ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Проза
Я НА ЗЕМЛІ !!!
Вони чекають… Вони тупцюють на місці… Три незграбні противні істоти невідомо звідки. Я повинен прийняти рішення. Часу обмаль… Їхні неприродно-сріблясті силуети чітко виділяються на фоні чорного неба.
Тече час. Витікає кисень із скафандра… Ну чому вони не в Конвенції? Чому? Таке трапляється, що далекі цивілізації інколи ще не є членами Великої Ради і не входять в Конвенцію. Звідки вони? Альфа-Центавра? Сиріус? Сузір’я Діви? Ну яке це тепер має значення? Вони не в Конвенції, і ступивши на борт їхнього корабля, я повністю віддаюся на їх волю, їх розсуд. Можу бути прийнятий, як гість (параграф 7 Розділу 2 Міжгалактичної Конвенції), як член екіпажу (параграф 9 тої ж Конвенції)… Але й можу бути, як воєнний трофей чи дослідний взірець…Таких параграфів в Конвенції нема. Єдине, що існує Перше Правило Всесвіту, і насильно вони мене забрати не зможуть – я повинен погодитись сам.
Ну чому вони не в Конвенції? Чому не підписали? Після моєї згоди вони ж зможуть поступити на свій розсуд, перетворити мене на раба чи в біологічний матеріал. Хоча який у них може бути розсуд? Вони хоч білкової структури? Чи це якісь неорганічні фосфорно-кремнієві сполуки? Яке це тепер має значення? За крайнім справа, якраз за його прямокутним плечем, виглядає Земля, рідний голубий диск на фоні моторошно-чорного Космосу. Чомусь ніколи раніше не заувважував цієї чорноти… Який бездонно-чужий холодно-чорний Космос і який до сліз рідний диск Землі… Не рухайся, пришельцю, не заступай мені Землю.
Вони чекають… Я повинен прийняти рішення сам. Добровільно. Зараз. Вони розуміють. І чекають… Я теж розумію. Все стане ясно з перших секунд, як я ступлю на їх борт. Якщо вони стартують в бік Землі – дійсно (вони обіцяють за дві години) я буду катапультований в рідну атмосферу. Боже, як задушливо в скафандрі. Вже відчувається нестача кисню. Скільки в мене ще часу? Персональний чіп послужливо викидає на край скла скафандру (що є одночасно і монітором) потрібну інформацію – три години тридцять дві хвилини. Це весь мій ресурс! Найближчий корабель землян буде тут лише через сім годин. В мене немає вибору. Боже, як пересохло в роті. В голові страшний біль. Спокійно! Візьми себе в руки! По правій скроні повільно сповзає крапелька поту. Що, ще й система терморегуляції? Знову вмикається чіп – так і є – внутрішня температура 27 градусів по Цельсію. Це замість комфортних 19. Нема вже змісту виясняти, в чому причина. В мене немає шансів. І немає вибору.
Я облизую гарячим язиком пересохлі губи. Капелька поту повільно опускається із скроні на щоку. В мене немає вибору… Я піднімаю праву руку догори. І опускаю вказівний палець вниз. Як в Римі… Я здався на волю переможця. Вони розуміють і відступають вбік. Еліптичний люк безшумно відкривається переді мною. Я зробив вибір, і перед тим, як ступити вперед, ще раз кидаю погляд на рідний диск Землі, який тепер повністю видно в чорному небі, бо пришелець відступив убік.
Я ступаю. В напівмороці чужого салону припадаю до ілюмінатора – зараз все стане ясно. Я не бачу – відчуваю спиною, як позаду безшумно закриваються шлюзи, сьомим чуттям відчуваю на собі погляди, а може це вже працює їхній сканер і мене вивчають на клітинному рівні.
Мій чіп – індивідуальний комп’ютер – послужливо аналізує потік інформації – негатив, негатив, негатив… Відчуваю удар прискорення. Ми стартували… Боже, як пересохло в роті. Припадаю до ілюмінатора – диск Землі повільно віддаляється. Злизую язиком крапельку поту, що доповзла до губи. Як пульсує в скронях… Земля віддаляється досить швидко – ще встигаю подумати – ну в них і технології. Все моє єство дико противиться цій несправедливості, ще поштовх, ще прискорення, диск Землі ще зменшується і зміщується до самого краю ілюмінатора – ось-ось пропаде! Ми, напевне, лягаємо на новий курс.
Щось гаряче і в’язке накочується на мене… Я розумію, я помилився… Я зробив неправильний вибір. Персональний чіп ще робить останню послугу – напрям руху – сузір’я Риби, швидкість – ого, такої не буває… Яке це тепер має значення. Я помилився… І,зібравши останні сили, я кричу – Верніть мене на Землю! Верніть мене на Землю!!!
Знову прискорення. Знову поштовх! Відкриваю очі – Ну чого ти кричиш? Дітей побудиш! Дружина незадоволено відвертається від мене.
Боже, я вдома! Я вдома! Я на Землі! Я в своєму ліжку, на своїй подушці. Я вдома! Невимовне щастя розпирає мене, аж на очах виходять сльози. Я вдома, я на Землі! Яка година? Персональний чіп –тьфу, ти – наручний електронний послужливо висвічує час – тільки третя ночі.
Все! Все! Відзавтра – ніяких вечірок, пива і друзів. Коньяків, лимонів і кав. Як добре, що я на Землі! І як пересохло в роті… Як добре, що я на Землі! І я пересохлими губами радісно, схвильовано і урочисто говорю в темряву: – "Як добре, що я на Землі!" Дружина бере подушку і без слів іде в іншу кімнату. То нічого – все владнається. Зараз піду на кухню щось поп’ю. Як добре, що я на Землі!
