ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Федчишин (1958) /
Вірші
Вовкулак(переклад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вовкулак(переклад
Ми звикли до подвійності єства,
Бо наділив нас Бог єдиним тілом,
Одною плоттю з "я" у ній двома
Йдем по життю, вагаючись несміло.
Так буде, є, і було іздавна.
Той з совістю усе життя прожив,
Тих пов"язали хамство і нахабство,
Того он ангел щастям оповив,
Оті жадобі вже продались в рабство,
А решта страх здолати бракне сил.
А іноді трапляється і так,
Що вдень собі живеш одним мірилом,
А уночі, неначе хресний знак,
Щось незбагненне і незрозуміле
Вривається, як марево у снах.
---------------------------
Коли на обрій ніч накине сак,
Обніме враз злощаво, без просвіту,
Зіжме зірки і місяць у кулак
Йде темрява, у чорну шаль одіта -
Тоді приходить в гості вовкулак.
Скувйовджена, розхристана, сумна,
Таврована безсмертями потвора
Товчеться по свідомості у снах
Самотня, одинока і прозора,
Утомлена, остання і лиха.
Не стукає, не визнає дзвінка,
Бо знає, що прихід передбачаю
І не боюсь, що нить життя тонка,
Що фаталіст, та все ж надію маю
На долю, що віщить мені рука.
Виходжу сам до лави у садку,
Сідаємо і сидимо пів ночі
Під яблуневим листям в холодку
І мовчимо, втупивши в темінь очі.
Ворушим брили спогадів в кутку.
Пригадуємо явне в світі цім
І те, про що лиш мріяли й чекали
А тайни в скронях відбивають дзвін,
Бо стільки їх у мізки наскладали -
Що й лік згубивсь в гробницях поколінь.
Ці тайни недоступні і важкі,
А може перейдуть по смерті в спадок.
Вони, як ми, в подвійності багні,
Й ніхто не зна ключів до них, розгадок,
Та й вовкулак не скаже їх мені.
В них, як і в нас, довільно суєти,
Безглуздості, і сенсу, і надії,
Вони, як ми, жреці від самоти.
Її позбутись, захвостати мрію
Як, вовкулаче, не підкажеш ти?
Ти знаєш все, ти вже старий, як світ
І пам"ятаєш навіть моїх предків,
Ти їх вбивав. Пройшло немало літ.
Тоді ти був молодшим, може й смертним -
За те й платиш безсмертям цим отвіт.
І ти мені тепер, мов оберіг,
Останній стовп і прощі, і покути.
Я не прощаю, та й не мщусь за гріх,
А співчуттчм горять пробиті груди.
Чому ж мене обрав посеред всіх?
Відчувши, що то був не кращий день
І щоб вночі не мучився в примарах,
Приходиш і сидиш отут, як пень,
Мов хочеш зло, що зачаїлось в хмарах,
З добром змішати у гіркий коктейль.
Зі мною граєш у цікаву гру.
Для чого? Поки й сам того не знаю,
Можливо суть її не розберу,
Та задуми, що в закутках ховаєш -
Холодним змієм лазять по нутру.
Останній подих хочеш мій узріть
І провести у вічність шанобливо,
Щоби учуть восковий запах свіч,
Кончини мить, останній імпульс сили,
В обличчя смерті глянуть з моїх віч.
То ж будем жить, і будемо чекать
В сузір"ях вдвох тобі відому дату,
Мені її поки не відгадать.
Оберігай! Бо часу цю витрату
У нездійснене вже не переграть.
Він зір на схід з хитринкою повів
І сивину поправив над бровами,
Зловивши тінь ще заспаних лісів,
Крізь павутиння до світанку брами -
Враз розчинився у вселеньській млі.
Й нема його. А півні у дворі
Віщують світу, що життя триває
І морок розчиняється в зорі,
Лиш темінь ще собак буцім лякає,
Та то ж бійці! Відважні й молоді.
2011р.
Бо наділив нас Бог єдиним тілом,
Одною плоттю з "я" у ній двома
Йдем по життю, вагаючись несміло.
Так буде, є, і було іздавна.
Той з совістю усе життя прожив,
Тих пов"язали хамство і нахабство,
Того он ангел щастям оповив,
Оті жадобі вже продались в рабство,
А решта страх здолати бракне сил.
А іноді трапляється і так,
Що вдень собі живеш одним мірилом,
А уночі, неначе хресний знак,
Щось незбагненне і незрозуміле
Вривається, як марево у снах.
---------------------------
Коли на обрій ніч накине сак,
Обніме враз злощаво, без просвіту,
Зіжме зірки і місяць у кулак
Йде темрява, у чорну шаль одіта -
Тоді приходить в гості вовкулак.
Скувйовджена, розхристана, сумна,
Таврована безсмертями потвора
Товчеться по свідомості у снах
Самотня, одинока і прозора,
Утомлена, остання і лиха.
Не стукає, не визнає дзвінка,
Бо знає, що прихід передбачаю
І не боюсь, що нить життя тонка,
Що фаталіст, та все ж надію маю
На долю, що віщить мені рука.
Виходжу сам до лави у садку,
Сідаємо і сидимо пів ночі
Під яблуневим листям в холодку
І мовчимо, втупивши в темінь очі.
Ворушим брили спогадів в кутку.
Пригадуємо явне в світі цім
І те, про що лиш мріяли й чекали
А тайни в скронях відбивають дзвін,
Бо стільки їх у мізки наскладали -
Що й лік згубивсь в гробницях поколінь.
Ці тайни недоступні і важкі,
А може перейдуть по смерті в спадок.
Вони, як ми, в подвійності багні,
Й ніхто не зна ключів до них, розгадок,
Та й вовкулак не скаже їх мені.
В них, як і в нас, довільно суєти,
Безглуздості, і сенсу, і надії,
Вони, як ми, жреці від самоти.
Її позбутись, захвостати мрію
Як, вовкулаче, не підкажеш ти?
Ти знаєш все, ти вже старий, як світ
І пам"ятаєш навіть моїх предків,
Ти їх вбивав. Пройшло немало літ.
Тоді ти був молодшим, може й смертним -
За те й платиш безсмертям цим отвіт.
І ти мені тепер, мов оберіг,
Останній стовп і прощі, і покути.
Я не прощаю, та й не мщусь за гріх,
А співчуттчм горять пробиті груди.
Чому ж мене обрав посеред всіх?
Відчувши, що то був не кращий день
І щоб вночі не мучився в примарах,
Приходиш і сидиш отут, як пень,
Мов хочеш зло, що зачаїлось в хмарах,
З добром змішати у гіркий коктейль.
Зі мною граєш у цікаву гру.
Для чого? Поки й сам того не знаю,
Можливо суть її не розберу,
Та задуми, що в закутках ховаєш -
Холодним змієм лазять по нутру.
Останній подих хочеш мій узріть
І провести у вічність шанобливо,
Щоби учуть восковий запах свіч,
Кончини мить, останній імпульс сили,
В обличчя смерті глянуть з моїх віч.
То ж будем жить, і будемо чекать
В сузір"ях вдвох тобі відому дату,
Мені її поки не відгадать.
Оберігай! Бо часу цю витрату
У нездійснене вже не переграть.
Він зір на схід з хитринкою повів
І сивину поправив над бровами,
Зловивши тінь ще заспаних лісів,
Крізь павутиння до світанку брами -
Враз розчинився у вселеньській млі.
Й нема його. А півні у дворі
Віщують світу, що життя триває
І морок розчиняється в зорі,
Лиш темінь ще собак буцім лякає,
Та то ж бійці! Відважні й молоді.
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2121 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2121 seconds