(пісня-мрія-жарт)

І
Ти тепер навік моя, любове,
Ще нікого так я не любив,
Я тебе відбив у Казанови,
А йому я дещо теж відбив.

Ти казала: «З ним аж дві доби я
З спальні не виходила, бува»…
Я тебе на тиждень там закрию,
Й ніжні говоритиму слова.

Віршами тебе там нагодую,
А коли стомлюсь од млосних чар,
В парк тебе чарівний поведу я,
Де червоний блимає ліхтар.

Ти вдягнеш пальто також червоне,
Сядемо на бричку і – в галоп,
Понесуть вперед нас бистрі коні,
Після нас – їй-Бо, ну хоч потоп.

Бахнемо шампанським у галопі,
Віжки опущу, не натягну,
І візьму тебе тоді за… щічку,
І веселу пісню затягну.

Домчимо до озера і долу
Зійдемо, щасливі й молоді,
Посаджу тебе я у гондолу,
І візьму гітару я тоді.

Аж на небі розбіжаться "тучі",
Пісня всіх зачепить за живе,
Заспіваю я вербі плакучій:
Як по морю човен десь пливе!

Серенада тихо-тихо лине,
Вікна в павільйоні там: блись-блись,
Супер - Казанова й Магдалина -
У шаленій пристрасті зійшлись.

Ти тепер навік моя, любове,
Ще нікого так я не любив.
Я відбив тебе у Казанови,
А йому я дещо теж відбив.

ІІ
…Врода вже твоя тепер не вабить,
Ранувато щось «підошви» стер,
Посивів, полисів, мов кульбаба,
І не до дівчат мені тепер.

І тому у мене є прохання –
Пустоту не варт в душі плекать.
Хлопці, будьте вірні у коханні,
Щоб до ста могли козакувать!*


13.11.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

*Прохання не плутати автора з ЛГ.