Мрійко, не треба так буквально. І в Ахматової можна знайти щось більш схоже на дурість ніж святість.

А з шанованим другом останнього Валуа я не згоден. Самих віршів мало, щоб по них судити.

"Не сотвори кумира", так десь в Біблії наче написано, Мрійко. Тільки з Ахматовою пішла і епоха. Якщо в Ахматової був бунт внутрішній, то слідуючі вже бунтували прагматично. Звідси і сексот Євтушенко. А Бродському може просто не запропонували. Та і комплекс Солженіцина в нього зашкалив. А час розставив все по місцях, ті видимі протести дали результат для "окремо взятих персон".
Але ми про Ахматову. Коли про дурість, то наче сповна це відчув її син. Мрійко, я читаю твої вірші і ніскільки не сумніваюся в твоїй щирості. Але є люди які про Ахматову говорять з келихом шампанського і бужениною в зубах.

Я прочитав десяту главу. Так що там особливого, в Бродському? Що Гумільов відсидів вісімнадцять років і сказав - мамо ти дура? А Бродський заявив, що він не вправі так говорити? Звичайно сумувати за океаном як один з пунктиків "холодної війни" тяжче ніж це робити, рубаючи ліс між озвірілих ЗК. Це яке суспільство просило її молоти язиком? Загиблі солдати? Так вони мовчать навіки. Каторжани в сибірських таборах? Так він сам був тільки з "лєсосєкі". Буржуазні шоумени в пошуках чергової сенсації? Так вони добре знали, що творилося в СРСР і без Ахматової. Так як і той бесчесний писака, що скористався довірливістю жінки і потім опублікував те інтерв'ю, хоч добре розумів про його наслідки для самої Ахматової. В результаті погомоніли і забули на вечірніх лондонських фуршетах, а синові, який тільки вийшов, знов йти на баланду в черговий раз. Та і Бродський залишився стандартним по типу правдорубом. З подвійними стандартами. А Ахматовій в порівнянні з тисячами безвісних поетів, інженерів, офіцерів та й простих роботяг можна сказати ще пощастило. Хай не видається це диким. Але реальність така.
Мрійко, а я ось задумуюсь і навіть часто. А якби нині жили Ахматова, Шевченко, Висоцький... де вони зараз були би?

Згоден. Сімейна і родинна трагедія. Одна з сімейних і родинних трагедій серед мільйонів сімейних і родинних трагедій того часу. Трагедія кардинала Монтанеллі - заради суспільства він приносить в жертву власного сина? А суспільство того варте? Овід теж себе приносить в жертву заради суспільства. Чи суспільство тут ні до чого? В того своє життя, в того своє?

Ні, вибір був саме суспільство-син у Монтанелі. Бог від його вибору не постраждав би аж ніяк. Так що він вибрав, сина, суспільство чи може себе гарного?Ахматова не жертвувала сином. Вона повелася "неблагоразумно", властиво для жінки за що м'яко кажучи постраждав син її.

Залишмо Ахматову в спокої. Її вірші, її страждання якщо не були перевершені іншими, то повторені були. І Бродський просто пунктик. Своє справжнє нутро він показав пізніше. "Солженіцинізм" це імперіалізм інтелігенції.
А ось про Монтанелі справді цікаво. Чому це саме сан кардинала завадив йому зробити інший вибір? Будучи торговцем або чиновником він вчинив би можливо інакше? Як це схоже на сучасних українських вождів націонал-патріотів.

Вироку іншого не було б. Та Монтанеллі наче і не дав згоди на трибунал. Чи правильніше дав мовчазну згоду на розстріл. Полковнику більше не треба. Але я не про те. В нього був вибір, або дати згоду на розстріл, заради уникнення заворушень і кровопролиття в суспільстві або відректися від бога і спробувати повернутися до мирського життя. Заради сина. Він вибрав перше. Через 30-40 років кров полилася. Італія здобула свободу, на місце австрійських панів сіли італійські, щоб в наступних війнах вже самим виступати в ролі колишніх своїх хазяїв. Але то вже інша історія. На той час все було правильно.
Ахматова невільно стала причиною нового покарання сина, Монтанеллі свідомо. Та ми про патріотів. Тоді було ясно Італія під Австро-Угорщиною. А нині патріоти проти кого хочуть виступити? Наші патріоти.