10.01.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я НА ЗЕМЛІ !!!
Вони чекають… Вони тупцюють на місці… Три незграбні противні істоти невідомо звідки. Я повинен прийняти рішення. Часу обмаль… Їхні неприродно-сріблясті силуети чітко виділяються на фоні чорного неба.
Тече час. Витікає кисень із скафандра… Ну чому вони не в Конвенції? Чому? Таке трапляється, що далекі цивілізації інколи ще не є членами Великої Ради і не входять в Конвенцію. Звідки вони? Альфа-Центавра? Сиріус? Сузір’я Діви? Ну яке це тепер має значення? Вони не в Конвенції, і ступивши на борт їхнього корабля, я повністю віддаюся на їх волю, їх розсуд. Можу бути прийнятий, як гість (параграф 7 Розділу 2 Міжгалактичної Конвенції), як член екіпажу (параграф 9 тої ж Конвенції)… Але й можу бути, як воєнний трофей чи дослідний взірець…Таких параграфів в Конвенції нема. Єдине, що існує Перше Правило Всесвіту, і насильно вони мене забрати не зможуть – я повинен погодитись сам.
Ну чому вони не в Конвенції? Чому не підписали? Після моєї згоди вони ж зможуть поступити на свій розсуд, перетворити мене на раба чи в біологічний матеріал. Хоча який у них може бути розсуд? Вони хоч білкової структури? Чи це якісь неорганічні фосфорно-кремнієві сполуки? Яке це тепер має значення? За крайнім справа, якраз за його прямокутним плечем, виглядає Земля, рідний голубий диск на фоні моторошно-чорного Космосу. Чомусь ніколи раніше не заувважував цієї чорноти… Який бездонно-чужий холодно-чорний Космос і який до сліз рідний диск Землі… Не рухайся, пришельцю, не заступай мені Землю.
Вони чекають… Я повинен прийняти рішення сам. Добровільно. Зараз. Вони розуміють. І чекають… Я теж розумію. Все стане ясно з перших секунд, як я ступлю на їх борт. Якщо вони стартують в бік Землі – дійсно (вони обіцяють за дві години) я буду катапультований в рідну атмосферу. Боже, як задушливо в скафандрі. Вже відчувається нестача кисню. Скільки в мене ще часу? Персональний чіп послужливо викидає на край скла скафандру (що є одночасно і монітором) потрібну інформацію – три години тридцять дві хвилини. Це весь мій ресурс! Найближчий корабель землян буде тут лише через сім годин. В мене немає вибору. Боже, як пересохло в роті. В голові страшний біль. Спокійно! Візьми себе в руки! По правій скроні повільно сповзає крапелька поту. Що, ще й система терморегуляції? Знову вмикається чіп – так і є – внутрішня температура 27 градусів по Цельсію. Це замість комфортних 19. Нема вже змісту виясняти, в чому причина. В мене немає шансів. І немає вибору.
Я облизую гарячим язиком пересохлі губи. Капелька поту повільно опускається із скроні на щоку. В мене немає вибору… Я піднімаю праву руку догори. І опускаю вказівний палець вниз. Як в Римі… Я здався на волю переможця. Вони розуміють і відступають вбік. Еліптичний люк безшумно відкривається переді мною. Я зробив вибір, і перед тим, як ступити вперед, ще раз кидаю погляд на рідний диск Землі, який тепер повністю видно в чорному небі, бо пришелець відступив убік.
Я ступаю. В напівмороці чужого салону припадаю до ілюмінатора – зараз все стане ясно. Я не бачу – відчуваю спиною, як позаду безшумно закриваються шлюзи, сьомим чуттям відчуваю на собі погляди, а може це вже працює їхній сканер і мене вивчають на клітинному рівні.
Мій чіп – індивідуальний комп’ютер – послужливо аналізує потік інформації – негатив, негатив, негатив… Відчуваю удар прискорення. Ми стартували… Боже, як пересохло в роті. Припадаю до ілюмінатора – диск Землі повільно віддаляється. Злизую язиком крапельку поту, що доповзла до губи. Як пульсує в скронях… Земля віддаляється досить швидко – ще встигаю подумати – ну в них і технології. Все моє єство дико противиться цій несправедливості, ще поштовх, ще прискорення, диск Землі ще зменшується і зміщується до самого краю ілюмінатора – ось-ось пропаде! Ми, напевне, лягаємо на новий курс.
Щось гаряче і в’язке накочується на мене… Я розумію, я помилився… Я зробив неправильний вибір. Персональний чіп ще робить останню послугу – напрям руху – сузір’я Риби, швидкість – ого, такої не буває… Яке це тепер має значення. Я помилився… І,зібравши останні сили, я кричу – Верніть мене на Землю! Верніть мене на Землю!!!
Знову прискорення. Знову поштовх! Відкриваю очі – Ну чого ти кричиш? Дітей побудиш! Дружина незадоволено відвертається від мене.
Боже, я вдома! Я вдома! Я на Землі! Я в своєму ліжку, на своїй подушці. Я вдома! Невимовне щастя розпирає мене, аж на очах виходять сльози. Я вдома, я на Землі! Яка година? Персональний чіп –тьфу, ти – наручний електронний послужливо висвічує час – тільки третя ночі.
Все! Все! Відзавтра – ніяких вечірок, пива і друзів. Коньяків, лимонів і кав. Як добре, що я на Землі! І як пересохло в роті… Як добре, що я на Землі! І я пересохлими губами радісно, схвильовано і урочисто говорю в темряву: – "Як добре, що я на Землі!" Дружина бере подушку і без слів іде в іншу кімнату. То нічого – все владнається. Зараз піду на кухню щось поп’ю. Як добре, що я на Землі!
10.01.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію