнали – як би я був би за це вдячний!» Два рази проводив політінформацію «особіст» з гарнізонного штабу – майор Л. Це вже просто було моторошно. Вся його бурхлива промова крутилась навколо однієї думки яку він кілька разів повторив: «Як шкода, що зараз немає в живих товариша Сталіна. Я би тоді половину з вас розстріляв, а інші несли б службу так як треба». Я ще подумав: «Ну в цьому я і не сумніваюсь – якщо дорветесь до влади знову втопите країну в крові. На цей раз остаточно». Ще в нього була думка: «Я знаю – серед вас є люди які вороже ставляться до радянської влади. І ми за ними слідкуємо. Одного я не розумію: якщо людина радянською владою не задоволена – чого з нею возитись. Розстріляти її [туди роз-туди]!» (Тут у нього була довга тріада сенс якої можна перекласти хіба що приблизно – слів таких в словнику немає). В чию адресу це було сказано деякі з присутніх прекрасно розуміли. Але найбільше мене вразило зовсім не це політзаняття. Одного разу нас знову о сьомій годині ранку загнали в «ленінську кімнату» і сказали, що буде політінформація. Зайшов лейтенант П. Він виглядав набагато старшим за інших лейтенантів батальйону. Причому було дуже сумнівно, що пияцтво і розпуста могли б так зістаріти людини. Очевидно він не виглядав, а справді був набагато старшим. Але в його віці він був не майором чи капітаном, а саме лейтенантом. Судячи по всьому його понизили у званні за якийсь вчинок. Це траплялось у «батальйоні смерті» неодноразово. Обличчя в нього постійно було ніби пом’яте. Однострій принаймі був більш-менш чистий і попрасований (хоча не завжди – бачили його і брудній і пожмаканій формі), але обличчя, яке не приведеш до ладу праскою, видавало в ньому алкоголіка. Багато офіцерів батальйону приходили в казарму п’яними – це вже нікого не дивувало. Але щоб до такої степені – приходити в казарму до солдатів і не триматись на ногах і потім падати і засинати десь в куточку на підлозі – це вже переходило будь-які межі! Бачив його одного разу в казармі – хитався зі сторони в сторону і кричав затинаючись і плутаючи слова: «Струнко, сволота! Струнко, я вам сказав! Ви знаєте хто я такий? Я тут найбільший командир і начальник! Я вам покажу хто я такий!» Були в частині офіцери яких боялись, були і такі яких поважали. Цього ж не просто зневажали, а глибоко зневажали до такої степені, що ігнорували всі без винятку його накази. І отаке одоробало прийшло зранку виховувати солдат політично і нести їм інформацію про події у світі. Я тоді вперше бачив його тверезим. Був досить ретельно поголеним і в охайному однострої, але, не дивлячись на це, він випромінював якийсь бруд. Бувають такі люди – все що вони говорять автоматично стає брудним. Політінформацію він почав з того, що повідомив наскільки його не хотілось сюди йти в таку ранню годину, в нього на ранок були зовсім інші плани, він по його словам планував зранку здійснити один процес, одну дію пов’язану з його біологічною стороною буття. Далі послідувала розповідь про те як у нього пройшла ця ніч – судячи по розповіді – дуже бурхливо. Але лишилась ніби не завершеною, бо довелось йому бігти на службу. «Ех, краще б я…» - тут у нього пішли фантазії на тему як би він провів би цей ранок з анатомічними деталями та з використанням нецензурних слів. У деяких солдат подібні розповіді викликали нездорове пожвавлення. Тут же в очах всіх слухачів була така зелена нудьга… Зеленіша ніж колір їхніх одностроїв. Потім він ніби нагадав для чого власне сюди прийшов. Свіжий номер «Правди» йому читати не було ніякого бажання і тому пустився лейтенант у спогади. Почав розповідати про епізод своєї служби в Афганістані. Як їхали вони на БТР через якийсь кишлак, побачили крамницю і звичайно ж навмисно БТР-ом її зачепили так що одну стіну знесло. Там виявилось багато хороших, корисних і смачних речей які вони тут же в БТР і завантажили. «Якийсь дідусь з бородою голосно обурювався, щось по своєму белькотів то його з АКМ і [вбили до біса]» (переклад висловів приблизний). Потім, по його словам, вони заїхали в інший кишлак і там розважались гвалтуванням місцевих жінок. Я не знаю що з його слів було правдою а що побрехеньками. Але розповідь про свої мародерства в Афганістані доводилось мені від офіцерів чути ще двічі – і щоразу це подавалось як подвиг. Ось, мовляв, служба насправді річ весела – відправлять вас туди – буде чим втішитись. Не сумніваюсь, що подібні факти справді мали місце. Але вихвалятись цим ще й на політінформації – це вже вершина цинізму. Я слухав це все і думав: «Невже ніколи не прийде той день коли тебе і тобі подібних і тих хто тебе в ту нещасну країну послав посадять на ліву підсудних?» Цього офіцера я побачив наступний раз десь через півроку. Він прийшов в казарми п’яним до свинського стану ще й в цивільному одязі. Якщо я не помиляюсь, його засудили на «суді честі» офіцерів за якийсь вчинок, «розжалували» - тобто позбавили офіцерського звання і вигнали зі збройних сил. Він прийшов чи то щось виясняти чи що… Черговий офіцер, що побачивши його викликав солдат і наказав цього «кадра» побити і викинути за межі частини. Що солдати і зробили залюбки – скинули його зі сходів, потім потягнули на КПП і викинули за межі частини. Виглядала це потворно. Нехай це і колишній – але офіцер – і наказувати солдатам його бити… Мені вперше в житті стало шкода людину яку я глибоко зневажав.
