ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Батальйон смерті

 Завірюха та Різдво

«Північ кришить метал, але шкодує скло…»

(Й. Бродський)

Образ твору Однією з точок за межами зеленого паркану, на яку щоденно відправляли караул, була так звана «Пира». Вона являла собою кілька підземних бункерів, караулку та кілька складів серед безмежного дрімучого лісу. Ще була якась польова кухня, антени, що стирчали в небо (пролітаючи біля яких ворони інколи падали чомусь замертво) та колючий дріт. За кілька кілометрів від цієї «точки» було село з угро-фінською назвою Пира сам вигляд якого наводив на душу «зелену безпросвітну нудьгу» яка можлива тільки в глибинці неозорої Московії - почорнілі напівгнилі «ізби», люди-тіні в якихось чорних тілогрійках, сумні білокорі берези. І вічно сіре небо над всім цим. Можливо небо бувало і яскравим, блакитним але мені бачити його таким не довелось. Служба взимку там вважалась каторгою. На дворі морозище (іноді більше сорока градусів морозу), снігу по самі вуха. У бункерах – просто холодильник, в караулці ледве вище нуля, іноді вода в чайнику замерзає, пічка ледве-ледве гріє… Зате влітку туди рвалися всі – вольниця! Влітку мені так потрапити на «Пиру» і не пощастило. А так хотілось помилуватись лісом, травою, квітами. Зате взимку туди мене посилали регулярно. Караул взимку на «Пирі» це щось. Особливо коли здіймалась пурга. Солдат після двох годин стовбичення та топтання на морозі під пронизливим вітром нагадував сніговика – подертий кожух обліплений снігом, обличчя вкрите памороззю, з носа інколи висять бурульки, автомат примерз до кожуха і вкритий кригою (як з нього можна було б стріляти при потребі – не уявляю). Після повернення в караулку солдат буквально відтаював як відтаювали мамонти з вічної мерзлоти. Автомат від кожуха віддирали і ставили біля пічки розморожуватись. Найгірше було з руками (особливо коли вони примерзали до автомата) – руки не слухались, не відчувались, коли починали розмерзатись - нестерпно боліли. Розморожувати їх треба було поступово. Головне на «Пирі» – не отримати обмороження. Людям з південних країв було взагалі нестерпно. Черговий раз випало мені їхати на «Пиру» в караул саме на Різдво. Про Різдво я завжди пам’ятав – навіть в «батальйоні смерті» в ті роки – коли будь-які релігійні слова переслідувались. В одного солдата знайшли хрестик – за це його покарали і ще довго потім «проробляли» як політично «непідкованого». Ще в студентській іпостасі вислуховував я періодично фрази – не дай Бог на Різдво побачать у вас в кімнаті ялинку – з університету тут же виключать. Тому Різдво я святкував виключно в душі. Я їхав в машині з іншими солдатами у вбогій сірій шинелі стискаючи руками автомат і думав – завтра Різдво. І буде нині Ніч перед Різдвом. Майже за Гоголем. Ліс зустрів нас завірюхою. Крім різдвяного морозища здійнялась пурга. На пост заступив я тоді, коли на дрімучі гіперборейські ліси впала ніч – тьма безпросвітна. Хотілося, звісно, різдвяної зірки в небі, але над головою була або біла імла завірюхи або (коли вітер стихав) чорна безодня. Сніг під ногами рипів – голосно і різко, вітер жбурляв в обличчя сніг. Годинника в мене не було, я швидко втратив відчуття часу, холод перестав відчуватися – симптоми тривожні – я зрозумів, що замерзаю. Щоб не перетворитися на крижану брилу яку швидко занесе снігом я почав якомога швидше рухатись вздовж «колючки» та складів намотуючи кола по втоптаній стежині яку освітлювали тьмяні ліхтарі. Я забув про оточуючий світ – я думав про Бога. Про Христа, що прийшов у світ пояснити людям істину. Але його ніхто не зрозумів. Ніколи ні до ні після цього я не переживав такого глибокого релігійного почуття як в ту ніч. Повітря дзвеніло. Той знає це відчуття - дзвонів морозу, хто блукав по зимовій тайзі. Небо наді мною розверзлося, я відчув себе самотньою піщинкою, що летить у безодні Всесвіту. І там, звідти, з нескінченного провалля Космосу на мене дивився Бог. Не як суддя моїх вчинків, не як режисер на актора, а як порадник і друг. І звертався до мене простими словами про Шлях довжиною в життя. З лісу почулося виття. Це частково повернуло мене на Землю з польоту через простір Галактики. За «колючкою» промайнули тіні. Це були сіроманці. Я лише встиг подумати, що автомат примерз до кожуха і вкрився кригою, замерзлі руки не слухались і не рухались – навряд чи я зможу стріляти якщо ці голодні створіння нападуть, як одна сіра постать підбігла до колючки впритул і завмерла. Між нами було менше метра відстані, розділяв тільки колючий дріт. Я побачив пару блискучих чорних очей – розумних і насторожених. Око-в-око. Два хижака дивились однин на одного – один вільний, інший лише з мрією про свободу – свою і свого народу. І за кожним полюють – тільки різні мисливці. І кожному – життя лише гра, але гра за свою зграю. Схоже вовк це теж зрозумів – подивившись на мене хвилину він розвернувся і помчав в глибини зимового лісу. Я продовжував блукати і топтати білий сніг. Раптом помітив, що колір неба змінився – світлішав, а потім став рожевим. Прийшов ранок Різдва. Виявляється про мене забули, заснули всі в караулці притулившись до теплої пічки – а я цілу ніч блукав серед морозу і пурги. Як я не замерз – не знаю. Я не дістав навіть обморожень. Прийшла здивована зміна: «Ми думали, що ти пішов спати…» Смішні. Вони не знали, що цю ніч я розмовляв з Богом.

(Написано на основі реальних подій 1983-1985 років)

2010




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-12-03 02:01:27
Переглядів сторінки твору 1895
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.630 / 5.17)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.743 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2026.11.16 15:17
Автор у цю хвилину відсутній