Які ночі пречудові бувають у свята різдвяні. Це коли морозець не дуже серйозний, снігу достатньо, щоб озимину вкрити, місяць, повний місяць посріблює простір і тиша. Собаки заведуться на хвилину, горлянки порвуть і знову тиша. А ще як пороша впаде на трохи злежалий сніг і ні вітерцю потім, ні хмаринки в небі, так взагалі благодать земна. Стожари на місці, люди відпочивають, мають право. Свята тривають. Добре в селі в таку пору. І знову тиша. Це та погода, коли говорять – погода шепче.
Ну нащо в таку пору спати? Дістав рушницю з сейфа, чи просто металевого ящика, набої як годиться, документи. Документи в мене завжди в порядку. Закон є закон, закон слід поважати. Полювання, правда, дозволяється тільки в світлий час доби та і місця визначені спеціальними людьми, але то для проформи. Ось кращі люди, не те що району, області їздять коли хочуть, і літом їм стріляють кіз чи кабанів, буцімто для замірів на радіоактивність. Ну ясно, приїде черговий чинуша, він ковбасу з буйволятини індійської їсти не схоче. Давай чогось такого, чогось такого особливого. І горілку люблять винятково домашнього виробництва і грибами закушують без оглядки на їх назву, ще й з собою просять. На те вони і начальство. А я до слова, в житті на полювання не вийшов в заборонений період. Звіра слід берегти, раз звір народився, він також хоче жити, все живе хоче жити. З кінця зими до кінця осені полювання заборонене, нічого тривожити природу.
А що в ніч пішов? Так це не полювання, це вважайте традиція така, обряд.
Вдягнувся тепло, взяв бутерброд або просто сала білого шматок, цибулину там, хліба, обов’язково чорного. Подумав, мороз наче міцнішає, чвертка горілки не зашкодить
для запасу. Рушницю, або як місцеві старі мисливці називають «ружжо» переломив, під куртку, так щоб ложа з одної сторони, стволи з другої. Наче не видно. Вперед, за два кілометри скирти соломи стоять, в таку ніч лис туди навідується, мишей пошукати любить.
Години з дві пролежав на торішній хвої. Хоч би рип який, хоч би тінь промайнула, чи знайомий блиск очей. Вже і оковитою зігрівся і хлібом з салом підкріпився. Та-ааак! Це ж треба таким йолопом виявитися. Він п’є, жує цибулю і хоче, щоб лис (знов-таки на місцевій говірці «лись») його не винюхав? Може ще цигарки дістати? Пізно, хоч вітру і не має, але звір не такий дурний як той хто його вистежує. Та і повертатися, не погрівши стволи, не хотілося. За півтора кілометра через поле молодий палісадник. Зайці там деревця обгризають в зимову пору, та і на рилі люблять ховатися. Але то коли вітер сильний.
По зябу півтора-два кілометри я тоді пройшов за якісь хвилини. Вже досягнув краю узлісся, дорога поруч, аж тут шум мотора і світло автомобільних фар. Кого це чорти мордують в такий час, думаю, аж тут виїжджає легковий УАЗ, зупиняється, з нього вилазять кілька людей і зразу крокують в мою сторону. Впевнено так. Що за новина, не спиться людям?