ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2023.02.02 09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком

Микола Соболь
2023.02.02 05:35
Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.

Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,

Віктор Кучерук
2023.02.02 04:46
Коли у гаю за рікою
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.

Хельґі Йогансен
2023.02.01 23:02
Ну  що  ж,  прощай!  Ідеш  від  мене…  Осінь.
Де  ти  ступала  –  інеєм  лежить
Моя самотність.  Зглянься  ж  хоч  на  мить!
А  я  кричав  колись,  що  з  мене  досить
Твого  повітря,  вижовклих  листків,
Дощів, туману...  Час  вже  пролетів
І  ти

Тетяна Левицька
2023.02.01 22:00
Це маячня, мій любий, тільки сон,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..

То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,

Віктор Михайлович Насипаний
2023.02.01 21:33
Сперечались якось троє про життя вар’яти.
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба

Віктор Кучерук
2023.02.01 20:12
Сон рябої кобили
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.

Ніна Виноградська
2023.02.01 19:37
Чи Громомовиця, чи Громниця,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є

Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,

Козак Дума
2023.02.01 19:32
Актор із тебе нікудишній,
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…

Ігор Шоха
2023.02.01 18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька

поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою

ті літали і втішалися
небо в римах колисалося

Юрій Лазірко
2023.02.01 17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі

Гриць Янківська
2023.02.01 16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.

Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,

Софія Цимбалиста
2023.02.01 12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути

Олександр Сушко
2023.02.01 10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.

Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Гриць Янківська
2023.01.04

Максим мксклгн
2023.01.03

Хельґі Йогансен
2022.12.08

Ірина Вірна
2022.12.03

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Батальйон смерті

 Тінь великого воєводи

«Генерале! Я бився завжди, кругом,
Які б шанси не були примарні
Не потребую я зірки іншої
Крім тої, що у Вас на шапці…»

(Й. Бродський)

