ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.08.28 06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува

Ярослав Чорногуз
2025.08.28 00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.

Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -

Борис Костиря
2025.08.27 21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.

Віктор Насипаний
2025.08.27 17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.

Світлана Пирогова
2025.08.27 12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.

Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.

Віктор Кучерук
2025.08.27 11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.

Юрій Гундарєв
2025.08.27 09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…

-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем

Борис Костиря
2025.08.26 21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,

Олександр Сушко
2025.08.26 11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.

Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,

Віктор Кучерук
2025.08.26 05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.

Борис Костиря
2025.08.25 21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні

Віктор Кучерук
2025.08.25 05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Євген Федчук
2025.08.24 15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше

Іван Потьомкін
2025.08.24 11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Галина Кучеренко
2025.08.24 10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Батальйон смерті

 Завірюха та Різдво

«Північ кришить метал, але шкодує скло…»

(Й. Бродський)

Образ твору Однією з точок за межами зеленого паркану, на яку щоденно відправляли караул, була так звана «Пира». Вона являла собою кілька підземних бункерів, караулку та кілька складів серед безмежного дрімучого лісу. Ще була якась польова кухня, антени, що стирчали в небо (пролітаючи біля яких ворони інколи падали чомусь замертво) та колючий дріт. За кілька кілометрів від цієї «точки» було село з угро-фінською назвою Пира сам вигляд якого наводив на душу «зелену безпросвітну нудьгу» яка можлива тільки в глибинці неозорої Московії - почорнілі напівгнилі «ізби», люди-тіні в якихось чорних тілогрійках, сумні білокорі берези. І вічно сіре небо над всім цим. Можливо небо бувало і яскравим, блакитним але мені бачити його таким не довелось. Служба взимку там вважалась каторгою. На дворі морозище (іноді більше сорока градусів морозу), снігу по самі вуха. У бункерах – просто холодильник, в караулці ледве вище нуля, іноді вода в чайнику замерзає, пічка ледве-ледве гріє… Зате влітку туди рвалися всі – вольниця! Влітку мені так потрапити на «Пиру» і не пощастило. А так хотілось помилуватись лісом, травою, квітами. Зате взимку туди мене посилали регулярно. Караул взимку на «Пирі» це щось. Особливо коли здіймалась пурга. Солдат після двох годин стовбичення та топтання на морозі під пронизливим вітром нагадував сніговика – подертий кожух обліплений снігом, обличчя вкрите памороззю, з носа інколи висять бурульки, автомат примерз до кожуха і вкритий кригою (як з нього можна було б стріляти при потребі – не уявляю). Після повернення в караулку солдат буквально відтаював як відтаювали мамонти з вічної мерзлоти. Автомат від кожуха віддирали і ставили біля пічки розморожуватись. Найгірше було з руками (особливо коли вони примерзали до автомата) – руки не слухались, не відчувались, коли починали розмерзатись - нестерпно боліли. Розморожувати їх треба було поступово. Головне на «Пирі» – не отримати обмороження. Людям з південних країв було взагалі нестерпно. Черговий раз випало мені їхати на «Пиру» в караул саме на Різдво. Про Різдво я завжди пам’ятав – навіть в «батальйоні смерті» в ті роки – коли будь-які релігійні слова переслідувались. В одного солдата знайшли хрестик – за це його покарали і ще довго потім «проробляли» як політично «непідкованого». Ще в студентській іпостасі вислуховував я періодично фрази – не дай Бог на Різдво побачать у вас в кімнаті ялинку – з університету тут же виключать. Тому Різдво я святкував виключно в душі. Я їхав в машині з іншими солдатами у вбогій сірій шинелі стискаючи руками автомат і думав – завтра Різдво. І буде нині Ніч перед Різдвом. Майже за Гоголем. Ліс зустрів нас завірюхою. Крім різдвяного морозища здійнялась пурга. На пост заступив я тоді, коли на дрімучі гіперборейські ліси впала ніч – тьма безпросвітна. Хотілося, звісно, різдвяної зірки в небі, але над головою була або біла імла завірюхи або (коли вітер стихав) чорна безодня. Сніг під ногами рипів – голосно і різко, вітер жбурляв в обличчя сніг. Годинника в мене не було, я швидко втратив відчуття часу, холод перестав відчуватися – симптоми тривожні – я зрозумів, що замерзаю. Щоб не перетворитися на крижану брилу яку швидко занесе снігом я почав якомога швидше рухатись вздовж «колючки» та складів намотуючи кола по втоптаній стежині яку освітлювали тьмяні ліхтарі. Я забув про оточуючий світ – я думав про Бога. Про Христа, що прийшов у світ пояснити людям істину. Але його ніхто не зрозумів. Ніколи ні до ні після цього я не переживав такого глибокого релігійного почуття як в ту ніч. Повітря дзвеніло. Той знає це відчуття - дзвонів морозу, хто блукав по зимовій тайзі. Небо наді мною розверзлося, я відчув себе самотньою піщинкою, що летить у безодні Всесвіту. І там, звідти, з нескінченного провалля Космосу на мене дивився Бог. Не як суддя моїх вчинків, не як режисер на актора, а як порадник і друг. І звертався до мене простими словами про Шлях довжиною в життя. З лісу почулося виття. Це частково повернуло мене на Землю з польоту через простір Галактики. За «колючкою» промайнули тіні. Це були сіроманці. Я лише встиг подумати, що автомат примерз до кожуха і вкрився кригою, замерзлі руки не слухались і не рухались – навряд чи я зможу стріляти якщо ці голодні створіння нападуть, як одна сіра постать підбігла до колючки впритул і завмерла. Між нами було менше метра відстані, розділяв тільки колючий дріт. Я побачив пару блискучих чорних очей – розумних і насторожених. Око-в-око. Два хижака дивились однин на одного – один вільний, інший лише з мрією про свободу – свою і свого народу. І за кожним полюють – тільки різні мисливці. І кожному – життя лише гра, але гра за свою зграю. Схоже вовк це теж зрозумів – подивившись на мене хвилину він розвернувся і помчав в глибини зимового лісу. Я продовжував блукати і топтати білий сніг. Раптом помітив, що колір неба змінився – світлішав, а потім став рожевим. Прийшов ранок Різдва. Виявляється про мене забули, заснули всі в караулці притулившись до теплої пічки – а я цілу ніч блукав серед морозу і пурги. Як я не замерз – не знаю. Я не дістав навіть обморожень. Прийшла здивована зміна: «Ми думали, що ти пішов спати…» Смішні. Вони не знали, що цю ніч я розмовляв з Богом.

(Написано на основі реальних подій 1983-1985 років)

2010




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-12-03 02:01:27
Переглядів сторінки твору 1643
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.588 / 5.13)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.655 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2025.08.23 23:08
Автор у цю хвилину відсутній