Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Політінформація
У «батальйоні смерті» (себто в N-ській військовій частині) у 1983 – 1984 роках проводились політінформації. Нерегулярно, звісно, – частіше солдат зранку залучали до якихось робіт – але проводились. Жовніри до цих політико-виховних заходів відносились неоднозначно: з одного боку приємніше сидіти в теплі в «ленінській кімнаті» ніж чистити від снігу плац, з іншого – слухати майже годину якусь беззмістовну тарабарщину, що переривається періодично криками: «Солдате!!! Не спи – замерзнеш!!!» було нудно. Політінформацію щоразу проводили інші офіцери чи унтерофіцери надстрокої служби. Найгірше якщо це доручали прапорщику – це вже був повний маразм. Тоді по складах читалась газета «Правда». Кожне слово іноземного походження читалось з помилкою і неправильним наголосом. Складалось враження, що «товариш прапорщик» грає вар’ята і зображає пародію на партійного діяча. Але це була не пародія – він справді погано вмів читати і багатьох «складних і довгих» слів просто не розумів. Це було б смішно, якби не було так сумно – ця людина вважала себе вищою кастою в порівнянні з нами – солдатами… Трохи веселіше було, коли проводили заняття офіцери. Тут уже могла звучати безпосередня розповідь про те як «важко живеться робітникам на Заході, як важко служити солдатам в американській армії – над ними постійно знущаються і кожної миті можуть з армії вигнати. І тоді вони опиняються в армії безробітних і помирають від голоду під парканом. А вас тут годують, одягають і ви того не цінуєте». О, в скількох солдат в цей час з’являлася в голові думка: «Мене б з цієї армії вигнали – як би я був би за це вдячний!» Два рази проводив політінформацію «особіст» з гарнізонного штабу – майор Л. Це вже просто було моторошно. Вся його бурхлива промова крутилась навколо однієї думки яку він кілька разів повторив: «Як шкода, що зараз немає в живих товариша Сталіна. Я би тоді половину з вас розстріляв, а інші несли б службу так як треба». Я ще подумав: «Ну в цьому я і не сумніваюсь – якщо дорветесь до влади знову втопите країну в крові. На цей раз остаточно». Ще в нього була думка: «Я знаю – серед вас є люди які вороже ставляться до радянської влади. І ми за ними слідкуємо. Одного я не розумію: якщо людина радянською владою не задоволена – чого з нею возитись. Розстріляти її [туди роз-туди]!» (Тут у нього була довга тріада сенс якої можна перекласти хіба що приблизно – слів таких в словнику немає). В чию адресу це було сказано деякі з присутніх прекрасно розуміли. Але найбільше мене вразило зовсім не це політзаняття. Одного разу нас знову о сьомій годині ранку загнали в «ленінську кімнату» і сказали, що буде політінформація. Зайшов лейтенант П. Він виглядав набагато старшим за інших лейтенантів батальйону. Причому було дуже сумнівно, що пияцтво і розпуста могли б так зістаріти людини. Очевидно він не виглядав, а справді був набагато старшим. Але в його віці він був не майором чи капітаном, а саме лейтенантом. Судячи по всьому його понизили у званні за якийсь вчинок. Це траплялось у «батальйоні смерті» неодноразово. Обличчя в нього постійно було ніби пом’яте. Однострій принаймі був більш-менш чистий і попрасований (хоча не завжди – бачили його і брудній і пожмаканій формі), але обличчя, яке не приведеш до ладу праскою, видавало в ньому алкоголіка. Багато офіцерів батальйону приходили в казарму п’яними – це вже нікого не дивувало. Але щоб до такої степені – приходити в казарму до солдатів і не триматись на ногах і потім падати і засинати десь в куточку на підлозі – це вже переходило будь-які межі! Бачив його одного разу в казармі – хитався зі сторони в сторону і кричав затинаючись і плутаючи слова: «Струнко, сволота! Струнко, я вам сказав! Ви знаєте хто я такий? Я тут найбільший командир і начальник! Я вам покажу хто я такий!» Були в частині офіцери яких боялись, були і такі яких поважали. Цього ж не просто зневажали, а глибоко зневажали до такої степені, що ігнорували всі без винятку його накази. І отаке одоробало прийшло зранку виховувати солдат політично і нести їм інформацію про події у світі. Я тоді вперше бачив його тверезим. Був досить ретельно поголеним і в охайному однострої, але, не дивлячись на це, він випромінював якийсь бруд. Бувають такі люди – все що вони говорять автоматично стає брудним. Політінформацію він почав з того, що повідомив наскільки його не хотілось сюди йти в таку ранню годину, в нього на ранок були зовсім інші плани, він по його словам планував зранку здійснити один процес, одну дію пов’язану з його біологічною стороною буття. Далі послідувала розповідь про те як у нього пройшла ця ніч – судячи по розповіді – дуже бурхливо. Але лишилась ніби не завершеною, бо