Образ твору Різні події ворохобили «батальйон смерті», вносили неспокій в його і без того тривожне буття. Проте, одна з подій виглядала як подія космічного масштабу, носила характер біблійного епосу. Йдеться про смерть маршала У. (Написав це і подумав – звучить як епізод буття китайської народної армії часів Мао). Вість про смерть правителів і імператорів неодноразово в той час приходила в N-ську військову частину – це ж була епоха великих поховань. Старих маразматиків один за одним тягнули на кладовище. Коли черговий раз при вході в казарму вішали портрет в траурній рамці так і хотілось сказати (хоча б пошепки): «Носити Вам і не переносити!» Про ставлення до правителів які відходили у безодню небуття там – за межами зеленого паркану доносились до нас лише уривки чи то фраз чи то епізодів історії совка. «А я горілку андроповку так і не спробував – навіть і не знаю яка вона на смак…» - це репліка солдата біля портрета. Для нього цей напій був сенсом буття. Час і правителі вимірювались по тонкощах смаку прозорого хмільного напою. Почувши це я зрозумів, що існують сфери людської свідомості які для мене назавжди лишаться загадкою як міфічна Terra incognita. «А знаєш, після нагородження Черненко якимось там орденом люди на вулицях купляли газету «Правда» з портретом Черненко на першій сторінці і демонстративно запихали газету в урну – головою вниз…» Це вже репліка тет-а-тет від людини яка мені довіряла. «Ти що, здається радий???» - це знову репліка в мою адресу біля портрета в чорній рамці. Тільки від іншої людини. «Та ти що? Я сумую…. Як же без нього – пропадемо усі…» Але загалом поховання чергового імператора сприймалось вже як банальна подія. Можна було б очікувати, що відхід в порожнечу маршалу У – тодішнього міністра оборони великої та неозорої Піднебесної теж буде нудним епізодом сірих буднів. Але ж ні! Чутки почали повзти по казармі ще ввечері.
- Ти знаєш, У помер!
- Не може бути! Млинець! Тепер «дємбєля» не буде!*
- Ти що? «Дємбель» неминучий як прихід весни!
- Було вже так – «дємбєль» переносили на рік – так що служити ще тобі і служити…
Проте цим понурим чуткам, що лоскотали нерви солдатам майже ніхто не вірив. Але в глибині душі сидів страх – а раптом носити шинель доведеться зайвий рік??? Маршал У був для жовнірів особою культовою, напівміфічною, навіть фольклорною – маршал У періодично видавав наказ про звільнення в запас. Два рази нарік в казарму приходило тривожне очікування – а раптом він наказ не підпише? Періодично виголошували в казармі віршик (найбільш соковиті цитати, що стосуються жінок наводити не буду): «Спи, солдат, спокійної ночі, «дємбєль» став на день коротший…Хай присниться дім рідний, ….. пива діжка, горілки таз та У-ва наказ.» І тут раптом говорять, що маршал У помер! Це вселенська катастрофа! Хто підпише наказ?! І в атмосфері таких настроїв раптом пролунала команда: «Батальйон! Шикуватись на плацу!» Плац. Завмерли лави. Солдати, прапорщики, офіцери напружено чекають комбата – майора Г. Зараз він вийде чеканячи крок і металевим дзвінким голосом буде віддавати команди. Слід зазначити, що майор Г. був єдиним офіцером в частині якого я поважав – його ніколи не бачили п’яним (на відміну від інших офіцерів частини), він ніколи не лаявся нецензурними словами, ніколи не кричав на солдат (лише підвищував голос) тим паче ніколи не підіймав на солдат руку. Справляв враження офіцера ще тих – напівзабутих часів коли слово «честь» не була пустим звуком. Його боялись і поважали. Майор Г. – цей незламний комбат, людина зі сталі з’явився. Вийшов з дверей похитуючись і ледве ледве тримаючись на ногах попрямував до лав, до поглядів сотень очей, що були прикуті до нього.
- Батальйон!!! Струнко!!!
- Сол… Солдати і … Оф… і цери… - язик у нього заплітався. – Коротше… Наш тато рідний – цей – міністр оборони… Помер…
Потім раптом розвернувся і похитуючись пішов. Батальйон завмер. Це був шок. Ніхто з офіцерів не знав, що наказувати, що говори. Ніхто навіть не дав команди «Розійдись!» Офіцери якось переглянулись, по одному покинули лави і пішли. Потім розбрелись прапорщики. Солдати лишившись на плацу якось відчули, що світ перевернувся до гори ногами. Батальйон почав розповзатися з плацу як таргани розповзаються по шпарам у тихому мовчанні кухні коли приходить світанок. Я зрозумів, що служба на сьогодні відміняється і пішов на радіотелефонну станцію де якраз чергував мій друг – вірменин Г.Г. Крім того ця точка була чудовим спостережним пунктом подій – поруч черговий по частині, вхід до казарм, вище - штаб. Через якусь годину по частині почали тинятися п’яні офіцери. У стані абсолютної непридатності до служби. Потім понапивались всі прапорщики. До свинського стану. І нарешті, солдати побачивши, що пішов такий траур напилися так само. Всі без винятку. Останній хто напився так це караул (хоча їм то, їм то! – категорично!) Військова частина перетворилась на сукупність некерованих людей у формі які безцільно тинялись, падали і белькотіли щось незрозуміле. Єдиною тверезою людиною в батальйоні – цьому замкнутому самодостатньому світі лишився я. Тільки не сприйміть це як якесь самовихваляння! Просто в ті часи я вважав, що алкоголь це безперечне зло і не пив навіть пива. Омара Хайяма я тоді ще не читав, захоплювався різними східними віровченнями. Я ходив по частині – єдина твереза людина і дивився на це все. І це було моторошно. Світ сомнамбул, ляльок якими керує щось. Навіть не хтось, а саме щось. Світ божевільних людей. Мені здавалось, що напився не батальйон, а весь світ. Для солдата світ замикається в межах зеленого паркану. Все зовнішнє сприймається як абстракція. Нереальність. Казка про інший світ. І раптом цей замкнутий світ втратив глузд. Хоча – чи був він тут колись здоровий глузд? До реальності повернули голоси з кімнати чергового по частині:
- Ні, тов….аришу полковник, я тверезий, я службу несу…. Замполіта? Щщщас…
- Алооооо…. Майор Ф. у те леле….фона. Та що Ви… Та як – двох слів зв’язати не можу – я і більше слів зв’язати можу… Ось…
Через деякий час до батальйону приїхали чорна «Волга» з генералом і полковником. Проте ворота КПП їм ніхто не відчинив – чергові по КПП були не в стані не те що відчинити ворота але і підвестися на ноги. Довелось людям з лампасами і двома смужками на погонах в частину зайти, а не заїхати. Можете собі уявити цю картину – іде по частині «начальство» зі штабу гарнізону, а ніхто навіть на ногах не тримається… Я, звісно, сховався – ще бракувало, щоб вони побачили когось тверезого, когось хто випав з загального потоку буття. Звісно, я б крайнім і виявився: «Всі напилися, а він тверезий – підозріло…» Я думав буде величезний скандал. Але наступного дня – все тихо, «ша». Нібито нічого й не було. ЧП гарнізонного масштабу зам’яли. Нібито нічого не було. Цей день просто зник з пам’яті як ілюзія, як фантасмагорія якогось сну…

* - коли щось було погано, то солдати інколи говорили «млинець» - російською, звісно. Що таке «дємбєль» пояснити неможливо. Це треба відчути (було). Іноді «дємбєлем» називали осінь. Трусили дерево з жовтим листям і коли воно падало кричали: «Дємбєль!» Іноді весну – бачили першу прогалину серед снігу на весні і кричали «Дємбєль!» Іноді «дємбєлєм» називали собаку і кликали: «Дємбєль! Іди сюди!»

2010
(Написано на основі реальних подій 1983-1985 років)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-12-22 13:19:43
Переглядів сторінки твору 1048
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.457 / 5.02)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.384 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2023.02.02 12:32
Автор у цю хвилину присутній