Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Вірші
/
Мандрівник на Схід
Абу-ль-Атахія. Хто покличе... Перклад.
Хто покличе до мене мешканців темних могил,
Близьких, що згинули в розквіті сил?
Хіба їх впізнаю посталих із праху,
Якби чудом небаченим хто-небудь їх воскресив?
Хто покличе загорнутих в саван німий?
Чи в безодню могили доноситься голос земний?
Не кличте даремно. Ніхто не вертається звідти.
Всі відходять туди – шлях людей є такий.
Гей, людино жива! Подивися на себе – ти мрець.
Дні завершені всі. І приходить звичайний кінець.
Сивина – капелюх твій, як марево білий.
І втекла твоя молодість, час полум’яних сердець.
Твої друзі померли – шукають обіцяний рай.
Обігнали тебе, обійшли – поспішай, доганяй!
На землі для старого вояки казок не лишилось, -
Ні надії, ні радості. Часу дарма не займай!
Збирайся в дорогу, вже час – в нескінченну пітьму.
Шлях останній чекає тебе – приготуйся тому.
Все майно своє кинь. І воістину станеш багатим.
Зневажай багача – це жебрак, що наповнив суму.
Збирайся, не гоже чекати, не бійся рушати у путь.
Не сподівайся, що часу ще досить – про це позабудь.
На останок грішити – то справа остання.
Притамуй свою пристрасть і благо найвище здобудь.
Ті, хто правду шукають - знайдуть серед ночі ліхтар.
Душі грішні, сліпі! Прозрівайте – приймайте сей дар.
Як дивує святенник, який відкидає спасіння,
Так дивує обранець, що гасить молитви пожар.
І дивують байдужі засліплю серця,
Що повірили вигадці - вічне життя.
Новий день наближається – вершник як марево білий,
Поспішає. То смерть надсилає гінця.
Твої дні марнотратні – дарунок Аллаха руки.
Твоя смерть неминуча – покара тобі за гріхи.
Мешканець світу під місяцем – час твій минає,
Наче млин перемелює дні під потоком ріки.
Скільки мурів фортець доля нещадна змела,
Скільки воїнів чорна поглинула мла!
Де будівничі палаців, султани, еміри?
У які саркофаги дорога життя завела?
Де хоробрі звитяги та честі сини,
Чия зброя посіяла смерть на війні?
Де герої, вершителі долі і світу,
Де титани пустелі? Закопані в прах давнини.
Де улюбленці долі – про них не стихають пісні.
Наче воля Аллаха слова їх були голосні.
Де кумири юрби? Стали жменьками праху,
Крізь які проростає трава навесні.
На престолі небес – віковічний Аллах.
Він карає і милує, та обертає у прах
Непокірних, невірних, на небо підносить достойних.
Він великий. Йому рівні нема в нескінченних світах!
2010
(Поетичний переклад з дослівного перекладу. Дослівний переклад з арабської Заброди В. В.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Абу-ль-Атахія. Хто покличе... Перклад.
Хто покличе до мене мешканців темних могил,Близьких, що згинули в розквіті сил?
Хіба їх впізнаю посталих із праху,
Якби чудом небаченим хто-небудь їх воскресив?
Хто покличе загорнутих в саван німий?
Чи в безодню могили доноситься голос земний?
Не кличте даремно. Ніхто не вертається звідти.
Всі відходять туди – шлях людей є такий.
Гей, людино жива! Подивися на себе – ти мрець.
Дні завершені всі. І приходить звичайний кінець.
Сивина – капелюх твій, як марево білий.
І втекла твоя молодість, час полум’яних сердець.
Твої друзі померли – шукають обіцяний рай.
Обігнали тебе, обійшли – поспішай, доганяй!
На землі для старого вояки казок не лишилось, -
Ні надії, ні радості. Часу дарма не займай!
Збирайся в дорогу, вже час – в нескінченну пітьму.
Шлях останній чекає тебе – приготуйся тому.
Все майно своє кинь. І воістину станеш багатим.
Зневажай багача – це жебрак, що наповнив суму.
Збирайся, не гоже чекати, не бійся рушати у путь.
Не сподівайся, що часу ще досить – про це позабудь.
На останок грішити – то справа остання.
Притамуй свою пристрасть і благо найвище здобудь.
Ті, хто правду шукають - знайдуть серед ночі ліхтар.
Душі грішні, сліпі! Прозрівайте – приймайте сей дар.
Як дивує святенник, який відкидає спасіння,
Так дивує обранець, що гасить молитви пожар.
І дивують байдужі засліплю серця,
Що повірили вигадці - вічне життя.
Новий день наближається – вершник як марево білий,
Поспішає. То смерть надсилає гінця.
Твої дні марнотратні – дарунок Аллаха руки.
Твоя смерть неминуча – покара тобі за гріхи.
Мешканець світу під місяцем – час твій минає,
Наче млин перемелює дні під потоком ріки.
Скільки мурів фортець доля нещадна змела,
Скільки воїнів чорна поглинула мла!
Де будівничі палаців, султани, еміри?
У які саркофаги дорога життя завела?
Де хоробрі звитяги та честі сини,
Чия зброя посіяла смерть на війні?
Де герої, вершителі долі і світу,
Де титани пустелі? Закопані в прах давнини.
Де улюбленці долі – про них не стихають пісні.
Наче воля Аллаха слова їх були голосні.
Де кумири юрби? Стали жменьками праху,
Крізь які проростає трава навесні.
На престолі небес – віковічний Аллах.
Він карає і милує, та обертає у прах
Непокірних, невірних, на небо підносить достойних.
Він великий. Йому рівні нема в нескінченних світах!
2010
(Поетичний переклад з дослівного перекладу. Дослівний переклад з арабської Заброди В. В.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