2010
(Спогади про реальні події 1983-1985 років. Фото з мережі.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Політінформація
«Невже для життя потрібна ще й потолоч?»
(Ф. Ніцше)
У «батальйоні смерті» (себто в N-ській військовій частині) у 1983 – 1984 роках проводились політінформації. Нерегулярно, звісно, – частіше солдат зранку залучали до якихось робіт – але проводились. Жовніри до цих політико-виховних заходів відносились неоднозначно: з одного боку приємніше сидіти в теплі в «ленінській кімнаті» ніж чистити від снігу плац, з іншого – слухати майже годину якусь беззмістовну тарабарщину, що переривається періодично криками: «Солдате!!! Не спи – замерзнеш!!!» було нудно. Політінформацію щоразу проводили інші офіцери чи унтерофіцери надстрокої служби. Найгірше якщо це доручали прапорщику – це вже був повний маразм. Тоді по складах читалась газета «Правда». Кожне слово іноземного походження читалось з помилкою і неправильним наголосом. Складалось враження, що «товариш прапорщик» грає вар’ята і зображає пародію на партійного діяча. Але це була не пародія – він справді погано вмів читати і багатьох «складних і довгих» слів просто не розумів. Це було б смішно, якби не було так сумно – ця людина вважала себе вищою кастою в порівнянні з нами – солдатами… Трохи веселіше було, коли проводили заняття офіцери. Тут уже могла звучати безпосередня розповідь про те як «важко живеться робітникам на Заході, як важко служити солдатам в американській армії – над ними постійно знущаються і кожної миті можуть з армії вигнати. І тоді вони опиняються в армії безробітних і помирають від голоду під парканом. А вас тут годують, одягають і ви того не цінуєте». О, в скількох солдат в цей час з’являлася в голові думка: «Мене б з цієї армії вигнали – як би я був би за це вдячний!» Два рази проводив політінформацію «особіст» з гарнізонного штабу – майор Л. Це вже просто було моторошно. Вся його бурхлива промова крутилась навколо однієї думки яку він кілька разів повторив: «Як шкода, що зараз немає в живих товариша Сталіна. Я би тоді половину з вас розстріляв, а інші несли б службу так як треба». Я ще подумав: «Ну в цьому я і не сумніваюсь – якщо дорветесь до влади знову втопите країну в крові. На цей раз остаточно». Ще в нього була думка: «Я знаю – серед вас є люди які вороже ставляться до радянської влади. І ми за ними слідкуємо. Одного я не розумію: якщо людина радянською владою не задоволена – чого з нею возитись. Розстріляти її [туди роз-туди]!» (Тут у нього була довга тріада сенс якої можна перекласти хіба що приблизно – слів таких в словнику немає). В чию адресу це було сказано деякі з присутніх прекрасно розуміли. Але найбільше мене вразило зовсім не це політзаняття. Одного разу нас знову о сьомій годині ранку загнали в «ленінську кімнату» і сказали, що буде політінформація. Зайшов лейтенант П. Він виглядав набагато старшим за інших лейтенантів батальйону. Причому було дуже сумнівно, що пияцтво і розпуста могли б так зістаріти людини. Очевидно він не виглядав, а справді був набагато старшим. Але в його віці він був не майором чи капітаном, а саме лейтенантом. Судячи по всьому його понизили у званні за якийсь вчинок. Це траплялось у «батальйоні смерті» неодноразово. Обличчя в нього постійно було ніби пом’яте. Однострій принаймі був більш-менш чистий і попрасований (хоча не завжди – бачили його і брудній і пожмаканій формі), але обличчя, яке не приведеш до ладу праскою, видавало в ньому алкоголіка. Багато офіцерів батальйону приходили в казарму п’яними – це вже нікого не дивувало. Але щоб до такої степені – приходити в казарму до