«І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій,

не забудьте пом’янути незлим тихим словом…»

Т.Г.ШЕВЧЕНКО

Роздуми біля підніжжя Тарасової гори.

І

Чимало гір з Землі утроби
здіймили океанські води
у синє небо. Штамп віків
поставив дрейф материків
і пил лавинної породи.

Ланцюг вулканів дав Гаваям
з дна океану, мов на сваях,
піднятися над царством вод,
і Землям Королеви Мод,
і Аппалачам, й Гімалаям.

Хребти Уралу і Тянь-Шаню,
Олімп, Голгофа, Фудзіяма,
Памір, Тибет, Алтай і Альпи,
Скелясті, Кордільєри, Анди -
усі постали з океану.

Поміг піднятися Саянам,
Джугджуру, Кларку, Аллеганам,
Мак-Кінлі, Тейде і Макалу,
і Каракумам, і Триглаву,
Монблану та Монте-Титано.

Cтиснувши води на дні впадин,
тектонові порвавши шрами,
зіштовхував земельні плити
і піднімав над білим світом
материки із островами.

ІІ

1.
Отак колись по волі Бога
й моя Україна-небога,
Разом із землями Європи
звільнилася з тенет потопу
і сонцем висушила ноги.

І зажеврів світанок в горах,
в Криму, Карпатах, Медоборах.
Стікали води в бурні ріки -
в Дністер і Буг, в Дніпро великий
та й потекли у Чорне море.

На Мошенськім плато, де Канів,
як у японців Фудзіяма,
здіймилася понад всі гори
найвища - Волі й Непокори,
окреслена двома ярами.

Немов незламна велич роду -
вершина Правди і Свободи,
пік Справедливості і Віри,
і Храм духовний України,
Святилище всього народу!

Тут покоїться дух Пророка
і триста дев"яносто кроків
по мовчазних східцях граніту
пройти належить нам до світла,
щоб встановить Закон і Спокій!

А він - великий просвітитель,
Поет, Художник і Мислитель
словами свого заповіту
благає, твердить: "Встаньте, діти!
Пора завіщане звершити!

Пора від крові світ умити,
і щедру ниву обробити,
пора вернути міць і славу,
пора повірити в державу,
яку вам заповів любити."

Отак й стоїть із бронзи литий,
цілої нації Учитель,
а ми гуртом, чи поодинці
щораз долаєм по сходинці,
щоб Віру й Правду воскресити!

2.
Але чи всі? Одним здається.
що він мудрішим народився,
хоч спутав імена і дати -
та пнеться вверх чимдуж завзято,
всадившись на стальную птицю.

Бо хто Кобзар? Він сам учитель
і може кожного повчити,
бо є намісником держави
і кожен жест чи слово - право,
щоб сходження те не робити.

А люди хай повзуть доверху,
допоки ноги не потерпнуть.
Окраєць хліба на дорогу,
молитва до Святого Бога -
повзіть, доки в очах не смеркло!

3.
А скільки он на східцях в шатах
стоїть розкішних меценатів,
та (буцім!) роздають всім дари,
щоб їх доверху підіпхали
у рай щоб першими попасти.

І обіцянки сиплять люду,
а то погрожують і судом,
лише б сходинки ті здолать...
А там он взагалі стоять
в однаковому однострої,
озброєні (ото герої!)
і підніматись не велять.

4.
Уздовж східців стоять крамниці
і продавці червонолиці
запрошують купить товар.
Тут все: і сало, і узвар,
і милиці із заграниці.

Та ціни, мов осине жало
б"ють нижче пояса кинджалом,
бо як нагоду ту впустить-
добряче ж можна заробить,
як так багатолюдно стало.

А згодом вже якось й самі
подрапаються, і вгорі
відкриють пишні магазини,
обвішають добром вітрини
і двічі виграють у грі.

5.
Щоправда, бізнес той, чи торг,
благословив не Господь Бог,
а безліч різних установ.
І дозволів, і постанов
усяких стільки надавали
(поки за це ті їх вгощали),
що за той час голодний б здох.

А ще усякі перевірки,
ревізії, податки, звірки...
І кожному засунь в кишеню,
або насип цілкових в жменю.
чи оплати чиюсь вечірку.

6.
За місце тут - окрема плата,
прийдуть поважні "дипломати"
і розтлумачать - що та як,
плати із виручки п"ятак,
як хочеш "вільно" торгувати.

У кожного своя сходинка,
приватизована, як скринька,
Вони, мовляв, є охорона,
від других наче-то боронять,
щоби порядок був на ринку.

7.
Слідкують за порядком пильно
й представники структур всесильних -
державні горе-охоронці,
І стільки їх - не видно й сонця!

Одні із перших - то дільничі.
Встрявати в бійку їм не личить -
тому обрали інший шлях:
що коїться на тих східцях -
вони то попросту не бачать,
а коли хтось вже з горя плаче,
тому ж вони й вселяють страх.

Чого, мовляв, звернувся пізно?
Та ми би кривдника залізно
і наказали б, й посадили.
А що тепер? Ти от що, милий,
плати-но штраф, щоб другий знав
і нас на допомогу звав.

8.
Це в кращому, сказать, випадку,
а то візьмуть тебе в охапку,
затягнуть, посадять за грати,
заборонивши адвоката,
і вліплять термін для порядку.

Та вліплять, звісно, не самі -
ще побуваєш у суді,
а перед тим підпишеш сам,
що продиктують тобі там
й пропали твої кращі дні.

А судді що? Смішний ти, друже.
Та хто ж у нас з законом дружить!
дружити можна з прокурором,
котрий замовить вчасно слово,
або з якимсь заможним банком,
з монополістом, з олігархом.
А що - закон? Він - як лоза,
куди нагнув - те й облизав.

