ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.06
11:10
А світ чомусь не відчува біди.
Живе своїм життям буденно-ситим,
Але присутність хижої Орди
Вже нависає над байдужим світом.
Орда часу не гаяла дарма.
Вона переродилась і зміцніла.
Це вже не хвиля - темна і німа,
Живе своїм життям буденно-ситим,
Але присутність хижої Орди
Вже нависає над байдужим світом.
Орда часу не гаяла дарма.
Вона переродилась і зміцніла.
Це вже не хвиля - темна і німа,
2024.10.06
08:55
Мухи залітають в хату
Де-кілька разів за день
Осінь… вже пора за парту
Буде чи не буде… дзе-нь-нь
Господи, коли скінчиться?..
Випрями і врівноваж
Наче мухи… ні, грімниця
Значить попит на мосяж…
Де-кілька разів за день
Осінь… вже пора за парту
Буде чи не буде… дзе-нь-нь
Господи, коли скінчиться?..
Випрями і врівноваж
Наче мухи… ні, грімниця
Значить попит на мосяж…
2024.10.06
08:04
Уклонюся край села осичці,
що стрічає вірно кожен рік,
причеплю вагона електричці,
хай мені відкриє
сто доріг,
сто шляхів…
згублюсь у цьому світі,
буду йти де стоптана полинь,
що стрічає вірно кожен рік,
причеплю вагона електричці,
хай мені відкриє
сто доріг,
сто шляхів…
згублюсь у цьому світі,
буду йти де стоптана полинь,
2024.10.06
05:42
То радили тікати,
То перебути тут, –
Порад було багато
І в кожній блага суть.
А я твердив уперто
Тоді, як і колись,
Що хочу й маю вмерти
В місцях, де народивсь.
То перебути тут, –
Порад було багато
І в кожній блага суть.
А я твердив уперто
Тоді, як і колись,
Що хочу й маю вмерти
В місцях, де народивсь.
2024.10.05
21:55
ще моляться церкви
ікони мироточать
ще чадно жевріє
свічок суровий ґніт
поети~ліваки
щурі та поторочі
морочать смерть
ікони мироточать
ще чадно жевріє
свічок суровий ґніт
поети~ліваки
щурі та поторочі
морочать смерть
2024.10.05
21:13
Серпневі дні як напідбір
Стрункі, рівненькі, і охайні
Хоча й застрягли у біді —
Усі, без виключень, моральні
Бомбились раз у раз вони
Із неба в — землю, знову в небо
І що цікаво без вини…
Життя воно ж не тільки з меду?
Стрункі, рівненькі, і охайні
Хоча й застрягли у біді —
Усі, без виключень, моральні
Бомбились раз у раз вони
Із неба в — землю, знову в небо
І що цікаво без вини…
Життя воно ж не тільки з меду?
2024.10.05
20:48
Неймовірно, що соловей співа не про кохання
(Та ж без’язиких поетами робив він),
Що не літа нам відкуковує зозуля
(А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
Щем журавлиний лине не до нас
(На чужині він же за голос батьківщини)...
Та голову схиля
(Та ж без’язиких поетами робив він),
Що не літа нам відкуковує зозуля
(А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
Щем журавлиний лине не до нас
(На чужині він же за голос батьківщини)...
Та голову схиля
2024.10.05
14:36
День весни новий лікує рани
Лагідніє небо голубе.
А кохання все цвіте, не в'яне,
Дай же, люба, обійму тебе.
ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
Лагідніє небо голубе.
А кохання все цвіте, не в'яне,
Дай же, люба, обійму тебе.
ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.
2024.10.05
13:27
Я говоритиму так просто, наскільки зможу
Відкидаючи зайві слова з яких
Плелася кольчуга лускою дракона
Ховаючи серце, тебе
Від усіх.
Хай падають лунко мов дощ, срібним голосом
Розірвані кільця заковані в сни
І серце здригається звільнене радістю,
Відкидаючи зайві слова з яких
Плелася кольчуга лускою дракона
Ховаючи серце, тебе
Від усіх.
Хай падають лунко мов дощ, срібним голосом
Розірвані кільця заковані в сни
І серце здригається звільнене радістю,
2024.10.05
11:59
У мовчанні була глибина
І осіння строката варта.
Пригубили краплини вина,
Запалала тріскуча ватра.
Надчутливість у кожному з нас,
Позолота років і думок.
Безпардонні і вітер, і час.
І осіння строката варта.
Пригубили краплини вина,
Запалала тріскуча ватра.
Надчутливість у кожному з нас,
Позолота років і думок.
Безпардонні і вітер, і час.