солдатів і не триматись на ногах і потім падати і засинати десь в куточку на підлозі – це вже переходило будь-які межі! Бачив його одного разу в казармі – хитався зі сторони в сторону і кричав затинаючись і плутаючи слова: «Струнко, сволота! Струнко, я вам сказав! Ви знаєте хто я такий? Я тут найбільший командир і начальник! Я вам покажу хто я такий!» Були в частині офіцери яких боялись, були і такі яких поважали. Цього ж не просто зневажали, а глибоко зневажали до такої степені, що ігнорували всі без винятку його накази. І отаке одоробало прийшло зранку виховувати солдат політично і нести їм інформацію про події у світі. Я тоді вперше бачив його тверезим. Був досить ретельно поголеним і в охайному однострої, але, не дивлячись на це, він випромінював якийсь бруд. Бувають такі люди – все що вони говорять автоматично стає брудним. Політінформацію він почав з того, що повідомив наскільки його не хотілось сюди йти в таку ранню годину, в нього на ранок були зовсім інші плани, він по його словам планував зранку здійснити один процес, одну дію пов’язану з його біологічною стороною буття. Далі послідувала розповідь про те як у нього пройшла ця ніч – судячи по розповіді – дуже бурхливо. Але лишилась ніби не завершеною, бо довелось йому бігти на службу. «Ех, краще б я…» - тут у нього пішли фантазії на тему як би він провів би цей ранок з анатомічними деталями та з використанням нецензурних слів. У деяких солдат подібні розповіді викликали нездорове пожвавлення. Тут же в очах всіх слухачів була така зелена нудьга… Зеленіша ніж колір їхніх одностроїв. Потім він ніби нагадав для чого власне сюди прийшов. Свіжий номер «Правди» йому читати не було ніякого бажання і тому пустився лейтенант у спогади. Почав розповідати про епізод своєї служби в Афганістані. Як їхали вони на БТР через якийсь кишлак, побачили крамницю і звичайно ж навмисно БТР-ом її зачепили так що одну стіну знесло. Там виявилось багато хороших, корисних і смачних речей які вони тут же в БТР і завантажили. «Якийсь дідусь з бородою голосно обурювався, щось по своєму белькотів то його з АКМ і [вбили до біса]» (переклад висловів приблизний). Потім, по його словам, вони заїхали в інший кишлак і там розважались гвалтуванням місцевих жінок. Я не знаю що з його слів було правдою а що побрехеньками. Але розповідь про свої мародерства в Афганістані доводилось мені від офіцерів чути ще двічі – і щоразу це подавалось як подвиг. Ось, мовляв, служба насправді річ весела – відправлять вас туди – буде чим втішитись. Не сумніваюсь, що подібні факти справді мали місце. Але вихвалятись цим ще й на політінформації – це вже вершина цинізму. Я слухав це все і думав: «Невже ніколи не прийде той день коли тебе і тобі подібних і тих хто тебе в ту нещасну країну послав посадять на ліву підсудних?» Цього офіцера я побачив наступний раз десь через півроку. Він прийшов в казарми п’яним до свинського стану ще й в цивільному одязі. Якщо я не помиляюсь, його засудили на «суді честі» офіцерів за якийсь вчинок, «розжалували» - тобто позбавили офіцерського звання і вигнали зі збройних сил. Він прийшов чи то щось виясняти чи що… Черговий офіцер, що побачивши його викликав солдат і наказав цього «кадра» побити і викинути за межі частини. Що солдати і зробили залюбки – скинули його зі сходів, потім потягнули на КПП і викинули за межі частини. Виглядала це потворно. Нехай це і колишній – але офіцер – і наказувати солдатам його бити… Мені вперше в житті стало шкода людину яку я глибоко зневажав.2010
(Спогади про реальні події 1983-1985 років. Фото з мережі.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
