Тішитеся теплом? Ще б пак - листопад, а на вулиці - плюс дев'ятнадцять! Ну-ну, грійтеся. Бо зима, мабуть, холодною буде: миші до хати пхаються цілими табунами. За минулий тиждень штук десять упіймалося! Думаєте, їх кіт ловив? Ага, щас, уже розігнався… Не панська то справа. Вони ж у нас із благородних – персидський шах, можна сказати. Он, помилуйтеся – наловив «Кіте-Кету» з тарілочки, тепер вилежується у подушках та писок свій плаский тісненько намиває… А миші – то хазяйчин клопіт. Себто мій. Звечора мишоловку «заряджаю», а вранці улов на дорогу витрушую – на радість сусідським кошакам (ті - народ простий, без родоводу, і дрібному мишеняті раді!).
Одна мишоловка із нашестям сірохвостих явно не справлялася, то я позавчора ще одну прикупила. Звісно ж, китайську. Конструкція ніби й зрозуміла, а от налаштувати толком не вдається. Не спрацьовує механізм – і все тут! Настромлю шматочок сиру на штирок, через годинку заглядаю – нема! З’їла мишка приманку, подякувала (мабуть) та й почимчикувала у нірку відсиплятися. Знову примощую сир… і знов-таки через годину пусто. І що цікаво: поки той сир притулю, мишоловка пару разів мої власні пальці встигає «упіймати» – аж скачу по хаті на одній нозі та сичу від болю. А миші – не ловляться! Дитина моя спочатку мовчки підсміювалася над цією катавасією, але врешті не витримала.
- А ти, - єхидненько так радить, не відриваючись від ноутбука, - над мишоловкою табличку прибий: «Благодійна їдальня». Та сиру побільше клади – що ж їм той кавалочок мацюсінький на всю орду…
- Мовчи вже, - цитькаю сердито, - а то зараз будеш сама приманку настромлювати. Хитрі ви обоє за моєю спиною! Одне он дрихне без задніх лап, того й гляди, миші хвоста вночі відгризуть… а друге теж хазяйське: «Сиру побільше…» Та цей сир - по шістдесят гривень за кіло!
Доця моя з чисто жіночою логікою тут же знаходить «крайнього». Осудливо зиркає на кота і цідить:
- У-у-у, дармоїд… Мало того, що сам на нашій шиї десятий рік сидиш, то ще й мишей твоїх мусимо годувати… понарозводив їх тут! ;))