2024.10.05
06:09
Пручатися долі,
хоч горя по вінця.
Питання: доколи
нас будуть вбивати?
Зросте хліб у полі
і ми – Українці,
голінних до волі
родила нас мати.
хоч горя по вінця.
Питання: доколи
нас будуть вбивати?
Зросте хліб у полі
і ми – Українці,
голінних до волі
родила нас мати.
2024.10.05
05:23
Нас снів позбавила весна,
А юність чарами кохання
Гуляти звала від темна
До блисків сяйного світання.
Цвітінням пахнули луги
І майоріли жовтим рястом, –
І панувало навкруги
Обох вдоволення та щастя.
А юність чарами кохання
Гуляти звала від темна
До блисків сяйного світання.
Цвітінням пахнули луги
І майоріли жовтим рястом, –
І панувало навкруги
Обох вдоволення та щастя.
2024.10.04
22:14
Напевно чув я у далекому дитинстві , але не придавав цим словам значення. «Змія підколодна»… А згодом, де б я не жив, зустрічав саме тих, кому моя мама їм посилала, хоча то були вже інші люди, інші міста, в яких я жив, інше середовище того всього, яке нар
2024.10.04
20:03
гаврило певно розуміє
чому не пишеться комусь
бо каже сам собі про рими
довбусь
про анекдот би той забути
йому не вдасться вже ніяк
там у героях родич давній
чому не пишеться комусь
бо каже сам собі про рими
довбусь
про анекдот би той забути
йому не вдасться вже ніяк
там у героях родич давній
2024.10.04
14:51
В боргах та позичках загруз
І борсається в скруті
Обставин виниклих дідусь,
Родиною забутий.
Зазнав приниження й відчув
Байдужість од родини,
Бо, кажуть, що не по плечу
Потратитися нині,
І борсається в скруті
Обставин виниклих дідусь,
Родиною забутий.
Зазнав приниження й відчув
Байдужість од родини,
Бо, кажуть, що не по плечу
Потратитися нині,
2024.10.04
13:33
Багатокрапка…
Це розділовий знак у вигляді трьох поставлених поряд крапок, яким позначають на письмі незакінченість або перерваність висловлення.
Перерваність…
Перерваний політ, перерване висловлювання, перерване життя…
Багато разів згодом склад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софі Аголь (1990) /
Проза
Дівчина, «Безе» і звичайний нічний потяг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дівчина, «Безе» і звичайний нічний потяг
У купейному вагоні задушливо й відразлива вогкість неприємно лоскоче ніздрі. На маленькому столику біля вікна з широкою дерев’яною, давно лакованою рамою, стоять дві самотні філіжанки гранульованої кави, якою час від часу доводиться частувати себе подорожньому. Дозоване повітря скупчилося у атмосфері середовища, зависло, плаваючи у всепоглинаючій клоаці просторо-часу, завмерло на хвилину, і разом із ним тимчасово зупинилося й без того сповільнене життя мешканців потяга «Харків - Ужгород». Відбиваючи чечітку на викривлених рейсах неозорої країни У, він прямує до свого кінцевого пункту призначення.
На платформу вийшла товстобока провідниця і залізним голосом сполохала усіх очікувачів на станції.
Обличчя її виглядає дещо скривленим у світлі нічних прожекторів. «Ну, хто там іще, якого біса вас вночі так багато узялось!» - говорить вираз на ньому.
Я подаю квиток і швидко заходжу у вагон. Яке ж місце? Здається, друге… Нещастя, тепер ще довго доведеться бути по-сусідству з цією особою. Та нічого, зараз зайду у купе, застелю полицю й впаду мертвим сном. Втома від далекої дороги доїдає мене. Потрібно поспати, я так хочу заснути…
Ось і воно. Отже, подорожуватиму не сам. Я примічаю у кутку біля столу дівчину років двадцяти – двадцяти п’яти, не більше. На деякий час залишаюся непоміченим, настільки сильно тримає у напрузі її внутрішня задума. Обличчя повернене до вікна, рука сковзнула по склу, залишивши іще паруючий слід.
Я все ще стою біля входу, не наважуючись порушити спокій і тишу, які панують тут. Необережний крок уперед, на який я ледве спромігся, сполохав мене самого. Парасолька вислизнула з рук на вологе купейне покриття. Дівчина здригнулась і обернулася до мене.
- Сідайте, будь ласка, - промовляє вона, люб’язно подаючи мою парасольку. – Надворі дощ, так?
- Ледь накрапує, набридливий, мов із цідила, - швидко відповідаю я, влаштовуючись.
