ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2025.08.08 11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині

Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно

Євген Федчук
2025.08.07 19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його

Олена Побийголод
2025.08.07 16:29
Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)

Артур Курдіновський
2025.08.07 02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.

Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.

Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".

Володимир Бойко
2025.08.06 21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися. Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють. На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші. Колиш

Олена Побийголод
2025.08.06 11:19
Із Бориса Заходера

Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!

Федір Паламар
2025.08.06 00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.

Іван Потьомкін
2025.08.05 23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.

Борис Костиря
2025.08.05 21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,

Олександр Буй
2025.08.05 20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.

В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я

Устимко Яна
2025.08.05 16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня

у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти

Олена Побийголод
2025.08.05 14:37
Із Бориса Заходера

Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,

С М
2025.08.05 11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль

Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Федчишин (1958) / Вірші

 Вовкулак(переклад
Ми звикли до подвійності єства,
Бо наділив нас Бог єдиним тілом,
Одною плоттю з "я" у ній двома
Йдем по життю, вагаючись несміло.
Так буде, є, і було іздавна.

Той з совістю усе життя прожив,
Тих пов"язали хамство і нахабство,
Того он ангел щастям оповив,
Оті жадобі вже продались в рабство,
А решта страх здолати бракне сил.

А іноді трапляється і так,
Що вдень собі живеш одним мірилом,
А уночі, неначе хресний знак,
Щось незбагненне і незрозуміле
Вривається, як марево у снах.


---------------------------


Коли на обрій ніч накине сак,
Обніме враз злощаво, без просвіту,
Зіжме зірки і місяць у кулак
Йде темрява, у чорну шаль одіта -
Тоді приходить в гості вовкулак.

Скувйовджена, розхристана, сумна,
Таврована безсмертями потвора
Товчеться по свідомості у снах
Самотня, одинока і прозора,
Утомлена, остання і лиха.

Не стукає, не визнає дзвінка,
Бо знає, що прихід передбачаю
І не боюсь, що нить життя тонка,
Що фаталіст, та все ж надію маю
На долю, що віщить мені рука.

Виходжу сам до лави у садку,
Сідаємо і сидимо пів ночі
Під яблуневим листям в холодку
І мовчимо, втупивши в темінь очі.
Ворушим брили спогадів в кутку.

Пригадуємо явне в світі цім
І те, про що лиш мріяли й чекали
А тайни в скронях відбивають дзвін,
Бо стільки їх у мізки наскладали -
Що й лік згубивсь в гробницях поколінь.

Ці тайни недоступні і важкі,
А може перейдуть по смерті в спадок.
Вони, як ми, в подвійності багні,
Й ніхто не зна ключів до них, розгадок,
Та й вовкулак не скаже їх мені.

В них, як і в нас, довільно суєти,
Безглуздості, і сенсу, і надії,
Вони, як ми, жреці від самоти.
Її позбутись, захвостати мрію
Як, вовкулаче, не підкажеш ти?

Ти знаєш все, ти вже старий, як світ
І пам"ятаєш навіть моїх предків,
Ти їх вбивав. Пройшло немало літ.
Тоді ти був молодшим, може й смертним -
За те й платиш безсмертям цим отвіт.

І ти мені тепер, мов оберіг,
Останній стовп і прощі, і покути.
Я не прощаю, та й не мщусь за гріх,
А співчуттчм горять пробиті груди.
Чому ж мене обрав посеред всіх?

Відчувши, що то був не кращий день
І щоб вночі не мучився в примарах,
Приходиш і сидиш отут, як пень,
Мов хочеш зло, що зачаїлось в хмарах,
З добром змішати у гіркий коктейль.

Зі мною граєш у цікаву гру.
Для чого? Поки й сам того не знаю,
Можливо суть її не розберу,
Та задуми, що в закутках ховаєш -
Холодним змієм лазять по нутру.

Останній подих хочеш мій узріть
І провести у вічність шанобливо,
Щоби учуть восковий запах свіч,
Кончини мить, останній імпульс сили,
В обличчя смерті глянуть з моїх віч.

То ж будем жить, і будемо чекать
В сузір"ях вдвох тобі відому дату,
Мені її поки не відгадать.
Оберігай! Бо часу цю витрату
У нездійснене вже не переграть.

Він зір на схід з хитринкою повів
І сивину поправив над бровами,
Зловивши тінь ще заспаних лісів,
Крізь павутиння до світанку брами -
Враз розчинився у вселеньській млі.

