влітають у вухо мого вікна
відлуння якихось далеких звуків:
крик паротяга, розмова птахів,
лайка людей, що загрубли до звичного слова,
навіть здається кашель капличного дзвону

але то все лиш відгомін звуків тільки луна
бо ці звуки адресовані не мені
і вони проходять крізь мене як повз мене

так само як безліч речей довкола
я бачу не їх а лише їхню форму порожню
бо ті речі вготовлені не для мене
і мені просто випало бути між їхніми контурами
без сенсу для себе й без сенсу для них

тут важливо не пропустити ту дещицю
звуків предметів людей відчуттів
рандеву з якими призначено мені
заздалегідь – ще до народження моєї пам’яті

всі графи заповнено всі ролі розписано
треба лишень не оступитися
не зіскочити з власної рейки
щоб не втрапити в чужу парадигму життя
як не в свою борозну
де все не по-твоєму і всупереч тобі


затули вуха
заплющ очі
і вслухайся вдивляйся впізнавай
що є твоє

2007