Одразу ж стелю постіль і лягаю. Німа тиша – найгірше відчуття у світі, легше заснути навіть під гуркіт барабанів. Я повертаюся туди й сюди у пошуках вдалої пози.
- Кудись подорожуєте у самоті чи з необхідності? – наважуюся запитати, встаючи.
- Хочу стати черницею в монастирі Св. Варвари недалеко від Ужгорода. Мріяла з дитинства про життя у цьому місці спокою. Досить, стачило з мене усього цього бруду. Час замолювати гріхи.
Я скептично посміхнувся, розмірковуючи над філософськими умовиводами цієї «дитини».
- Знаєте, у вашому віці саме час подумати про весілля, підготувати себе до нової ролі нареченої…
- Тепер якщо й бути нареченою, то лише Господа.
- Теж слушна думка, - погодився я, хоч моя змаліла (з точки зору наповнення релігійними пориваннями) душа забила на сполох. – Добре. В дитинстві колись дуже любив грати у «запитання-відповідь». Оскільки часу більш, ніж достатньо, то, може, спробуємо?
- Я слухаю.
- Але говоріть зразу, не замислюючись, відповідайте миттєво, згода? – мої долоні почали пітніти, мабуть, від хвилювання.
- Улюблений колір?
- Що? А, так, жовтий.
- Найкраща у світі страва?
- Тістечка «Безе».
- Найбільша мрія ?
- Зробити світ щасливішим.
- Це все нісенітниці. Я ж уже остаточно вирішила…
- Повірте, людина, котра вважає своїм улюбленим кольором жовтий, обожнює «Безе» і прагне щастя ніколи не стане черницею. Вона ніколи не слухатиме нудної одноманітності молитов і не шкрябатиме недопалки на стояках для свічок стертими пальцями.
- Маячня якась…
- Знаєте, відверто кажучи, до біса захотілося спати. Давайте поговоримо вранці. Певен, мені ще вдасться вас переконати. На добраніч.
Я знову відвертаюся від неї і намагаюся заснути. Ліхтарі, станції, знов ліхтарі, іще щось чорне. Сон забирає мене. Німа постать біля вікна продовжує сидіти нерухомо.
- Доброго ранку. Ну ви й заспали. За півгодини кінцева. Складайте постіль. Зараз принесу чай і с свіжі газети.
- Ага, зараз… тільки очі розплющу… Де вона?
- Хто? Завжди ці пасажири нажеруться, мов свині, й верзуть незрозуміло що.
- Дівчина..! Де дівчина?
- Якщо ви про супутницю, то , мабуть,зійшла ваша любася. Ба який…!
- Коли саме, благаю?
- Хлопче, у мене тут їх десятки й сотні за день. Хіба мушу усіх пам’ятати?!
Я не встиг… не встиг…
2 грудня 20…р. Газета «Закарпатські видовища». Анонс новин.
Читаю нижче: «Сьогодні вночі трапилося найжахливіше вбивство за останні роки. Молода дівчина віком 25 років була по-звірячому вбита волоцюгами у передмісті поблизу монастиря Св. Варвари. Слідство триває. Особа вбитої не встановлена. Біля місця злочину знайдений целофановий кульок із крихтами від тістечка «Безе». За фактом убивства відкрита кримінальна справа».
Це-таки вона. Що я наробив? Треба було не дати їй цього зробити, зірвати стоп-кран, зупинити потяг, затягти час… Я задовго спав, занадто довго… Ненавиджу себе, якби тільки знав…
- Вибачте, що не збудила вас раніше. Пішла купити нам чогось до чаю і затрималася. В таких потягах завжди замалий асортимент. Були тільки «Безе», будете?
Перший раз у своєму нікчемному житті я дивився на освічене жовтим сонцем щастя обличчя цієї дівчини і плакав.
- Я вас більше нікуди не відпущу саму, нікуди…
На платформу вийшла товстобока провідниця і залізним голосом сполохала усіх очікувачів на станції.
Обличчя її виглядає дещо скривленим у світлі нічних прожекторів. «Ну, хто там іще, якого біса вас вночі так багато узялось!» - говорить вираз на ньому.
Я подаю квиток і швидко заходжу у вагон. Яке ж місце? Здається, друге… Нещастя, тепер ще довго доведеться бути по-сусідству з цією особою. Та нічого, зараз зайду у купе, застелю полицю й впаду мертвим сном. Втома від далекої дороги доїдає мене. Потрібно поспати, я так хочу заснути…
Ось і воно. Отже, подорожуватиму не сам. Я примічаю у кутку біля столу дівчину років двадцяти – двадцяти п’яти, не більше. На деякий час залишаюся непоміченим, настільки сильно тримає у напрузі її внутрішня задума. Обличчя повернене до вікна, рука сковзнула по склу, залишивши іще паруючий слід.