довелось йому бігти на службу. «Ех, краще б я…» - тут у нього пішли фантазії на тему як би він провів би цей ранок з анатомічними деталями та з використанням нецензурних слів. У деяких солдат подібні розповіді викликали нездорове пожвавлення. Тут же в очах всіх слухачів була така зелена нудьга… Зеленіша ніж колір їхніх одностроїв. Потім він ніби нагадав для чого власне сюди прийшов. Свіжий номер «Правди» йому читати не було ніякого бажання і тому пустився лейтенант у спогади. Почав розповідати про епізод своєї служби в Афганістані. Як їхали вони на БТР через якийсь кишлак, побачили крамницю і звичайно ж навмисно БТР-ом її зачепили так що одну стіну знесло. Там виявилось багато хороших, корисних і смачних речей які вони тут же в БТР і завантажили. «Якийсь дідусь з бородою голосно обурювався, щось по своєму белькотів то його з АКМ і [вбили до біса]» (переклад висловів приблизний). Потім, по його словам, вони заїхали в інший кишлак і там розважались гвалтуванням місцевих жінок. Я не знаю що з його слів було правдою а що побрехеньками. Але розповідь про свої мародерства в Афганістані доводилось мені від офіцерів чути ще двічі – і щоразу це подавалось як подвиг. Ось, мовляв, служба насправді річ весела – відправлять вас туди – буде чим втішитись. Не сумніваюсь, що подібні факти справді мали місце. Але вихвалятись цим ще й на політінформації – це вже вершина цинізму. Я слухав це все і думав: «Невже ніколи не прийде той день коли тебе і тобі подібних і тих хто тебе в ту нещасну країну послав посадять на ліву підсудних?» Цього офіцера я побачив наступний раз десь через півроку. Він прийшов в казарми п’яним до свинського стану ще й в цивільному одязі. Якщо я не помиляюсь, його засудили на «суді честі» офіцерів за якийсь вчинок, «розжалували» - тобто позбавили офіцерського звання і вигнали зі збройних сил. Він прийшов чи то щось виясняти чи що… Черговий офіцер, що побачивши його викликав солдат і наказав цього «кадра» побити і викинути за межі частини. Що солдати і зробили залюбки – скинули його зі сходів, потім потягнули на КПП і викинули за межі частини. Виглядала це потворно. Нехай це і колишній – але офіцер – і наказувати солдатам його бити… Мені вперше в житті стало шкода людину яку я глибоко зневажав.
2010
(Спогади про реальні події 1983-1985 років. Фото з мережі.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Політінформація
«Невже для життя потрібна ще й потолоч?»
(Ф. Ніцше)
У «батальйоні смерті» (себто в N-ській військовій частині) у 1983 – 1984 роках проводились політінформації. Нерегулярно, звісно, – частіше солдат зранку залучали до якихось робіт – але проводились. Жовніри до цих політико-виховних заходів відносились неоднозначно: з одного боку приємніше сидіти в теплі в «ленінській кімнаті» ніж чистити від снігу плац, з іншого – слухати майже годину якусь беззмістовну тарабарщину, що переривається періодично криками: «Солдате!!! Не спи – замерзнеш!!!» було нудно. Політінформацію щоразу проводили інші офіцери чи унтерофіцери надстрокої служби. Найгірше якщо це доручали прапорщику – це вже був повний маразм. Тоді по складах читалась газета «Правда». Кожне слово іноземного походження читалось з помилкою і неправильним наголосом. Складалось враження, що «товариш прапорщик» грає вар’ята і зображає пародію на партійного діяча. Але це була не пародія – він справді погано вмів читати і багатьох «складних і довгих» слів просто не розумів. Це було б смішно, якби не було так сумно – ця людина вважала себе вищою кастою в порівнянні з нами – солдатами… Трохи веселіше було, коли проводили заняття офіцери. Тут уже могла звучати безпосередня розповідь про те як «важко живеться робітникам на Заході, як важко служити солдатам в американській армії – над ними постійно знущаються і кожної миті можуть з армії вигнати. І тоді вони опиняються в армії безробітних і помирають від голоду під парканом. А вас тут годують, одягають і ви того не цінуєте». О, в скількох солдат в цей час з’являлася в голові думка: «Мене б з цієї армії вигнали – як би я був би за це вдячний!» Два рази проводив політінформацію «особіст» з гарнізонного штабу – майор Л. Це вже просто було моторошно. Вся його бурхлива промова крутилась навколо однієї думки яку він кілька разів повторив: «Як шкода, що зараз немає в живих товариша Сталіна. Я би тоді половину з вас розстріляв, а інші несли б службу так як треба». Я ще подумав: «Ну в цьому я і не сумніваюсь – якщо дорветесь до влади знову втопите країну в крові. На цей раз остаточно». Ще в нього була думка: «Я знаю – серед вас є люди які вороже ставляться до радянської влади. І ми за ними слідкуємо. Одного я не розумію: якщо людина радянською владою не задоволена – чого з нею возитись. Розстріляти її [туди