Ого… Оце розходились… Ну що ж, це має свідчити про те, що ситуація з критикою ще гірша, аніж я думала, і хороший критик така ж рідкісна дивина, як абсолютно незаангажований і чесний суддя у нашій країні. Війна між істиною і вигодою триває стільки ж, скільки існує людство, при чому перша найчастіше виграє тоді, коли той, кому вона була потрібна, безповоротно програв у часі. Ну що ж, можливо, не варто ламати списи у цьому напрямі. Чесно кажучи, критика як окремий розділ літературного процесу мене не цікавить, оскільки я дуже далека від такого явища, як «розкрутка». Я взагалі далека від багатьох речей. Але до розуміння деяких все ж хотілося б наблизитись хоча б у доступному моєму розуму обсязі. Хай я буду нездатною на розуміння, що є геніальним, а що таким бути не може, але зрозуміти параметри технічної досконалості, думаю, більшість здатна. Більшість новеньких у ПМ стикається з однією і тією ж проблемою: вони не бачать своїх помилок і досить часто сприймають зауваження, як придирки і недоброзичливе ставлення, а оскільки на практиці реалізовувати тезу, що інша думка ще не є ознакою ворога, дуже важко, виникають абсолютно безглузді конфлікти, які аж ніяк не сприяють чиєму б то не було творчому зростанню. Але якби у новачка перед очима була хоч якась схема оцінювання технічного стану твору з посиланнями, де можна знайти більш поглиблену інформацію по окремих питаннях, він чи вона читко б бачили, що зауваження не голослівні і мають під собою конкретне обґрунтування, навіть якщо той, хто зробив зауваження, зробив це не надто вдало. Та й самі мали б можливість уникнути хоч деяких помилок. Техніка – це усього лиш рівень оволодіння певними навичками, і, на відміну від рівня талановитості, легко піддається обґрунтуванню при оцінюванні. Але зараз у коментарях у достатньому обсязі немає навіть цього. Чому я так стверджую? Дуже просто. Беремо когось, хто досяг певного рівня: йому у коментарях співають дифірамби і ставлять високі оцінки. Але з якихось причин цей «хтось» на деякий відносно тривалий час вибуває з ПМ. За цей час відбвається певна зміна складу «постійно присутніх». Наш «хтось» повертається. І що? А то, що , якщо його група підтримки розпалась, він знову отримує критичні зауваження. Тож виникає питання, у яке місце слід засунути отримані ним раніше дифірамби і усіх, хто їх йому наспівував. Як кого, а мене не цікавить похвала з-за прихильного ставлення, я б воліла знати справжній стан речей. І, думаю, не тільки я. Тому для мене навіть неякісна критика краще, аніж ніякої. І я хотіла б бачити її під своїми творами, бо сподіваюсь, що умію відрізняти біле і чорне...