На цій землі стояли курені
козацької залоги,
й Межигірський виднівся Спас
з Кирилівських висот.
Підтвердять куренівці корінні
(лишилось їх ще трохи):
вогонь прадавній тут не згас
під ковпаком вигод.

Хоч на Сирці все більше мілини,
а не бистрин отецьких,
і човен, як в старі літа,
не запливе сюди, –
та, невидимі, крутяться млини
по берегах сирецьких,
і весел плюскіт доліта
з веселої води.

На торговиці схрещені шляхи
гудуть невтомним гудом,
і там, де нині хідники
бридкий засіяв крам, –
з-за пелени, з туману, з-під юги,
з-під плит, укритих брудом,
випростується крізь роки
убитий хамом храм.

Тут вихрились вітри повстань і війн,
і звідти, де Преварка,
під прапором щораз новим
чужа вступала рать.
І мосту залізничного прогін,
мов тріумфальна арка…
Та тільки час – постановив,
кому тріумф справлять.

Втікай сюди із міста суєти,
де кам’яні фантоми,
де ти, розчавлений в юрбі,
де в тебе дежа вю.
А тут недавно ще були хати
і стріхи із соломи –
у цій осиці, в тій вербі
їх обриси живі.

Піввікові каштани й ясени
тримають ґрунт підступний,
і, їхній ветхий побратим,
прасує дні трамвай.
Країно куренів, хоч натякни,
який твій день наступний,
чи не загубиться у нім
мій куренівський рай.

2009