Я все ще стою біля входу, не наважуючись порушити спокій і тишу, які панують тут. Необережний крок уперед, на який я ледве спромігся, сполохав мене самого. Парасолька вислизнула з рук на вологе купейне покриття. Дівчина здригнулась і обернулася до мене.
- Сідайте, будь ласка, - промовляє вона, люб’язно подаючи мою парасольку. – Надворі дощ, так?
- Ледь накрапує, набридливий, мов із цідила, - швидко відповідаю я, влаштовуючись.
Одразу ж стелю постіль і лягаю. Німа тиша – найгірше відчуття у світі, легше заснути навіть під гуркіт барабанів. Я повертаюся туди й сюди у пошуках вдалої пози.
- Кудись подорожуєте у самоті чи з необхідності? – наважуюся запитати, встаючи.
- Хочу стати черницею в монастирі Св. Варвари недалеко від Ужгорода. Мріяла з дитинства про життя у цьому місці спокою. Досить, стачило з мене усього цього бруду. Час замолювати гріхи.
Я скептично посміхнувся, розмірковуючи над філософськими умовиводами цієї «дитини».
- Знаєте, у вашому віці саме час подумати про весілля, підготувати себе до нової ролі нареченої…
- Тепер якщо й бути нареченою, то лише Господа.
- Теж слушна думка, - погодився я, хоч моя змаліла (з точки зору наповнення релігійними пориваннями) душа забила на сполох. – Добре. В дитинстві колись дуже любив грати у «запитання-відповідь». Оскільки часу більш, ніж достатньо, то, може, спробуємо?
- Я слухаю.
- Але говоріть зразу, не замислюючись, відповідайте миттєво, згода? – мої долоні почали пітніти, мабуть, від хвилювання.
- Улюблений колір?
- Що? А, так, жовтий.
- Найкраща у світі страва?
- Тістечка «Безе».
- Найбільша мрія ?
- Зробити світ щасливішим.
- Це все нісенітниці. Я ж уже остаточно вирішила…
- Повірте, людина, котра вважає своїм улюбленим кольором жовтий, обожнює «Безе» і прагне щастя ніколи не стане черницею. Вона ніколи не слухатиме нудної одноманітності молитов і не шкрябатиме недопалки на стояках для свічок стертими пальцями.
- Маячня якась…
- Знаєте, відверто кажучи, до біса захотілося спати. Давайте поговоримо вранці. Певен, мені ще вдасться вас переконати. На добраніч.
Я знову відвертаюся від неї і намагаюся заснути. Ліхтарі, станції, знов ліхтарі, іще щось чорне. Сон забирає мене. Німа постать біля вікна продовжує сидіти нерухомо.
- Доброго ранку. Ну ви й заспали. За півгодини кінцева. Складайте постіль. Зараз принесу чай і с свіжі газети.
- Ага, зараз… тільки очі розплющу… Де вона?
- Хто? Завжди ці пасажири нажеруться, мов свині, й верзуть незрозуміло що.
- Дівчина..! Де дівчина?
- Якщо ви про супутницю, то , мабуть,зійшла ваша любася. Ба який…!
- Коли саме, благаю?
- Хлопче, у мене тут їх десятки й сотні за день. Хіба мушу усіх пам’ятати?!
Я не встиг… не встиг…
2 грудня 20…р. Газета «Закарпатські видовища». Анонс новин.
Читаю нижче: «Сьогодні вночі трапилося найжахливіше вбивство за останні роки. Молода дівчина віком 25 років була по-звірячому вбита волоцюгами у передмісті поблизу монастиря Св. Варвари. Слідство триває. Особа вбитої не встановлена. Біля місця злочину знайдений целофановий кульок із крихтами від тістечка «Безе». За фактом убивства відкрита кримінальна справа».
Це-таки вона. Що я наробив? Треба було не дати їй цього зробити, зірвати стоп-кран, зупинити потяг, затягти час… Я задовго спав, занадто довго… Ненавиджу себе, якби тільки знав…
- Вибачте, що не збудила вас раніше. Пішла купити нам чогось до чаю і затрималася. В таких потягах завжди замалий асортимент. Були тільки «Безе», будете?
Перший раз у своєму нікчемному житті я дивився на освічене жовтим сонцем щастя обличчя цієї дівчини і плакав.
- Я вас більше нікуди не відпущу саму, нікуди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію