ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Федчишин (1958) /
Вірші
Вовкулак(переклад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вовкулак(переклад
Ми звикли до подвійності єства,
Бо наділив нас Бог єдиним тілом,
Одною плоттю з "я" у ній двома
Йдем по життю, вагаючись несміло.
Так буде, є, і було іздавна.
Той з совістю усе життя прожив,
Тих пов"язали хамство і нахабство,
Того он ангел щастям оповив,
Оті жадобі вже продались в рабство,
А решта страх здолати бракне сил.
А іноді трапляється і так,
Що вдень собі живеш одним мірилом,
А уночі, неначе хресний знак,
Щось незбагненне і незрозуміле
Вривається, як марево у снах.
---------------------------
Коли на обрій ніч накине сак,
Обніме враз злощаво, без просвіту,
Зіжме зірки і місяць у кулак
Йде темрява, у чорну шаль одіта -
Тоді приходить в гості вовкулак.
Скувйовджена, розхристана, сумна,
Таврована безсмертями потвора
Товчеться по свідомості у снах
Самотня, одинока і прозора,
Утомлена, остання і лиха.
Не стукає, не визнає дзвінка,
Бо знає, що прихід передбачаю
І не боюсь, що нить життя тонка,
Що фаталіст, та все ж надію маю
На долю, що віщить мені рука.
Виходжу сам до лави у садку,
Сідаємо і сидимо пів ночі
Під яблуневим листям в холодку
І мовчимо, втупивши в темінь очі.
Ворушим брили спогадів в кутку.
Пригадуємо явне в світі цім
І те, про що лиш мріяли й чекали
А тайни в скронях відбивають дзвін,
Бо стільки їх у мізки наскладали -
Що й лік згубивсь в гробницях поколінь.
Ці тайни недоступні і важкі,
А може перейдуть по смерті в спадок.
Вони, як ми, в подвійності багні,
Й ніхто не зна ключів до них, розгадок,
Та й вовкулак не скаже їх мені.
В них, як і в нас, довільно суєти,
Безглуздості, і сенсу, і надії,
Вони, як ми, жреці від самоти.
Її позбутись, захвостати мрію
Як, вовкулаче, не підкажеш ти?
Ти знаєш все, ти вже старий, як світ
І пам"ятаєш навіть моїх предків,
Ти їх вбивав. Пройшло немало літ.
Тоді ти був молодшим, може й смертним -
За те й платиш безсмертям цим отвіт.
І ти мені тепер, мов оберіг,
Останній стовп і прощі, і покути.
Я не прощаю, та й не мщусь за гріх,
А співчуттчм горять пробиті груди.
Чому ж мене обрав посеред всіх?
Відчувши, що то був не кращий день
І щоб вночі не мучився в примарах,
Приходиш і сидиш отут, як пень,
Мов хочеш зло, що зачаїлось в хмарах,
З добром змішати у гіркий коктейль.
Зі мною граєш у цікаву гру.
Для чого? Поки й сам того не знаю,
Можливо суть її не розберу,
Та задуми, що в закутках ховаєш -
Холодним змієм лазять по нутру.
Останній подих хочеш мій узріть
І провести у вічність шанобливо,
Щоби учуть восковий запах свіч,
Кончини мить, останній імпульс сили,
В обличчя смерті глянуть з моїх віч.
То ж будем жить, і будемо чекать
В сузір"ях вдвох тобі відому дату,
Мені її поки не відгадать.
Оберігай! Бо часу цю витрату
У нездійснене вже не переграть.
Він зір на схід з хитринкою повів
І сивину поправив над бровами,
Зловивши тінь ще заспаних лісів,
Крізь павутиння до світанку брами -
Враз розчинився у вселеньській млі.
Й нема його. А півні у дворі
Віщують світу, що життя триває
І морок розчиняється в зорі,
Лиш темінь ще собак буцім лякає,
Та то ж бійці! Відважні й молоді.
2011р.
Бо наділив нас Бог єдиним тілом,
Одною плоттю з "я" у ній двома
Йдем по життю, вагаючись несміло.
Так буде, є, і було іздавна.
Той з совістю усе життя прожив,
Тих пов"язали хамство і нахабство,
Того он ангел щастям оповив,
Оті жадобі вже продались в рабство,
А решта страх здолати бракне сил.
А іноді трапляється і так,
Що вдень собі живеш одним мірилом,
А уночі, неначе хресний знак,
Щось незбагненне і незрозуміле
Вривається, як марево у снах.
---------------------------
Коли на обрій ніч накине сак,
Обніме враз злощаво, без просвіту,
Зіжме зірки і місяць у кулак
Йде темрява, у чорну шаль одіта -
Тоді приходить в гості вовкулак.
Скувйовджена, розхристана, сумна,
Таврована безсмертями потвора
Товчеться по свідомості у снах
Самотня, одинока і прозора,
Утомлена, остання і лиха.
Не стукає, не визнає дзвінка,
Бо знає, що прихід передбачаю
І не боюсь, що нить життя тонка,
Що фаталіст, та все ж надію маю
На долю, що віщить мені рука.
Виходжу сам до лави у садку,
Сідаємо і сидимо пів ночі
Під яблуневим листям в холодку
І мовчимо, втупивши в темінь очі.
Ворушим брили спогадів в кутку.
Пригадуємо явне в світі цім
І те, про що лиш мріяли й чекали
А тайни в скронях відбивають дзвін,
Бо стільки їх у мізки наскладали -
Що й лік згубивсь в гробницях поколінь.
Ці тайни недоступні і важкі,
А може перейдуть по смерті в спадок.
Вони, як ми, в подвійності багні,
Й ніхто не зна ключів до них, розгадок,
Та й вовкулак не скаже їх мені.
В них, як і в нас, довільно суєти,
Безглуздості, і сенсу, і надії,
Вони, як ми, жреці від самоти.
Її позбутись, захвостати мрію
Як, вовкулаче, не підкажеш ти?
Ти знаєш все, ти вже старий, як світ
І пам"ятаєш навіть моїх предків,
Ти їх вбивав. Пройшло немало літ.
Тоді ти був молодшим, може й смертним -
За те й платиш безсмертям цим отвіт.
І ти мені тепер, мов оберіг,
Останній стовп і прощі, і покути.
Я не прощаю, та й не мщусь за гріх,
А співчуттчм горять пробиті груди.
Чому ж мене обрав посеред всіх?
Відчувши, що то був не кращий день
І щоб вночі не мучився в примарах,
Приходиш і сидиш отут, як пень,
Мов хочеш зло, що зачаїлось в хмарах,
З добром змішати у гіркий коктейль.
Зі мною граєш у цікаву гру.
Для чого? Поки й сам того не знаю,
Можливо суть її не розберу,
Та задуми, що в закутках ховаєш -
Холодним змієм лазять по нутру.
Останній подих хочеш мій узріть
І провести у вічність шанобливо,
Щоби учуть восковий запах свіч,
Кончини мить, останній імпульс сили,
В обличчя смерті глянуть з моїх віч.
То ж будем жить, і будемо чекать
В сузір"ях вдвох тобі відому дату,
Мені її поки не відгадать.
Оберігай! Бо часу цю витрату
У нездійснене вже не переграть.
Він зір на схід з хитринкою повів
І сивину поправив над бровами,
Зловивши тінь ще заспаних лісів,
Крізь павутиння до світанку брами -
Враз розчинився у вселеньській млі.
Й нема його. А півні у дворі
Віщують світу, що життя триває
І морок розчиняється в зорі,
Лиш темінь ще собак буцім лякає,
Та то ж бійці! Відважні й молоді.
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1612 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1612 seconds