Говорити про доброчинність письменства нині, у часи ганебного духовного зубожіння, викликаного, як не парадоксально, повною свободою творчості (у тому числі – свободою від будь-яких моральних норм і умовностей), не те що немодно – лише якось незвично. Але що таке «звичність»? Вона досягається лише повторюваністю певних дій. Тож ніхто не завадить перетворити огляд доброчинних заходів на добру звичку.
Перша доброчинна акція на «Перехресті» відбулась! Нехай і нечисленною виявилась кількість її активних учасників, але ж сталося! Так, можна довго розводитись про «невідгукливість» чи то пак «пасивність» сучасного письменства, коли йдеться не про презентації нововиданих книжок і не про урочистості з приводу вручення престижних літпремій… Можна безкінечно нарікати на консервативність керівництва Будинку письменників, та й самої НСПУ, на невиконані обіцянки декого із нині-відомих письменників, які попередньо ніби зголосилися взяти участь у доброчинних заходах, зокрема, в Літературній дискусії щодо призначення поезії. Можна… Але не будемо! Бо «у всякого своя доля, і свій шлях широкий», себто кожен самотужки до всього має дійти. Не будемо жалітися на інших і нарікати на долю ще й тому, що нам з вами вона посміхнулася, дозволивши хоча б трохи долучитися до «живої» справи. Нам справді пощастило!
За щасливим збігом обставин чергове літстудійне зібрання перетворилось на справжнє літературно-музичне свято: тут тобі і літературна частина (дискусія, конкурс поезій, поза-конкурсні виступи цікавих поетів, серед яких самобутня молода поетка Анна Малігон і майстер українського верлібру Микола Семенюк, лауреат премії імені Павла Тичини), і концерт сучасної музики, і навіть …доброчинний ярмарок із справжньою фото-сесією і кавовим частуванням! Щоправда, за три останні пункти довелось таки поборотися із адміністрацією Будинку письменників…
Не за чутками знаючи про особливі умови співіснування офіціозу і творчого «елементу» у цій будівлі, я не особливо здивувалась сумнівам директора Будинку, коли зайшла мова про ярмарок і кавування. Звісно, хтось десь може подумати, що тут, у славнозвісній будівлі НСПУ, відбуватиметься справжній Сорочинський ярмарок (це жахливо!)… Звісно, фуршети в Будинку заборонені (писаний цей закон чи ні, мені невідомо, але це – закон, який поширюється, щоправда, не на всіх, але зараз не про те…), тож ні про яке «розпиття» кави, навіть від спонсора, не могло бути й мови. І тим більшим було моє здивування, коли нам то все дозволили! Навіть кавування в приміщенні секретаріату! То було майже диво! Але на тому дива й скінчилися. Так, про ярмарок і каву із п. Валерієм Герасимчуком (директором Будинку) було домовлено заздалегідь. А от фотографування… стало для п. Валерія справжнім «сюрпризом»!
Не уявляючи наперед розмаху фото-акції, я і сама була дещо здивована: думала, що йдеться про фото-фіксування ходу дискусії і концерту, аж раптом… таке! Справжні середньовічні строї, реконструйовані учасниками театру історичного танцю «Алентрада»… Справжній профі – фотограф Іван Єршов із професійною апаратурою… І справжні моделі, готові задля доброчинності позувати всюди (біля кожного старовинного каміну! на тлі кожної багато «розкахльованої» стіни!)…
То було справжнє «заворушення» в стінах НСПУ! Ризикну припустити, що останнього разу щось подібне (звісно, у значно більших масштабах!) відбувалось тут в епоху «помаранчевої революції», коли всюди сновигали прихильники попереднього президента країни, а на першому поверсі навіть було встановлено похідну «пічку»! Але часи змінюються… І відтоді НСПУ перетворилась ледь не на комерційну організацію, яка якнайоптимальніше використовує кожну деталь спілчанського інтер’єру. Виявляється, за годину фотозйомки у цих стінах треба викласти аж сто євро! І саме таку суму намагалися отримати від волонтерів Благодійної організації, які намагаються зібрати кошти для дітей, хворих на онкологію, які перебувають на лікуванні в Охматдиті! Достойно справжніх представників справжнього (із посвідченнями членів НСПУ!) красного письменства, чи не так? На щастя, вдалося таки умовити «фінансистів» від НСПУ не стягувати плати за використання («зазнимкування») пишного оздоблення секретаріату, конференц-зали і центральних сходів цього колишнього будинку сахарозаводчика Сімхи Лібермана, у якому, до речі, за віднайденою волонтерами інформацією, колись давно, хоча й недовго (у 1929 – 1930 роках), розташовувались дитяча консультація Охматдиту і дитячий садочок для дітей безробітних імені Надії Крупської.
Оскільки наші організаторські емоції вже вгамувалися, щиро дякуємо керівництву НСПУ і адміністрації Будинку письменників за можливість проведення такої акції, і за всі послаблення режиму, які були здійснені задля нас! Ми розуміємо, наскільки важко даються кожній людині внутрішні зміни, але й сподіваємось, вони відбулися – хоча б най-найменші, бо коли йдеться про світоглядні зрушення, враховується кожен мікрон! Особливу подяку висловлюємо п. Валерію Герасимчукові: саме йому судилося тримати цей удар! І він його витримав, бо наостанок обдарував нас (укупі з волонтерами), хоча й утомленою, але щирою посмішкою…
Як би там не було, нам усе вдалося! Відбулися конкурс поезії у двох номінаціях («для дітей» і «для всіх»), літературна дискусія (за участі письменників Сергія Соловйова, Миколи Семенюка, Андрія Мединського, Геннадія Горового, Валентини Захабури та інших), анкетування (у межах дискусії), концерт сучасної музики, доброчинний ярмарок, кавова вечірка (із обміном книжки або іграшки на гарячий напій), доброчинна фото-сесія.
За інформацією, поширеною координаторами групи допомоги дітям імені Даші Євдокимової «Дар янгола» (співорганізаторів події), під час акції було зібрано 2939,1 грн. Щиро дякую всім учасникам – і літстудійцям, і гостям! Сподіваюсь, це не останній доброчинний захід літстудії.
Долучайтеся до нас! Допомогти комусь, хто того потребує – це не єдина, але реальна можливість жити справжнім життям! Житимемо?