ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Карпенко (1949) /
Поеми
Скошене серце.
Контекст : скошене серце
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скошене серце.
Скошене серце
(поема)
Світлій пам’яті
Павла та Меланії Шадури
А літній день, мов півень пелехатий,
Розправив крила і злетіти хоче.
День у зеніті – довго ще до ночі,
У різноквітті веселиться хата.
Бабуня все клопочеться в городі,
Бо любить, щоб ні жодної зілинки.
Вляглося сонце зручно на хмаринці,
На нього зирять соняшники гордо.
Вони в городі, ніби славні зодчі,
А кукурудза молитви шепоче.
Все у городі до розмов охоче…
Лиш у бабусі смутку повні очі.
Мені пізніше та печаль відкрилась,
Коли бабуся відлетіла в ірій.
Несла вони біди важенні гирі
І горе її серце надломило.
Сурмили в сурми сурмачі:
– Беріть сміливо калачі!
Ті калачі були гіркі –
На них наліплені зірки,
Червоні, ніби наша кров…
І сурмлять в сурми знов і знов,
І пропонують калачі.
Хто друзі з них, а хто – рвачі,
Не кожен може розпізнать
Ту «славну» рать.
Дідусю, чи у снах побачу Вас,
Заглибившись у Ваші страдні очі?
Були тоді страшні осінні ночі,
Коли Ви більше не прийшли до нас,
Бо упіймали, вислідили звірі.
Невже в могилі спить спокійно кат?
Бабусю з дітьми гнали, мов щенят,
Оселя враз навік осиротіла…
Плакала верба під частоколом
І любисток падав їм до ніг.
Як гонили дітлахів із двору,
Сивий дуб дивитися не міг.
Груша застогнала біля хати,
А від горя похилилась лобода.
Пригортала своїх діток мати,
І вповзала, як змія, біда.
Повнилась слізьми свята хлібина.
Стогін із бабусиних грудей…
Молотила люд страшна машина,
Кров безвинних запеклась на шинах,
Зникли в пащі тисячі смертей.
Дідусю, Ви наснитеся хоч раз,
Я поцілую спраглі Ваші губи.
Вас рано вклали в землю душогуби
І світ навік осиротів без Вас.
Зраджена правда за гратами,
Іудами та Пілатами
Розтерзана, закривавлена,
Брилою зверху придавлена,
Пересміяна, пересуджена,
До смертної кари присуджена.
Хоч вона в таборах закатована,
Та на вічне життя закодована.
Нездоланна, непереможена,
Хоч зачовгана, заяложена,
Незалякана, незнеможена,
Незнищенна, хоч і стриножена,
З гордо піднятою головою –
Непідкупних веде за собою.
Чесна, з добрими очима,
В неї – сам Бог за плечима.
«Злодіяння безчесні» –
Буде вирок Судді.
Ще на гострому лезі
Затанцюють «святі».
Замордована правда
Свій підніме бокал,
І відкрито, і радо
Кине погляд у зал.
Затремтять у безсиллі
Ці облудні вужі.
Рухнуть стіни ідилій,
Як думок міражі.
Якби зібрать отих усіх,
Що сплять тривожно в домовинах,
Щоб розказали нам про тих,
Хто в їхній смерті вічно винен,
Про тих розтерзаних, убитих,
Поглумлених у ріднім краї,
У краї-раї, де тополі,
Де солов’ї, де крапля волі
І крапля крові – вперемішку...
Де дід в степах ходив мій пішки,
За плугом, сіявши зерно.
Та полином зійшло воно,
Гірким, пекучим і болючим,
Бо дід пішов ген-ген за кручі.
Не сам пішов, з чужої волі.
Не взяв ні хліба, а ні солі...
Заламані за спину руки
І чорні постаті, як круки.
Хазяїн був він, той «куркуль»,
А для таких не жаль і куль.
Для них тайга, Владивосток –
Життя обірваний листок.
Броджу по дідовій землі,
По чорноземній тій ріллі,
Що пахне чебрецем і потом,
Там, де коріння мого роду.
Я все шукаю його слід
Багато днів, багато літ.
І горнеться полин до ніг,
І стелеться гіркий моріг,
І дзвони пам'яті гудуть
У чистім полі там і тут...
Дзвони усюди, дзвони скрізь… –
В ромашки повні очі сліз.
Спіткнувся день об стоголосий біль.
Скотилось сонце в лоно смутку долі..
Ви полягли у тій гіркій неволі,
А я на вашім незнищеннім полі
Все сію зерна, а збираю сіль,
Пекучу сіль, гарячу, мов сльоза,
Гірку, мов полини у нашім долі.
Ламає руки на вітрах тополя.