9.
Та й пишуть в нас закон той хто -
ті, хто й порушують його,
бо працювати не хотять,
на наших шиях вік сидять.
То що вони складуть закони,
щоби самим топтати "зону"?

Та то для них, як мед у діжці,
а коли гладять по голівці,
що й другим красти все ж дають
то вони ті посади звичні
уже присвоюють навічно,
як ті заводи і колгоспи,
приватизовані так поспіль
й задурно мед із діжки п"ють!

10.
Отож, друзяко, маєш плечі -
то ті сходинки на Чернечій
кудись тебе та заведуть.
Й дарма, що розумом не вдався,
що зрозуміть не намагався
святої правди віщу суть.

Тарас стоїть, а бідний люд
штовхається, кричить, волає,
з сходинок пада, помирає...
І слів вже Кобзаря не чуть!


ІІІ

1.
Стоїть Кобзар. Насупив брови
та й дивиться на все довкола -
Аж гнівом очі загорілись.
- "Ви що це, люди, подуріли!?"-
враз бронза оживає словом.
-"Зніміть, спаліть гріхів окови
і спам"ятайтеся вкінець,
інакше - всім прийде кінець
і Бог вас не возродить знову!"

2.
Не чують. Лізуть, б"ються, скачуть,
немає тут хіба ледачих -
у різнобарвних комбінзонах
політики ведуть колони.
Розмахують всі прапорцями,
а гучномовці до нестями
кричать, або ефектно плачуть.

Несуть вождів чужих портрети,
гвоздики з кров"ю у букетах,
з уламків склеєне погруддя,
та вивіски із словоблуддя -
і з цим всім пруться до Поета.

Це ті, хто вчора його Слово
душили голодом і мором,
розв"язували вбивчі війни,
в ту ж пору голосом медійним
брехливо присягали правді,
хто поштовх дав брехні і зраді,
хто нищив нашу рідну мову.

Ті, хто вбивав наших героїв
і славив цінності чужії,
хто Кобзареву світлу мрію
гноїв у таборах Сибіру,
хто прапор вималював кров"ю.

3.
А ті он звуться демократи.
В них Кобзаря слова крилаті
красуються на транспорантах.
Та брешуть же! Вони гарантом
зробили гроші, а не Слово!
Усе продали, й рідну мову!
На людях - ніби галасують,
вірші Тараса декламують,
а по ночах, аж табунами,
спішать продатись з потрохами
і забувають, як їх звати.

4.
А он і треті - ті при владі,
звели в закон брехню і зраду
і замість Біблії вручили,
народ і світ весь обдурили
й ніхто не став їм на заваді.

Це ті, хто землі і заводи
усі забрали у народу -
самі ж зробилися панами,
обвішались особняками,
наклеп і підкуп ввели в моду.

5.
Ті різношерстії колони
на східцях волі, як загони,
почали битись між собою,
перемішалися з гурбою -
крісла в повітрі і прокльони.

В тій бійці перепало всяким -
невинним, свідкам, винуватим,
і сум"яття те на сходинах
не дасть нікому до вершини
добратися, де Правди свято.

Кобзар мовчить, бо що сказати...


ІV
1.
Забили враз церковні дзвони,
неначе вирвались з полону,
і стрепенулись всі, завмерли,
роздалось гучно "Ще не вмерла..."
не чуть ні криків, а ні стону -
іде Вкраїна до поклону!

Могутня рать у вишиванках
у світлі променів світанку
заполонила всю долину:
тут матір он тримає сина,
і дід, і прадід, і дружина
ще Святославова у латах
стоїть, виблискує лускатом
і синім на мечах булатом.

А он стоять коші козацькі,
чуби розгойдуються хвацько,
коругви із святим Михайлом.
В руках в них келепи, булави,
шаблі і скіпетри могучі -
усі аж до Гнилої Кручі
завмерли у поклоні Батьку.

Аж до Меланчиного яру
стоять Вкраїни емісари
перед могилою Поета.
Стоять і Орлик, і Мазепа,
і Конашевич з Дорошенком,
і Полуботок, й Вишневецький,
Богдан Хмельницький й Калнишевський.

І Гонта, Залізняк, Трясило,
Олекса Довбуш з Северином,
і Кармелюк, і гайдамаки -
аж до Дніпра нема де стати
біля підніжжя Кобзаря.

Стоїть Петлюра і Грушевський,
і Винниченко й Котляревський,
Іван Франко, безсмертна Леся,
а поряд он і Стус з Олесем,
і навіть сам Сковорода.

Бандера, Ольжич і Шухевич,
і Кобилянська, й Тобілевич,
Марко Вовчок, Нечуй-Левицький
і Коцюбинський, Крушельницька,
Довженко, Лисенко, Грабовський,
і Івасюк, й Іван Козловський,
цвіт України і коріння,
віки, епохи, покоління -
всі на Святилищі стоять.

А он, на Скіфськім городищі,
стають і предки найдревніші,
стають усі на Віче віще
і догори усі глядять.

Всі замордовані і вбиті
стають в ряди, щоб цеї миті
Святую Віру відслужити
і Правду на гору піднять.

Підняти, щоб навік горіла,
щоби історія зуміла
її, таку як є, прийнять.

Щоби залишились руїни
і війни в згадках України,
щоб вже настала благодать!


V

Стоїть Тарас. А ми всім людом
до нього по сходинках будем
сходити й Правді присягать.

Не будем плакати і нити,
а лиш боротись і творити.
і будем йти, а не стоять.

Заглядувать у предків очі
і слухати слова пророчі,
щоби читати їх малечі
і вчити їх, як на Чернечу
до Правди путь свій прокладать.

Чистилище оце усім нам
пройти наказано во ім"я
Святого Бога й Кобзаря!




2011р.