Й нема його. А півні у дворі
Віщують світу, що життя триває
І морок розчиняється в зорі,
Лиш темінь ще собак буцім лякає,
Та то ж бійці! Відважні й молоді.


2011р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-02-18 09:43:00
Переглядів сторінки твору 1662
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.464 / 5.28)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.078 / 5.06)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.718
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2014.07.01 23:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Федчишин (М.К./Л.П.) [ 2011-02-18 09:46:48 ]
Подаю оригінал твору.

Н.Будишевський

ВУРДАЛАК

В привычной двойственности естества
Есть в человеке единенье смысла
Существования: один, как два
Идет по жизни - так дано, так вышло,
Так было, есть и будет - навсегда.

Кого-то совесть, скромно, в жизнь ведет,
Кого-то хамская связала наглость,
Кого-то ангел в счастье бережет,
Кого-то дьявол прикупил на жадность,
А кто-то шатко, с робостью бредет...

А иногда случается и так:
Как исключительное дополненье,
Нежданное, незваное, никак
Не объяснимое, встает виденье -
Умом не постижимый, в сути, знак...

-------------------------------------------------------

Когда уходит небо в плотный мрак,
Когда приходит та, что без просвета,
Без звезд и без луны, как зла кулак,
Тьма в чернь одетая или раздета,
Ко мне приходит в гости Вурдалак.

Взъерошенный, задумчивый... Судьбой
Уродством и бессмертием клейменный,
Последний, одинокий и седой,
И в сердце одиночеством пронзенный,
Уставший долго быть с самим собой.

Он не стучит, не признает звонка:
Он знает, что я знаю о приходе
И не боюсь, что жизни нить тонка,
Что фаталист - уверенность в породе
И в линиях ладони, все ж, крепка.

Я выхожу и мы идем к скамье
Под яблоней, присев молчим как рыбы,
И думаем о всем и о себе,
И ворошим сквозь временные глыбы
Все потаенное в двойной судьбе.

Все явное в миру и на виду,
Но тайного у нас намного больше:
Мы в нем вдвоем на счастье и беду,
Еще на то, что несравнимо дольше -
Настолько, что отсчета не сведу.

От дорожденья тянется оно
И перейдет к кому-то по наследству:
Мне недоступно этой тайны дно,
А Вурдалак молчит не в дань кокетству,
Таинственность - его ко мне окно.

В ней, как в любой, хватает суеты,
Бессмысленности, смысла и надежды
На лучшее, на зыбкие мечты,
Просящие облечь себя в одежды
Свершения... Как? - мне подскажешь ты!

Ты знаешь все, ты очень-очень стар
И, даже, древен... Помнишь моих предков...
Из них кому-то ты нанес удар:
Ты был моложе, бил азартно, метко,
Порой неправедно - и мстит тебе кошмар.

И ты теперь мне как бы оберег -
Во искупление и покаянье...
Я не прощаю и не мщу за грех,
Сочувствую тебе в твоем страданье -
Ты все предвидел, взяв меня из всех.

Прочувствовав, что был паршивый день,
И, чтобы в ночь не перемкнуло планку,
Приходишь и сидишь со мной, как пень,
И делишь на двоих от зла изнанку,
И крепишь дух, светля терзаний тень.

Играешь мной в занятную игру:
К чему не знаю - не моя затея...
Возможно суть ее не разберу,
Но мысль подспудную, что ты лелея
Хранишь в себе, я чую по нутру:

Ты хочешь слышать мой последний вздох
И взглядом проводить последний выдох,
Чтоб ощутить естественный порог
Кончины, у знакомых страшных видах
Смертей - тобой подведен был итог.

Так значит будем жить и будем ждать,
Вдвоем, в созвездиях намеченную дату,
Тебе известную, а мне - как знать?
Оберегай - ведь времени затрату
В несбывшемся, уж, не переиграть.

Он мудро улыбнувшись, на восток
Спокойно обратив бровей седины,
Глазами ловит утренний проток
Над горизонтом светлой паутины
И растворяется, легко, в дымок...

И нет его, и петушиный крик
Вещает, вдруг, о продолженье жизни,
И мрак в своей торжественности сник,
И тьма, насупясь, псу: - Попробуй, взвизгни...
Пес злобно лает - юн, бойцовский пик!