Нехай на все господня буде воля
Аби не повторилася гроза.
(поема)
Світлій пам’яті
Павла та Меланії Шадури
А літній день, мов півень пелехатий,
Розправив крила і злетіти хоче.
День у зеніті – довго ще до ночі,
У різноквітті веселиться хата.
Бабуня все клопочеться в городі,
Бо любить, щоб ні жодної зілинки.
Вляглося сонце зручно на хмаринці,
На нього зирять соняшники гордо.
Вони в городі, ніби славні зодчі,
А кукурудза молитви шепоче.
Все у городі до розмов охоче…
Лиш у бабусі смутку повні очі.
Мені пізніше та печаль відкрилась,
Коли бабуся відлетіла в ірій.
Несла вони біди важенні гирі
І горе її серце надломило.
Сурмили в сурми сурмачі:
– Беріть сміливо калачі!
Ті калачі були гіркі –
На них наліплені зірки,
Червоні, ніби наша кров…
І сурмлять в сурми знов і знов,
І пропонують калачі.
Хто друзі з них, а хто – рвачі,
Не кожен може розпізнать
Ту «славну» рать.
Дідусю, чи у снах побачу Вас,
Заглибившись у Ваші страдні очі?
Були тоді страшні осінні ночі,
Коли Ви більше не прийшли до нас,
Бо упіймали, вислідили звірі.
Невже в могилі спить спокійно кат?
Бабусю з дітьми гнали, мов щенят,
Оселя враз навік осиротіла…
Плакала верба під частоколом
І любисток падав їм до ніг.
Як гонили дітлахів із двору,
Сивий дуб дивитися не міг.
Груша застогнала біля хати,
А від горя похилилась лобода.
Пригортала своїх діток мати,
І вповзала, як змія, біда.
Повнилась слізьми свята хлібина.
Стогін із бабусиних грудей…
Молотила люд страшна машина,
Кров безвинних запеклась на шинах,
Зникли в пащі тисячі смертей.
Дідусю, Ви наснитеся хоч раз,
Я поцілую спраглі Ваші губи.
Вас рано вклали в землю душогуби
І світ навік осиротів без Вас.
Зраджена правда за гратами,
Іудами та Пілатами
Розтерзана, закривавлена,
Брилою зверху придавлена,
Пересміяна, пересуджена,
До смертної кари присуджена.
Хоч вона в таборах закатована,
Та на вічне життя закодована.
Нездоланна, непереможена,
Хоч зачовгана, заяложена,
Незалякана, незнеможена,
Незнищенна, хоч і стриножена,
З гордо піднятою головою –
Непідкупних веде за собою.
Чесна, з добрими очима,
В неї – сам Бог за плечима.
«Злодіяння безчесні» –
Буде вирок Судді.
Ще на гострому лезі
Затанцюють «святі».
Замордована правда
Свій підніме бокал,
І відкрито, і радо
Кине погляд у зал.
Затремтять у безсиллі
Ці облудні вужі.
Рухнуть стіни ідилій,
Як думок міражі.
Якби зібрать отих усіх,
Що сплять тривожно в домовинах,
Щоб розказали нам про тих,
Хто в їхній смерті вічно винен,
Про тих розтерзаних, убитих,
Поглумлених у ріднім краї,
У краї-раї, де тополі,
Де солов’ї, де крапля волі
І крапля крові – вперемішку...
Де дід в степах ходив мій пішки,
За плугом, сіявши зерно.
Та полином зійшло воно,
Гірким, пекучим і болючим,
Бо дід пішов ген-ген за кручі.
Не сам пішов, з чужої волі.
Не взяв ні хліба, а ні солі...
Заламані за спину руки
І чорні постаті, як круки.
Хазяїн був він, той «куркуль»,
А для таких не жаль і куль.
Для них тайга, Владивосток –
Життя обірваний листок.
Броджу по дідовій землі,
По чорноземній тій ріллі,
Що пахне чебрецем і потом,
Там, де коріння мого роду.
Я все шукаю його слід
Багато днів, багато літ.
І горнеться полин до ніг,
І стелеться гіркий моріг,
І дзвони пам'яті гудуть
У чистім полі там і тут...
Дзвони усюди, дзвони скрізь… –
В ромашки повні очі сліз.
Спіткнувся день об стоголосий біль.
Скотилось сонце в лоно смутку долі..
Ви полягли у тій гіркій неволі,
А я на вашім незнищеннім полі
Все сію зерна, а збираю сіль,
Пекучу сіль, гарячу, мов сльоза,
Гірку, мов полини у нашім долі.
Ламає руки на вітрах тополя.
Нехай на все господня буде воля
Аби не повторилася гроза.
Контекст : скошене серце
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію