Високі шпилі веж собору мов пробили небо - лив дощ. А водостоки у вигляді зловісних химер гнівно випльовували вниз потоки води. Їх силуети виразно виступали на фоні будівлі. Сіра пітьма сутінків пожирала вежі західного фасаду.
Коли вдаряли блискавиці, крізь кольорове скло вітражів приміщення наповнювалося яскравими спалахами світла,чітко окреслюючи контури видовжених вікон і струнких колон,які тягнулися вгору,немов стебла квітів. У повітрі пахло ладаном.
Вона відчула чийсь важкий погляд на потилиі, легкий холод пробіг спиню, беззвучно зойкнуло серце. Жінка обернулася і піймала Його погляд. Темні очі чоловіка пронизували до кісток, а лукава посмішка сковувала рухи. То був Він, майже щоночі приходив до неї вві сні, сідав на край ліжка, дивився, гладив волосся, наспівував: « Werfe dein Herz. Wenn Sie wollen, um seine Seele zu retten…» Вона з жахом спостерігала та знесилена беззвучним плачем, засинала.
♥ ♥ ♥
Сьогодні, прокинувшись, підійшла до дзеркала і помітила,що зникає. Майже не відображалася у дзеркалі. Торкнулася поверхні та рука пройшла крізь його товщу і відчула холод - болючий нестерпний жорстокий. Різким рухом витягла і ледь не зомліла від побаченого. Вона змінювалась. Рука посиніла, покрилася інеєм. Зима. Там зима…А надворі п`янкий квітень. Одягнувши вишукану оксамитову рукавичку пішла до собору…
І зараз Він дивився просто на неї. Його гарне обличчя обрамляло темне волосся, зібране на потилиці в невеличкий хвіст. Його велична постать у вогнях свічок здавалася по-неземному чарівною. Вона швидко попрямувала до виходу та єдиним невимушеним рухом Він зупинив Її.
-Ти…Тут…Але як? - Вона танула від його всепоглинаючого погляду, мов бездна.

♥ ♥ ♥
Прокинулася від холоду. В повтрі пахло вічністю. Йшов сніг. Відголоском звучала вечірня молитва і ці звуки впивалися в кожну клітинку Її мозку. А в серді відчувався глухий біль. Поглянувши на свої руки Вона побачила сині з довгими пазурами лапи звіра. Скаженіючи, підхопилася з місця та сильні міцні обійми зупинили Її. Це був Він.
-Хто Ти?- Ледь прошепотіли змерзлі губи.
-Я-це Ти. - Він пильно вдивлявлявся в Її очі.
♥ ♥ ♥
Сон. Лише сон. Змучена посмішка з`явилася на Її обличчі. Та погляд впав на стару фотокартку у різьбленій важкій рамці. Вона з рудоволосою жінкою та молодим чоловіком - фотограф спіймав хвилину щасливої посмішки на їх обличчях. Та… Коли ти знаходиш руже пасмо волосся на светрі коханого чоловіка, впізнаєш парфуми найближчої подруги. Світ тьмяніє, розпливається, а потім розсипається на тисячі пазлів. З часом деякі губляться і життя стає на своє місце, ти знову вливаєшся в нормальне життя.
Вона підійшла до дзеркала та побачила Його.
-Я не хочу більше відчувати. Пробач... – І Вона з силою жбурнула стару фотографію. Дзеркало посипалося срібним дощем. Вона встигла вловити його тужливий погляд. Десь в голові відлунням пролунало: «Я намагався, пробач…»
Зібралася, пішла на роботу. На душі – важко, а серце… Серце мовчало!
В кімнаті на підлозі лежали уламки, на яких виступила кров.