роз-туди]!» (Тут у нього була довга тріада сенс якої можна перекласти хіба що приблизно – слів таких в словнику немає). В чию адресу це було сказано деякі з присутніх прекрасно розуміли. Але найбільше мене вразило зовсім не це політзаняття. Одного разу нас знову о сьомій годині ранку загнали в «ленінську кімнату» і сказали, що буде політінформація. Зайшов лейтенант П. Він виглядав набагато старшим за інших лейтенантів батальйону. Причому було дуже сумнівно, що пияцтво і розпуста могли б так зістаріти людини. Очевидно він не виглядав, а справді був набагато старшим. Але в його віці він був не майором чи капітаном, а саме лейтенантом. Судячи по всьому його понизили у званні за якийсь вчинок. Це траплялось у «батальйоні смерті» неодноразово. Обличчя в нього постійно було ніби пом’яте. Однострій принаймі був більш-менш чистий і попрасований (хоча не завжди – бачили його і брудній і пожмаканій формі), але обличчя, яке не приведеш до ладу праскою, видавало в ньому алкоголіка. Багато офіцерів батальйону приходили в казарму п’яними – це вже нікого не дивувало. Але щоб до такої степені – приходити в казарму до солдатів і не триматись на ногах і потім падати і засинати десь в куточку на підлозі – це вже переходило будь-які межі! Бачив його одного разу в казармі – хитався зі сторони в сторону і кричав затинаючись і плутаючи слова: «Струнко, сволота! Струнко, я вам сказав! Ви знаєте хто я такий? Я тут найбільший командир і начальник! Я вам покажу хто я такий!» Були в частині офіцери яких боялись, були і такі яких поважали. Цього ж не просто зневажали, а глибоко зневажали до такої степені, що ігнорували всі без винятку його накази. І отаке одоробало прийшло зранку виховувати солдат політично і нести їм інформацію про події у світі. Я тоді вперше бачив його тверезим. Був досить ретельно поголеним і в охайному однострої, але, не дивлячись на це, він випромінював якийсь бруд. Бувають такі люди – все що вони говорять автоматично стає брудним. Політінформацію він почав з того, що повідомив наскільки його не хотілось сюди йти в таку ранню годину, в нього на ранок були зовсім інші плани, він по його словам планував зранку здійснити один процес, одну дію пов’язану з його біологічною стороною буття. Далі послідувала розповідь про те як у нього пройшла ця ніч – судячи по розповіді – дуже бурхливо. Але лишилась ніби не завершеною, бо довелось йому бігти на службу. «Ех, краще б я…» - тут у нього пішли фантазії на тему як би він провів би цей ранок з анатомічними деталями та з використанням нецензурних слів. У деяких солдат подібні розповіді викликали нездорове пожвавлення. Тут же в очах всіх слухачів була така зелена нудьга… Зеленіша ніж колір їхніх одностроїв. Потім він ніби нагадав для чого власне сюди прийшов. Свіжий номер «Правди» йому читати не було ніякого бажання і тому пустився лейтенант у спогади. Почав розповідати про епізод своєї служби в Афганістані. Як їхали вони на БТР через якийсь кишлак, побачили крамницю і звичайно ж навмисно БТР-ом її зачепили так що одну стіну знесло. Там виявилось багато хороших, корисних і смачних речей які вони тут же в БТР і завантажили. «Якийсь дідусь з бородою голосно обурювався, щось по своєму белькотів то його з АКМ і [вбили до біса]» (переклад висловів приблизний). Потім, по його словам, вони заїхали в інший кишлак і там розважались гвалтуванням місцевих жінок. Я не знаю що з його слів було правдою а що побрехеньками. Але розповідь про свої мародерства в Афганістані доводилось мені від офіцерів чути ще двічі – і щоразу це подавалось як подвиг. Ось, мовляв, служба насправді річ весела – відправлять вас туди – буде чим втішитись. Не сумніваюсь, що подібні факти справді мали місце. Але вихвалятись цим ще й на політінформації – це вже вершина цинізму. Я слухав це все і думав: «Невже ніколи не прийде той день коли тебе і тобі подібних і тих хто тебе в ту нещасну країну послав посадять на ліву підсудних?» Цього офіцера я побачив наступний раз десь через півроку. Він прийшов в казарми п’яним до свинського стану ще й в цивільному одязі. Якщо я не помиляюсь, його засудили на «суді честі» офіцерів за якийсь вчинок, «розжалували» - тобто позбавили офіцерського звання і вигнали зі збройних сил. Він прийшов чи то щось виясняти чи що… Черговий офіцер, що побачивши його викликав солдат і наказав цього «кадра» побити і викинути за межі частини. Що солдати і зробили залюбки – скинули його зі сходів, потім потягнули на КПП і викинули за межі частини. Виглядала це потворно. Нехай це і колишній – але офіцер – і наказувати солдатам його бити… Мені вперше в житті стало шкода людину яку я глибоко зневажав.2010
(Спогади про реальні події 1983-1985 років. Фото з мережі.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
